59.Командирська пошта.

Дип.пошта може бути ввірена командирові екіпажу цивільного літака: в такому випадку командир екіпажу повинен отримати офіційний документ із зазначеннм числа місць, що складають дип.пошту, але сам він не вважається дип.кур”єром. дип.представництво може направити одного із своїх співробітників прийняти дип.пошту безпосередньо і безперешкодно від командира літака.

Командирська пошта транспортується в Україну виключно екіпажами літаків авіакомпаній України.

Пакети з документами конвертуються, опечатуються, а за наявності трьох і більше пакетів – укладаються у валізу, яка також опечатується. Командирська пошта передається командиру літака під розписку.

Командир літака несе персональну відповідальність за збереження командирської пошти.

Після отримання Міністерством закордонних справ України пакетів з документами вони невідкладно передаються уповноваженим представником Міністерства до потрібної установи, де реєструються в управлінні документального забезпечення.

60. Свобода пересування дипломатів і консулів по території країни перебування.

Стаття 26 Віденської конвенції 1961: Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в’їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім співробітникам представництва свободу пересування по її території.

 Згідно з конвенцією приймаюча держава зобов'язана запевнити всіх членів персоналу дипломатичного представ­ництва у забезпеченні нею свободи пересування на своїй території, за винятком тих місць, перебування в яких заборонене з огляду на безпеку та встановлений порядок. Такі обмеження існували особливо в період "холодної війни". Зокрема, іноземні дипломати не могли подорожувати за межі 50 км від Москви. У відносинах між США та Україною такі обмеження були зняті в травні 1992 р.

Доктрина сучасного міжнародного права допускає мож­ливість введення таких обмежень. Але для їх обґрунтування здебільшого робиться посилання на надзвичайні обставини, в яких знаходиться держава перебування, на стан крайньої необхідності, який обумовлює неможливість діяти будь-яким іншим чином, крім визначеного (наприклад, стан війни, надзвичайний стан, стихійне лихо, громадянська війна).

Обмеження на пересування може мати лише тимчасовий характер і після нормалізації становища в країні воно має бути скасоване. Звідси неправомірним видається введення спеціального порядку пересування для дипломатів, оскільки під час розробки проекту Конвенції малось на увазі, що "закони і правила про зони", про які йдеться у ст. 26, повинні прийматися з огляду на широку громадськість, а не винятково на дипломатів.

 Дуже важливим є імунітет дипломатичних засобів пересу­вання. Маються на увазі будь-які транспортні засоби — сухопутні (як правило, автомобільні), повітряні та водні — які належать, орендуються або передаються для регулярного користування дипломатичним представництвам, співробіт­никам представництва та членам їхніх сімей. Номерні знаки спеціальних серій є необхідним атрибутом дипломатичних засобів пересування, що вказують на наявність відповідних імунітетів, тому відмова у видачі таких знаків або їх вилучення органами влади країни перебування рівноцінні відмові в поширенні імунітетів на дипломатичний засіб пересування. Цей імунітет регулюється двома статтями Віденської кон­венції (22 та ЗО), і сумарно він означає, що дипломатичний засіб пересування не підлятає обшуку, реквізиції, арешту та виконавчим діям. Варто наголосити: імунітет від обшуку, реквізицій, арешту та виконавчих дій, що надається засобам пересування дипломатичного представництва та дипломатам, поширюється також на засоби пересування співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх сімей (ст. 37 Віденської конвенції). Поширення імунітетів на засоби пересування, що належать співробітникам обслуговуючого персоналу. Конвенцією не передбачено.

 Незаперечною умовою високоефективної діяльності кон­сульської установи є свобода пересування консульських поса­дових осіб. Це правило закріплене у ст. 34 Віденської кон­венції про консульські зносини і міститься практично в усіх двосторонніх консульських конвенціях, оскільки воно є основоположним принципом всієї філософії дипломатичної та консульської діяльності.