63. Ставлення і. Франка до марксизму.

Великий інтерес виявляє І. Франко й до марксизму. Ретельно ознайомився з "Капіталом" і навіть переклав українською мовою 24-й розділ, написавши до нього передмову, в якій радив читачеві вивчити всю працю в цілому. Він також простудіював інші твори К. Маркса й Ф. Енгельса, зокрема, "Маніфест Комуністичної партії", а також "Становище робітничого класу в Англії", "Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії", "Анти-Дюринг" Ф. Енгельса. Вступ і дві перші глави розділу "Соціалізм" останньої праці Ф. Енгельса також переклав українською мовою.Ідеї марксизму, особливо економічне вчення К. Маркса, справили істотний вплив на формування світогляду й політичних поглядів І. Франка. У наукових і публіцистичних працях він часто посилається на ті чи ті положення марксизму. У багатьох статтях він глибоко проаналізував тогочасний капіталізм, розкрив його експлуататорську природу, вказав на джерела прибутків капіталістів, нерідко посилаючись на К. Маркса. Наголошував на вирішальній ролі економічних відносин у розвитку держави та права, поділяв думку про те, що людство пройшло шлях від бездержавних форм існування до державних, позитивно сприймав теорію суспільно-економічних формацій і т.д. Погляди І. Франка на виникнення держави були близькими до марксистських. Зародження її він пов´язував із появою приватної власності й розшаруванням суспільства. Але стосовно сутності держави, її владних функцій у нього були своєрідні міркування. Найважливішою ознакою держави він вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступає як чинник насильства й тим самим позбавляє інших членів суспільства політичного права. І. Франко підкреслював, що всі експлуататорські держави з їх установами та правом були відчуженою від народу політичною силою, яка протистояла й протистоїть народові, панує над ним Отже, й буржуазний парламентаризм, як підкреслював він у своїх статтях, є досить чужим для трудящих, бо парламент насправді представляє інтереси, насамперед, шляхти, буржуазної інтелігенції, що плекають одну мету — "брати й драти парламентарно.Звертаючись до тих, хто має владу, І. Франко писав, що для них право — це щит, який прикриває безправ´я народу. Дійсність давала багато підстав для таких висновків. Нещадно критикував І. Франко виборчий закон, викривав фальш усього механізму виборчої системи, що існувала в Австрії та Галичині й начебто надавала виборчі права народовіМарксистська теорія виходила з беззастережної переконаності її авторів і носіїв в історичній місії пролетаріату, якому належить очолити революційну зміну суспільного устрою в соціалістичному напрямі. Пролетаріат, за марксизмом, — це могильник капіталізму, авангард усіх соціалістичних перетворень. Одначе І. Франко підходив до розв´язання політичних проблем із позиції "робітників", до яких він відносив усіх трудящих, у тому числі селян, працюючу інтелігенцію, "дрібних майстрів" і "дрібних власників", тобто не тільки суто пролетаріат. Піддаючи критиці марксистські погляди на шляхи утвердження соціалізму, І. Франко водночас стояв за соціалізм. Сама "народна революція" асоціювалася І. Франком із докорінною перебудовою суспільних відносин на соціалістичних засадах. Він був переконаний, що тільки так можна реалізувати ідеї соціальної справедливості, встановити справді гуманні засади в суспільстві. Аналізуючи сучасний йому капіталістичний світ, він дійшов висновку, що тільки соціалізм може забезпечити кожному з народів свободу й соціальну справедливість, бо цей лад, на його думку, найвільніший і забезпечує народові належний матеріальний достаток. Проте уявлення І. Франка про майбутнє "царство праці" відрізнялися від марксистських, хоч він і зазначав, що саме М. Маркс підніс теорію соціалізму до значення позитивної науки. Марксизм наголошував на головній ролі держави в організації нового економічного суспільства життя. Сам він уявляв майбутнє соціалістичне суспільство інакше. Його ознаками мають бути співдружність людей праці, побудована на господарській рівності, встановленні повної громадянської й політичної свободи. Політична свобода — це відсутність політичного тиску згори на народ, відсутність держави як сили примусу, відсутність і управління згори, а сам народ знизу управляє сам собою, працює сам на себе, сам освічується й сам захищається.