42. Персонал дипломатичних представництв. Категоризація та питання чисельності

 кожне дипломатичне представництво складається із трьох категорій співробітників (глава пред­ставництва має особливу позицію): дипломатичний персонал; адміністративно-технічні працівники; обслуговуючий персонал.. Окремо вирізняються так звані «приватні домашні робіт­ники», тобто особи, які виконують певну роботу на умовах договору найму у співробітників представництва і які не є службовцями акредитуючої держави.

Глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах) є найвищим офіційно акредитованим пред­ставником держави в країні перебування. Він відповідає за Діяльність дипломатичного представництва та його персона­лу, а також здійснює загальне політичне керівництво і контроль за діяльністю всіх інших організацій та осіб своєї держави, що перебувають на території країни акредитації.

Друга категорія співробітників дипломатичного пред­ставництва — члени адміністративно-технічного персоналу, їхня роль у дипломатичному представництві також чітко регламентується Віденською конвенцією, згідно з якою «чле­нами адміністративно-технічного персоналу є члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва» (ст. І, п. «f»). До категорії адміністративно-технічного персоналу відносять референтів-перекладачів, технічних секретарів, стенографіс­тів, бухгалтерських працівників, шифрувальників та інший канцелярський персонал. Всі ці співробітники не мають дипломатичних паспортів та рангів, проте у відрядження за кордон їх направляє міністерство закордонних справ і їм видається службовий паспорт (по суті щось середнє між дипломатичним та загальногромадянським паспортом).

І, нарешті, третя категорія — члени обслуговуючого пер­соналу дипломатичного представництва (прибиральниці, ліфтери, водії, садівники, вахтери тощо). До них належать, як уже зазначалося, і особи, що не входять до складу персо­налу представництва, а працюють за договором найму в самих співробітників посольства чи місії (хатні робітниці, догля­дальниці тощо). У Віденській конвенції про них сказано: «членами обслуговуючого персоналу» є члени персоналу пред­ставництва, які виконують обов'язки по обслуговуванню представництва (ст. І, п. "g"). «Приватний домашній робітник» — особа, яка виконує обов'язки домашнього робітника у спів­робітника представництва і не є службовцем акредитуючої держави (ст. І, п. "h"). Обидві ці групи осіб комплектуються в основному з числа громадян країни перебування, тоді як перші дві категорії — це, як правило, громадяни акре­дитуючої держави.

Що ж до конкретної кількості членів дипломатичного персоналу в тому чи іншому представництві, то це питання також регламентується Віденською конвенцією. Уст. 11 зазначається: «1. За відсутності конкретної угоди про чисель­ність персоналу представництва, держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу представництва залишалася в межах, які вона вважає розумними і нор­мальними, враховуючи обставини та умови, існуючі в державі перебування, і потреби даного представництва». А в «Поло­женні про дипломатичне представництво України за кордоном», затвердженому розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р., наголошується, що «діяльність дипло­матичного представництва базується на положеннях Віден­ської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. ... і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичного представництва України в іноземній державі встановлюється двосторонньою угодою України з цією дер­жавою».