7. Сутність інструменталізму

філософське вчення, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється; різновид прагматизму. Головні представники — Дж. Дьюї, С. Хук. І. розглядає світ як безперервний потік неповторних ситуацій, в яких суб'єкт і об'єкт, психічне й фізичне зливаються в одне ціле.У центрі ф-ї Дьюї – людина з її практик проблемами. Завдання прагматизму: найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Голов проблема сучас – встанов правдиві відношення між досягненнями науки і люд цінностями. Згідно Дьюї зай його інструментальним методом людина потрапляє в серію неочікув ситуацій, де наш світогляд обмежений рамками умов. В цих умовах звички не сапрцьвують, щоб вийти з цього становища необхідно звернутися до більш ефективного інструменту регуляції нашої поведінки. Таким інструментом є інтелект його роль поляг в тому, щоб невизначену ситуацію перетвор на визначену, при цьому ідеї мають бути інтелектуал інструментами.Для виходу із не визнач ситуації необхід дізнатись про об’єктив властивості явищ які склад ситуацію ізакони за якими вони змінюються.Задання пізнання полягає у винайденні засобів перетвор досвіду відповідно до люд потреб.Згідно інструменталізму знання є спрямованою зміною всередині світу ,а об’єкт знання є створеним, екзистенціально виробленим.Інструментал виклюя можливість теорії як знання загал, як знання законів, а основа наук методу -заперечення хоч і незначної реальності, кожен об’єкт знання створ дослідженням.

8.Персоналізм

Персоналі́зм — релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога.Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в США. Головними його представниками були Б.-П. Боун, В.Е.Хокінг, Е.-ПІ. Брайтмен та інші. В 30-х роках 20 ст. сформувався французький варіант персоналізму (Е. Муньє, Ж. Лакруа). Персоналізм тісно пов'язаний з теїзмом.Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб, яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістичні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і сус-ва, характерні для екзистенціалізму.Деякі представники П. (Муньє) піддають критиці капіталізм, виступають за соціальне (економічне й духовне) оновлення суспільства. Проте цей процес вони зводять до морального самовдосконалення, духовного оновлення особи.Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.Штерн розвинув персоналістичну теорію, що визначає особистість як єдність багатоманітностеіі. Особистість, таким чином, складається з рис, які можуть бути по-різному організовані, що робить кожну особистість унікальною.