55. Засоби здійснення дипломатичних функцій.

 Для успішної роботи посольств та місій необхідна відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції.

Головним із таких засобів є, звичайно, приміщення ди­пломатичного представництва. Як правило, посольство або місія іноземної держави розміщується в столиці країни перебування. Винятком є, мабуть, тільки Ватикан. Країна перебування несе міжнародно-правову відпо­відальність за сприяння акредитуючій державі в отриманні нею необхідних приміщень для нормального функціонування дипломатичних представництв. Це зобов'язання регламентується ст. 21 Віденської конвенції: «1. Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, не­обхідних для її представництва, або надати допомогу акре­дитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом. 2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представництвам в одержанні придатних при­міщень для їх співробітників».

У ст. 25 Віденської конвенції сформульовано в загальній формі зобов'язання приймаючої країни «...надавати всі можливості для виконання функцій представництва». Конк­ретним аспектом цього зобов'язання є забезпечення права співробітників іноземних дипломатичних представництв на безперешкодне пересування територією країни перебування. Оскільки сфера діяльності посольства (на відміну від консульства) поширюється на всю територію країни перебування, то з цього логічно випливає право дипломатів на вільне пересування по всій її території. Воно є необхідним не тільки для досконалого вивчення умов та подій у країні перебування, що становить основний зміст інформаційної функції посольства, а й для виконання дій, пов'язаних із функціями дипломатичного захисту, представництва тощо.

Проте свобода пересування не означає необмежених та безконтрольних поїздок дипломатів, здійснюваних без огляду на питання національної безпеки країни перебування. Тут особливо необхідно дотримуватись принципу забезпечення прав та законних інтересів обох держав-контрагентів. Про це, зокрема, йдеться у ст. 26 Віденської конвенції: «Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної без­пеки, держава перебування повинна забезпечувати всім спів­робітникам представництва свободу пересування по її території».

Одним із засобів забезпечення нормальної діяльності посольств та місій є також свобода зносин дипломатичних представництв з акредитуючою державою, її органами як у Центрі, так і за кордоном.

За всіх переваг найсучасніших видів та систем зв'язку важливим засобом спілкування між дипломатичним представництвом та Центром залишається відправлення та отри­мання документів дипломатичною поштою.

У сучасному міжнародному праві та повсякденній дипло­матичній практиці утвердився інститут абсолютної недотор­канності дипломатичної пошти. Вона, згідно з п. З ст. 27 Віденської конвенції, «не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню».