15. Координуюча роль мзс України в системі державних органів зовнішніх зносин.

 Так, згідно з п. 1. ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України «забезпечує державний суверенітет і еко­номічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і за­конів України, актів Президента України». Безпосередньо керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закор­донних справ, керівникові якого уряд дає прямі доручення і слідкує за їхнім виконанням.

МЗС кожної країни поділяється, як правило, на дві групи власних органів:

і) центральний апарат; 2) закордонні органи, які, у свою чергу, поділяються на два види — постійні і тимчасові.

Відомство закордонних справ систематично готує інфор­мацію для уряду з питань зовнішньої політики, вносить пропозиції та реалізує рішення, прийняті в цій галузі. Зовнішньопо­літичне відомство здійснює повсякденне керівництво дипло­матичними представництвами за кордоном, як постійними, так і тимчасовими, веде підготовку зовнішньополітичних кадрів, підтримує постійний зв'язок із засобами масової інформації (як національними, так і міжнародними), забез­печує розробку та видання архівних матеріалів і документів із питань зовнішньої політики.

Нормативним документом, що регулює діяльність Міні­стерства закордонних справ України є «Положення про МЗС України та кількісний склад його колегії», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1993 р. Згідно із п. І цього положення «МЗС України є цeнmpaльнuм органом державної виконавчої влади, керівник якого відповідно до Кон­ституції України входить до складу Кабінету Міністрів України. Міністерство забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків Украї­ни». Слід наголосити, що відповідно до ст. 107 Конституції України міністр закордонних справ нашої держави є членом Ради національної безпеки та оборони й, отже, безпосередньо під­порядковується Президенту, а саме Міністерство закордонних справ, поряд із Міністерством оборони, Міністерством вну­трішніх справ. Службою безпеки України входить у систему так званих силових міністерств держави.

У зазначеній постанові також чітко сформульовані головні завдання, що стоять перед МЗС України. Це, передусім: участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зовнішньополітичної діяльності, сприяння піднесенню між­народного авторитету держави; забезпечення, в межах своїх повноважень, єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних, гума­нітарних, наукових та інших зв'язків із зарубіжними країнами; розробка і участь у здійсненні концепції розвитку зовнішньополітичної діяльності держави, — захист прав та інтересів України, ЇЇ фізичних та юридичних осіб за кордо­ном; аналіз зовнішньополітичної діяльності України, розроб­ка і здійснення комплексу заходів, спрямованих на під­вищення ефективності зовнішньополітичних зв'язків Украї­ни, насамперед, надання організаційно-методичної та інфор­маційної допомоги органам зовнішньополітичних зносин; організація, координація та фінансування роботи пред­ставництв України за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іноземних держав на території України. Що стосується структурних «кордонів» МЗС, то, згідно із п. 8 постанови, «до системи МЗС входять дипломатичні пред­ставництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, пов'язані з під­готовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кад­рів». Постановою також передбачається, що з метою погод­женого вирішення питань, що належать до повноважень МЗС, обговорення найважливіших напрямів його діяльності «в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голови колегії), заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників Міністерства. Члени колегії Міністер­ства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами Міністра» (п. 10).

Станом на 1 січня 1997 р. у системі МЗС України працю­вало близько 1500 осіб, у тому числі 545 у центральному апараті (342 дипломати) і 955 осіб у закордонних установах (554 дипломати). Структура МЗС, крім керівництва Міні­стерства та групи послів з особливих доручень та головних радників, складалась із 23 підрозділів, які утворювали три види управлінь: а) регіональні; б) функціональні; в) адмі­ністративно-технічні. Групу регіональних управлінь скла­дали: Управління країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, Близького і Середнього Сходу та Африки; Управління СНД; Управління країн Європи та Америки.

До спеціальних повноважень міністра закордонних справ належать: прийом іноземних послів та посланників напередодні вручення ними вірчих грамот главі держави; скріплення вірчих та відкличних грамот послів і посланників своєї держави, прийняття повноважень іноземних тимчасових повірених у своїй державі та видача таких повноважень тимчасовим по­віреним своєї держави за кордоном; скріплення ратифікаційних грамот із відповідних міжнародних договорів; присвоєння дипло­матичних рангів (крім найвищих, наприклад, міністр закор­донних справ України присвоює дипломатичні ранги від аташе до радника першого класу); призначення співробітників дипло­матичного персоналу в посольствах і місіях за кордоном, а також у постійних представництвах при міжнародних орга­нізаціях; підписання консульських патентів для глав консуль­ських установ своєї держави за кордоном та видача екзеква­тури іноземним консулам; скріплення повноважень представ­ників своєї держави при міжнародних організаціях, на між­народних конференціях, делегацій, що беруть участь у роботі сесій або органів міжнародних організацій; видача повноважень на підписання міжвідо.тих договорів та угод.

Прийом послів, посланників, повірених у справах становить значну частку праці керівництва зовнішньополітичного відомства. Такого роду прийоми мають важливе значення, оскільки через своїх послів уряди відповідних країн ставлять перед урядом держави перебування актуальні питання, що стосую­ться взаємовідносин між обома країнами, як на двосторон­ньому, так і багатосторонньому рівнях. Крім того, уряд дору­чає керівникові зовнішньополітичного відомства або його заступникам передання конфіденційної інформації через послів відповідних урядів. Нарешті, особисте спілкування з тим чи іншим послом дає змогу отримувати важливу інформацію щодо позиції того чи іншого уряду з важливих питань, причому нерідко більш детальну, аніж та, яка над­ходить через офіційні документи. Особиста зустріч з послом являє собою важливу дипломатичну акцію, до якої кожен із керівників зовнішньополітичного відомства належним чином готується, ознайомлюючись заздалегідь із колом питань, які можуть бути порушені під час бесіди, продумуючи різні варіанти цієї бесіди. Така підготовка відбувається, зазвичай, із залученням представників відповідних управлінь міністер­ства закордонних справ, фахівців з інших галузей та відомств.

У переговорах з урядовими делегаціями інших країн, як правило, бере участь міністр закордонних справ або його закупник. З питань, які обговорюються на переговорах,

міністерство закордонних справ готує відповідні пропозиції, опрацьовує необхідні документи. Згідно з дипломатичною практикою результати переговорів фіксуються у вигляді комюніке або домовленостей, які підписуються сторонами, що брали участь у переговорах.