52. Вимоги до посилення економічної складової у дипломатичній діяльності.

Очевидно, що сьогодні дипломатія опановує нові функції і втрачає деякі старі; змінюються і методи її роботи. Полем діяльності сучасної дипломатії, де її значення постійно зростає, є захист економічних інтересів власної держави. За словами Роберта Дж. Морріса, колишнього помічника держсекретаря США і віце-президента Між­народної ради приватного бізнесу, «наприкінці XX сто­річчя грань між політичними та економічними інтере­сами, яка завжди була досить розпливчастою, стала вкрай примарною». На думку заступника генерального секретаря ООН, відомого радянського та російського дипломата В. Петровського, економічна дипломатія навіть поступово бере гору над традиційною дипломатією, орієнтованою на політику.

Внаслідок зростання економічних функцій дипло­матії невпинно збільшується і питома вага дипломатів, які займаються економічними питаннями. В 1989 р. у цій сфері працювало 33% персоналу британської дипло­матичної служби. В МЗС ФРН 40% робочих питань стосуються економічної сфери. Як наслідок у Бундес­тазі досить регулярно звучать вимоги про необхідність подвоєння кількості персоналу економічних відділів у посольствах.

У практику входять спільні засідання дипломатів з провідними представниками бізнесу, їх запрошують до МЗС, щоб з'ясувати, яким чином дипломатична служба може поліпшити діяльність із захисту економічних інте­ресів своєї держави за кордоном, які прогнози існують у цьому зв'язку.

У грудні 1997 р. штаб планування МЗС ФРН за­просив представників провідних німецьких фірм-екс­портерів до себе для обговорення теми «Чи може дипломатія робити більше для захисту національних економічних інтересів в Азії?». Найбільший інтерес учасників зустрічі викликали Індія, Китай, Малайзія. За свідченням очевидців, тодішній федеральний міністр закордонних справ К. Кінкель звернувся до підприємців зі словами: «Якщо у вас є непорозуміння з нашими представництвами за кордоном, лише назвіть прізвища послів, і я буду розмовляти з ними особисто». Хоча про детальні результати зустрічі не повідомляється, сторони дійшли спільного висновку, що німецькі посольства в цих країнах гідно представляють національні інтереси. Та обставина, що Німеччина стабільно входить у трійку найпотужніших країн-експортерів у світі, а за обсягом експорту на душу населення посідає перше місце, свід­чить на користь того, що ця оцінка відповідає дійсності.

В Німеччині часто з гордістю наводиться співвідно­шення видатків на утримання дипломатичної служби та обсягу національного експорту. У ФРН воно є най­нижчим у ЄС (0,18), тобто можна вважати, що МЗС ФРН працює на цьому напрямі з найбільш високим коефіцієнтом корисної дії. Для порівняння: у Франції це співвідношення становить 0,58, а в Сполучених Штатах — 0,46. В Україні, до речі, за підсумками 1999 р. відповідний коефіцієнт склав ...0,014. На жаль, це не можна розглядати як свідчення того, що наша дипломатія працює на економічному напрямі вдесятеро краще від німців. Наведена цифра говорить лише про надзвичайну недофінансованість вітчизняної дипло­матичної служби.

Практику зустрічей керівництва МЗС України із провідними українськими експортерами ще не постав­лено на регулярну основу. Безсумнівно, доречним було б ознайомлення з досвідом МЗС ФРН і перенесення певних його традицій на український грунт. Іншою такою традицією є проходження слухачами Диплома­тичної школи при МЗС ФРН практики в приватному бізнесі та промисловості (детальніше про це в розділі 3) — надзвичайно корисний звичай, що наближає майбут­ніх дипломатів до потреб вітчизняної економіки.