44.Порядок проходження дипломатичнох служби та призначення дипломата в закордонне представництво.

 До моменту призначення і фактичного вступу на посаду послів, посланників та постійних повірених у справах має відбутися ціла низка протокольних заходів, які чітко регламентуються як міжнародним правом, так і нормами національного законодавства.

Весь процес призначення глави дипломатичного пред­ставництва, який називається акредитацією, складається із кількох етапів:

1) підбір кандидатури посла або посланника;

2) запит на агреман;

3) видання акта внутрішнього права, що законодавча оформ­ляє призначення;

4) одночасне (в обох столицях) офіційне повідомлення в ЗМІ про призначення;

5) видача вірчих грамот;

6) попередня аудієнція у міністра закордонних справ країни перебування після прибуття посла чи посланника та передання міністру копії вірчих грамот;

7) вручення вірчих грамот (главі держави) під час офіційної церемонії і відтак початок дипломатичної місії даного пред­ставника.

Не применшуючи значення кожного із зазначених етапів, розглянемо докладніше вимоги, які висуваються міжнарод­ним правом до вступаючого на посаду глави дипломатичного представництва. Головна з них — запит зацікавленої держави на агреман, тобто згоду країни майбутнього перебування на призначення певної особи послом, посланником чи постійним повіреним у справах. У ст. 4 Віденської конвенції це положення трак­тується таким чином: «Акредитуюча держава повинна пере­конатися в тому, що держава перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу пред­ставництва в цій державі». І далі, в пункті 2 ст. 4, зазначається: «Держава перебування не зобов'язана повідомляти акреди­туючій державі мотиви відмови в агремані». Важливо наго­лосити при цьому, що надання агреману або відмова в ньому стосується лише конкретної особи даного дипломатичного агента і жодною мірою не означає підтвердження; а тим паче перегляду досягнутої раніше домовленості між державами про встановлення дипломатичних відносин та обмін дипло­матичними представництвами. Більше того, для решти спів­робітників дипломатичного представництва не потрібно ніякої попередньої згоди з боку країни перебування. Досить отримання лише в'їзної візи (там, де це вимагається) та офіційного повідомлення (нотифікації) про «призначення співробітників представництва, їх прибуття та про їх остаточний від'їзд або про припинення їхніх функцій в пред­ставництві» (ст. 10, п. "а" Віденської конвенції). Запит на агреман та отримання останнього здійснюється через дипло­матичні канали (МЗС та посольства держав-контрагентів). Якщо відповідь негативна або її не отримано взагалі (термін для відповіді, як правило, до одного місяця), вся процедура запиту на агреман повторюється знову, доки не буде отримано згоду на нову кандидатуру.

Поряд із двома вищезгаданими різними правовими ситуа­ціями (необхідність агреману для глави представництва і вільне, по суті, призначення членів персоналу представ­ництва акредитуючої держави) є ще третя —проміжна. Вона виникає при призначенні військових, військово-повітряних та військово-морських аташе. Ст. 7 Віденської конвенції передбачає, що країна перебування може запропонувати, щоб прізвища цих членів персоналу представництва заздалегідь повідомлялися їй для отримання згоди. Це не отримання агреману у чистому вигляді, проте дуже схожа протокольна процедура. З агреманом її поєднує те, що згода має бути отримана з боку країни перебування заздалегідь, тобто до призначення; відмінність же полягає в тому, що вказана процедура не є загальнообов'язковою і не застосовується всіма державами.