30. Філософія науки (т.Кун)

Основою філософської спадщини Куна є його знаменита «Структура наукових революцій», поява якої на рубежі 1960-х рр. викликало «ефект бомби, що розірвалася,» у західноєвропейській (і не тільки) філософії. У центрі його уваги як і раніше знаходиться розкриття механізму трансформації і зміни ведучих представлень у науці, руху наукового знання. На його думку наука розвивається через періодичну корінну трансформацію і зміну ведучих уявлень - через періодично відбуваються наукові революції. Однак на відміну від Лакатоса, філософ на основі вивчення історії науки робить поворот від логіко-методологічних до соціальних аспектів її функціонування. «Під парадигмами маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, що протягом визначеного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем і їхніх рішень... Парадигми включають закон, теорію, їхнє практичне застосування і необхідне устаткування». У моделі Куна наука в особі парадигми диктує свою волю, виступаючи як деяка безлика сила, а вчений - це усього лише виразник вимог свого часу.Конкретизуючи своє представлення про парадигму, Кун уводить поняття про дисциплінарну матрицю, до складу якої включає чотири елементи:1. Символічні узагальнення типу другого закону Ньютона, закону Ома, закону Джоуля-Ленца і т.д.2. Концептуальні моделі (загальні твердження).3. Ціннісні установки, прийняті в науковому співтоваристві і яке проявляє себе при виборі напрямків дослідження, при оцінці отриманих результатів і стану науки в цілому.4. Зразки рішень конкретних задач і проблем.Уведення понять наукового співтовариства і парадигми означає розуміння науки як традиції. Кун уперше зробив традиції центральним об'єктом розгляду при аналізі науки, додавши їм значення основного фактора, що конституює, у науковому розвитку. Дійсно, основним способом існування науки, по Куну, є нормальна наука - система досліджень, що спираються на одне чи кілька минулих наукових досягнень (парадигмального характеру), що протягом деякого часу визнаються визначеним науковим співтовариством як основа для його подальшої практичної діяльності».Проблематика нормальної науки в дуже малому ступені орієнтується на великі відкриття. будь те відкриття нових чи фактів створення нової теорії. Спроби осмислити з погляду прийнятої парадигми всі нові і нові явища, реалізуючи при цьому стандартні способи чи аналізу пояснення організують наукове співтовариство, створюючи умови для взаєморозуміння і порівнянності результатів, і породжує ту «індустрію» виробництва знань, що ми і спостерігаємо в сучасній науці.

46.Філософія науки (с.Тулмін)

С. Тулмiн у серединi 1960-х рокiв запропонував iншу iсторичну модель, головна iдея якої полягає в iсторичному формуваннi та функціонуванні „стандартiв рацiональностi та розумiння”. Основною проблемою, яка перебуває у центрi уваги Тулмiна, є проблема пояснення концептуальних змiн в уявленнях людини про дійсність. Вона виражена у питанні: „Яким чином, за яких обставин i завдяки якому процесовi фундаментальнi поняття змiнюють одне одного?”

Вже в раннiй працi пiд традицiйною неопозитивiстською назвою „Фiлософiя науки” (1953 р.) С. Тулмiн пiддав критицi абсолютизацiю логічних (дедуктивiстських та iндуктивiстських) методiв аналiзу мови науки, а також неопозитивiстськi уявлення про аналiз та синтез, зробив деякi критичнi зауваження на адресу традицiйних позитивiстських концепцій науки як „майже не дотичних до практичної роботи в галузі фiзики”

С. Тулмiн дуже швидко завоював визнання як дослідник, котрий вiдкидає формально-логiчнi схеми, системи та моделi; його почали іменувати „представником антипозитивiстської течiї англо-американської фiлософiї”, що висунув найрадикальнiші заперечення проти неопозитивiстської програми з позицiї „iсторика науки”. У своїх фiлософських пошуках С. Тулмiн еволюцiонує вiд неопозитивiзму, англiйської школи „фiлософiв буденної мови” та махiзму до гносеологiчного еволюцiонiзму чиказьких фiлософiв. Вiн не приймає вирiшення проблеми концептуальних змiн Г. Фреге, Р. Коллiнгвудом та Т. Куном.

Недолiк iсторичної моделi Т. Куна, на думку С. Тулмiна, полягає у

перебiльшенi значення змiн, що вiдбуваються при замiнi теорiй, оскiльки немає абсолютних розривiв. „Називаючи змiну „революцiйною”, ми не вiдкидаємо свого зобов’язання пояснити „обставини та процеси”, що мають мiсце пiд час цiєї змiни”. Замiсть „революцiйного” пояснення iнтелектуальних змiн С. Тулмiн пропонує еволюцiйну модель iсторiї, яка пояснює, як поступово трансформуються „концептуальнi популяцiї”.

Еволюцiйне пояснення досягається ним завдяки використанню iдеї Ч.

Дарвiна про мiнливiсть та природний вiдбiр видiв у якостi iлюстрацiї „популяцiйної теорiї”.