18.Розглянемо особливості навчання говоріння на кожному етапі.

На початковому етапі формування навичок та вмінь говоріння відбувається на основі лексико-граматичного матеріалу, який

вивчається під час занять з мови. Навчання говоріння спрямовано на те, щоб зробити учнів активними учасниками спілкування в ситуаціях того мовного середовища, яке їх оточує з перших днів перебування в новій країні, а саме “Гуртожиток”, “Університет”, “Транспорт”, “Бібліотека” тощо. На середньому етапі (другий семестр підготовчого факультету), коли коло лексико-граматичного матеріалу розширюється за рахунок вивчення мови за фахом, завдання навичок та вмінь говоріння, що формуються, полягає в тому, щоб навчити іноземних студентів: 1) формулювати прості висловлювання в інших ситуаціях спілкування і з іншим лексичним наповненням; 2) спілкуватися з викладачами спеціальних дисциплін (біологія, хімія, фізика, економіка тощо) за вивченими темами; 3) опанувати мовленнєву поведінку, адекватну новим умовам, які відрізняються від занять з мови. На поглибленому етапі (I–III курси) зміст навчання говоріння змінюється. На I курсі в процесі навчання говоріння учні накопичують навчально-професійний досвід на матеріалі прочитаних або почутих текстів за фахом. На II і III курсах навчання говоріння спрямовано на формування вмінь предметно-професійного спілкування. Студенти вчаться створювати власні висловлювання в межах заданих тем, підтримувати обговорення проблем, пов’язаних з їхнім фахом. При цьому, навчання говоріння вимагає розвитку у студентів не лише рівня комунікативної, але й соціальної достатності. На завершальному етапі навчання говоріння має своєю метою розвивати вміння професійного спілкування. Студенти складають власні висловлювання у вигляді резюме, рефератів, курсових і дипломних робіт. Навчання говоріння на кожному з вищеназваних етапів включаєдва взаємопов’язані процеси: навчання діалогічного та монологічного мовлення. Навчання діалогічного мовлення починається зазвичай відпрацювання різних типів питань (загальних, розчленованих, альтернативних, спеціальних) і різних реплік (імітація, повторення реплік з модифікацією, складання реплік за зразком, відновлення

пропущених реплік у діалозі, уточнення, перепитування тощо). На більш пізньому етапі учням пропонується скласти діалоги з опорою на ключові слова, план, картину, ситуативну схему, авторські ремарки, що вводять пряму мову. Велику роль у навчанні діалогічного мовлення грають діалоги-інсценування, діалоги-бесіди, діалоги-розпитування. Діалоги-інсценування можна практикувати після ознайомлення з будь-яким навчальним текстом. Викладач пропонує студентам

обмінятися репліками, які уточнюють дії героїв оповідання, місце їх перебування, описати їх зовнішність тощо. Подібні діалоги спираються на уяву учнів.

19. Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників виступає як слухач і як мовець.

Етапи навчання діалогічного мовлення

Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого – «зверху вниз» - навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу – зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування.

Другий - "знизу вверх" - передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік діалогічної єдності) до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної системи, що не виключає прослуховування діалогів-зразків.

Обидва підходи є можливими. Вже у процесі формування мовленнєвих навичок (граматичних, лексичних) учні виходять на рівень понадфразової єдності, в тому числі діалогічних єдностей. Проте увага учня в цьому випадку зосереджена на вживанні нової граматичної структури або лексичної одиниці. Виходячи на рівень обміну репліками, він використовує вже знайомі йому діалогічні єдності. Завдання ж навчання діалогічних єдностей включають засвоєння учнями нових видів діалогічних єдностей, притаманних тому функціональному типу діалогу, який є метою навчання на даному відрізку навчально-виховного процесу.

Можна виділити наступні характеристики діалогу:

Реактивність - Саме ця риса діалогічного мовлення обумовлює об'єктивні труднощі оволодіння цією формою спілкування іноземною мовою для учнів. В основі цих труднощів лежать такі причини.

- Реакція партнера по спілкуванню може бути абсолютно непередбачувана, наприклад, він може несподівано перевести розмову в інше русло. Не менш важко впоратися і з ситуацією, в якій реакції немає взагалі. І в тому і в іншому випадку необхідно по ходу спілкування змінювати спочатку намічену логіку розмови, підключати різноманітні дискурсивні прийоми для здійснення наміченої мети спілкування.

- Нерідкі випадки, коли в учнів немає необхідних соціальних навичок діалогічного спілкування не тільки іноземною, але і рідною мовою, а, отже, вчитель іноземної мови повинен уміти їх формувати практично заново. Відсутність цих навиків проявляється не стільки в незнанні лексики, граматики і т.д., скільки в невмінні входити в контакт з людьми, ввічливо відповідати на питання, проявляти зацікавленість у тому, що говорить співрозмовник, підтримувати розмову за допомогою простих реплік реагування, адекватно використовувати міміку, жести, інтонацію та інші паралінгвістичні засоби.

- На відміну від монологу, де автор сам визначає не тільки логіку висловлювання, а й вибір мовних і мовних засобів, у діалозі ми завжди залежимо від партнера. Крім уміння говорити, діалог передбачає вміння аудировать. Тут вступають в силу нові групи об'єктивних труднощів, обумовлених індивідуальними особливостями мови що говорить, про які детально йшлося у лекції про формування умінь аудіювання. Для успішного ведення діалогу в цьому зв'язку необхідно мати певний рівень розвитку мовного слуху, компенсаторних умінь, імовірнісного прогнозування і т.д. Таким чином, учням необхідно оволодіти певним набором реплік реагування, сформувати готовність до взаємодії в несподіваних ситуаціях, оволодіти необхідними компенсаторними технологіями.

Навчання діалогічного мовлення. Етапи роботи та система вправ для навчання діалогічного мовлення.

Відмітною рисою діалогічного висловлювання є спонтанність. Формування мовленнєвих умінь відбувається за допомогою послідовного переходу від простих мовленнєвих одиниць (слово, словосполучення, речення) до більш складних і великих (смисловий фрагмент, текст) і від елементарних операцій (наприклад, імітація) до більш складних. Вправи для навчання підготовленої діалогічного мовлення: - відповіді на питання (короткі, повні і розгорнуті); - постановка ситуативних і ключових питань; - діалогізація прослуханого чи прочитаного монологічного тексту; - складання (нового чи прочитаного) діалогу на задану тему; - драматизація монологічного тексту; -доповнення чи видозміна діалогу, проведення спрямованого (чи самостійного) діалогу. Вправи для навчання непідготовленого діалогічного мовлення: - складання аргументованих відповідей на питання; - проведення комбінованих діалогів (з репліками і коментарями інших учнів); - побудова без попередньої підготовки керованого діалогу (з опорами і без опор); - проведення ігор чи вікторин; - проведення дискусій.