48. А.Тойнбі про причини загибелі цивілізацій

Проблема народження цивілізацій є для Тойнбі центральною. Він вважає, що ні расовий тип, ні середовище, ні економічний лад не відіграють головної ролі в генезі цивілізацій: вони виникають в процесі мутації примітивних культур, ктрі відбуваються в залежності від комбінацій множини причин. Передбачити мутацію важко, вона - як результат гри. Цивілізації третього покління формуються на основі церков: з первинної мінойської народжується вторинна еллінська, а з неї - на основі виникаючого в її надрах християнства - формується третинна, західноєвропейська. Всього, за Тойнбі, на середину ХХ ст. з трьох десятків таких що існували цивілізацій збреглося сім або вісім: християнська, ісламська, індуїстська та ін. Тойнбі визнає циклічну схему розвитку цивілізацій: народження, ріст, розквіт, загибель цивілізацій ймовірна, але не неминуча. Цивілізації не усвідомлюють до кінця пружин власних дій та важливих умов, що забезпечують їх процвітання. Обмеженість та егоїзм правлячих еліт у поєднанні з лінню та консерватизмом більшості призводять до виродження цивілізації. У противагу фаталістичним та релятивістським теоріям Тойнбі шукає міцного наукового обгрунтування для об'єднання людства, яке прагне знайти шляхи мирного переходу до "вселенської цркви" і "вселенської держави". Вершиною земного прогресу було б створення "общини святих". Тільки нова релігія, яка побудована на дусі пантеїзму, змогла б, за Тойнбі, примирити ворогуючі групи людей, сформувати екологічно здорове ставлення до природи і тим самим порятувати людство від загибелі.

48. Стадії суспільного розвитку У.Ростоу. Концепції індустріального і постіндустріального суспільства.

.Ростоу опублікував книжку "Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест" (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання."Традиційне суспільство" характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. "Друга стадія зростання - це суспільство в перехідному стані"'. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав. На другій стадії виникають банки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часуЧетверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продукції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає "індустріальним суспільством".Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а "споживання і благоденство в самому широкому розумінні".П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією "за споживанням", якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.Економічний ріст як явище повинне мати показники, якими б він вимірявся. Як узагальнюючі показники економічного росту виступають показники результатів функціонування національної економіки.

Родоначальником концепції «індустріального суспільства» є американський економіст П. Дракер, який ще в 40-х pp. опублікував кілька праць з цієї проблеми: «Майбутнє індустріальної людини» (1942), «Нове суспільство.. Індустріальне суспільство, в якому переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці.

Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура». Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною. концепція «постіндустріоналізм» склал. в 70-х pp. і пов'язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Д. Белла. Ще з кінця 50-х pp. він активно пропагував цю концепцію. 1973 р. він опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку суспільства, а з другого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального» суспільства зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. характеризуючи постіндустріальне суспільство, Д. Белл запевняє, що його основною професійною групою в економіці став клас технічних спеціалістів, представники якого на політичному рівні виступають консультантами, експертами або технократами.