79. Процедура призначення глави консульської установи

Так, у більшості країн, зокрема в Україні, глави консульських установ усіх рангів признача­ються МЗС України.. Перед тим як направити держслужбовця — консульського співробітника на роботу за кордон, його кандидатуру необхідно узгодити з органами влади країни перебування.

Вимога попередньої згоди, як правило, порушується лише на двосторонній основі, в порядку виконання консульських конвенцій. Багатостороння ж Віденська конвенція про кон­сульські зносини не містить цього положення як загальної норми міжнародного права. Вона просто констатує, що глави консульських установ призначаються акредитуючою держа­вою і допускаються до виконання своїх функцій країною перебування. Що стосується формальностей, то, як правило, консул повинен отримати відповідний документ — так званий «консульський патент». Органи влади країни перебування, яким вручається патент, розглядають питання про допущення кон­сула до виконання ним службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Таке допущення або визнання консула оформляється шляхом видачі екзекватури, тобто дозволу країни перебування на виконання консульських функцій в узгодженому консульському окрузі.Порядок і форма видачі екзекватури визначаються внутрішнім правом країни перебування. Екзекватура може бути видана у формі окремого документа, підписаного главою уряду або міністром закордонних справ, а іноді від імені уряду в цілому. Трапляється, що окремий документ у вигляді екзе­кватури не видається взагалі, а лише робиться напис дозволу на консульському патенті.

Загальновизнаною нормою в міжнародному праві є право країни перебування відмовити у видачі екзекватури, не пояс­нюючи при цьому причин відмови. Слід, проте, зазначити, що запит згоди на призначення консула і запит екзекватури — це далеко не одне й те ж. Запит згоди на призначення консула, як ми вже згадували, робиться по дипломатичних каналах і стосується особи консульського представника. Екзекватура ж видається після призначення консула в країні перебування у відповідь на представлений патент. При цьому сутність екзекватури полягає в дозволі займатися консульською діяльністю в певному консульсько­му окрузі, тому питання про особу самого представника вже не має ніякого значення, оскільки воно вирішене країною перебування ще тоді, коли вона давала дозвіл на звернення акредитуючої держави, тобто до видачі патенту.

З моментом видачі екзекватури, як і з врученням вірчих грамот послом або посланником, пов'язані певні правові наслідки, крім офіційного вступу на посаду, а саме: гене­ральний консул у даному конкретному місті країни перебу­вання, який раніше від інших отримав екзекватуру, вважа­ється дуайєном консульського корпусу. До речі, кон­сульський корпус, у широкому значенні слова, складається із всіх консульських посадових осіб всіх іноземних консульств, розміщених у даному місті країни перебування, тож функції його дуайєна, по суті, збігаються з функціями дуайєна дипло­матичного корпусу.

Відмічаючи певну тотожність ситуацій під час вручення консульського патенту, екзекватури та вірчих грамот, не­обхідно згадати й про ті відмінності, що існують у зазначених процедурах. Так, якщо місія глави дипломатичного пред­ставництва розпочинається тільки після вручення ним своїх вірчих грамот, які протягом усього часу виконання дипло­матичної місії залишаються в компетентних структурах країни перебування, то місія глави консульської установи, навпаки, розпочинається тільки після повернення йому патенту з виданою до нього екзекватурою. На відміну від вірчих грамот, що адресовані главам країн перебування і їм вручаються, консульські патенти не містять конкретного адресата. Вони складаються за формулою: «всім, кого це може стосуватися», або «всім, хто побачить даний документ», і разом з екзекватурою за необхідності пред'являються консу­лом під час виконання ним своїх службових функцій.