86. Істина, її концепції. Істина як процес.

Істина – правильне відображення суб”єктом об”активної дійсності, підтверджене практикою. Основна проблема – як можна встанов. відповідність одержаних знань реал. об”єктам, які постійно розвив. Х-ки:об’єктивність,абсолютність;відносність;конкретність;перевірка практикою.Кожна істина є суб’єктивною за формою і об’єктивною за своїм змістом.Абсолютна істина – утримує в собі повне і всебічне знання про сутність предметів, явищ і не може бути спростована.Відносна істина – в основному вірне відображене явище дійсності, але в процесі розвитку науки, практики уточнюється, конкретизується, поглиблюється. В суч ф-ї виділ 4 к-ї істини: к-я відповідності(кореспондентська к-я), когерентна к-я істини, прагматична к-я істини, конвенціональна к-я істини. к-я відповідності запропон Арістотелем, встановл відповідність між формами психіки та певним об’єктивним змістом, тобто істина – це зання, яке відповідає дійсності.Істина є формою співвіднош психіки суб’єкта з об’єктом.В склад логік конструкціях необхідно врахов послідовність, зв’язність і системність суджень і висловлювань. В ході такої склад ст.-ри і харак-ру пізнавал діял виникає когерентна к-я істини – взаємовідповідність висловлювань (Лейбній, Спіноза, Гегель, Нейрат, Гемпель). Дана к-я не запереч к-ю відповідності, але деякі акценти у розумінні істини ставляться інакше. Прагматична к-я істини – к-я, в якій критерієм істинності виступає практика, користь. Започатк ще у давньогрец софістиці і давнькит ф-ї.Важлив внесо зробили представники амер ф-ї прагматизму(Джеймс, Дюї) і марксизму. Марксисти вважали що істина відображу об’єктив становище справ.Прагматики розуміли істину як працездатність чуттів, думок ідей, їх корисність у справі досягнення бажаної мети.Конвенціонал к-я баз на положенні, що основої істинності знань є домовленість, узгодження ідентичності розуміння і постулювання дефініцій між членами певної наукової спільності, а взагалі між усіма людьми. Запропон Пуанкаре.Всі к-ї явл собою момент істини. Наведен к-ї доповн одна одну.

86. Проблема критерію істини.

У реальному процесі пізнання омана, як і істина, є його закономірним результатом. Пізнання здійснюється через єдність та боротьбу полярних протилежностей — істини та омани. Постійне їхнє співіснування та взаємодія мають джерелом практику, оскільки саме вона є основою пізнання в цілому, а, значить і його результатів. Це положення на перший погляд суперечить іншому фундаментальному положенню сучасної матеріалістичної гносеології про практику як критерій істини. Здавалося б, істина і тільки вона має бути продуктом вивіреного практикою процесу пізнання.Омана ж, навіть коли вона з'являється в разі нерозвинутості самого пізнання, має відразу ж виявлятися практикою і виключатися з подальшого функціонування в системі знання. Проте в дійсності все відбувається по-іншому. Коли мова йде про те, що те чи інше знання підтверджується практикою, мають, як правило, на увазі, що діяльність здійснювана згідно з даними знаннями, дала очікуваний результат або що дане знання без суперечностей пояснює всі наявні факти даної теорії. Проте вся складність полягає в тому, що омана в цьому плані може бути не менш "доказо­вою", ніж істина. Істина, справді, несуперечливо пояснює наукові факти і, реалізуючись у дії, дає корисний ефект. Але це не означає, що справедливим буде і протилежне твердження: з корисного ефекту неодмінно витікає істинність того чи іншого положення. Омана досить часто теж може давати і дає корисний ефект, особливо, коли це не стосується суспільнозначущих цілей і потреб у їх загальноісторичному значенні. Тобто роль практики суперечлива: вона — джерело не лише істини, а й омани. Нагадаємо: практика є діяльністю, що перетворює світ у відповідності з потребами і цілями людини — це головна її функція. Практика не може бути абсолютним критерієм істини, оскільки вона завжди є практикою певного історичного етапу розвитку. Але практика, яка сама є історичним процесом, завжди функціонує як діалектична єдність абсолютного та відносного. Тому практика є одночасно і абсолютним, і відносним критерієм істини, значення її в пізнанні визначається тим, що це основний і всезагальний критерій істини, єдиний спосіб виявлення об'єктивного змісту наших знань про дійсність.