68.Дидактичні принципи

• Принцип наочності.

Навчання побудоване на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями. Наочність використовується у якості засобу навчання та засобу пізнання .У якості навчання – підбираються зорові та слухові зразки (звукозапис, таблиці, схеми, навчальні картинки, відеофільми) ,що допомагають учням оволодіти нормами вимовляння звуків мови, лексико-граматичними одиницями, навчитися розуміти мовлення на слух та висловлювати свої думки в межах відібраного кола тем та ситуацій спілкування. В другому випадку засоби наочності виступають у ролі джерела інформації, ознайомлюючи учнів з країною тієї мови, яка вивчається.

• Принцип міцності

Забезпечує збереження навчального матеріалу в пам'яті учнів та можливість його застосування в різних комунікативних ситуаціях. Міцність засвоєння матеріалу забезпечується за рахунок доступності цього принципу , вдалого викладу, що забезпечує емоційний вплив на учня, використання різноманітних тренувальних вправ.

• Принцип доступності та посильності.

З перших уроків матеріал представляється відповідно до вікових та інтелектуальних можливостей учнів, а його засвоєння не викликає в них нездоланних труднощів. Доступність забезпечується власне матеріалом та методикою роботи з ним. Посильність передбачає дотримання певних вимог до обсягу використаного матеріалу, темпу просування навчальною програмою.

• Принцип міжкультурної взаємодії

Передбачає таку організацію навчального процесу, за якої викладач враховує національно-культурні особливості учнів в умовах міжкультурної взаємодії з носіями мови.

• Принцип професійної компетентності викладача

Характеризує здатність до професійної діяльності в якості викладача мови на основі набутих протягом у процесі навчання та практичної роботи знань, умінь та навичок у цій галузі діяльності.

(69)З’ясування та характеристика основних частин змісту навчання іноземним мовам.

Лексика— словниковий склад мови. Крім того, терміном «лексика» також позначають окремі шари (книжна, емоційно забарвлена, нейтральна) або групи (побутова, професійна, сільськогосподарська) лексики, словниковий склад окремих творів чи письменників (лексика «Лісової пісні» Лесі Українки). Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.При порівнянні лексичних систем двох і більше мов відзначають наявність безеквівалентної лексики. Безеквівалентна лексика — лексичні одиниці, що не мають точних семантичних відповідників у інших мовах. До складу безеквівалентної лексики належать слова-реалії, слова-символи, власні назви.

Фоне́тика (грец. φωνηεντικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα — літера, написання) — термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. В граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення.Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису. Деякі вчені відносять до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення - афіксацію і основоскладання, - що тісно пов'язуються з ученням про частини мови.Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Право́пис — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку

Усне мовлення. Таке мовлення виникло природним шляхом на початку людського розуму. Очевидно, що звукове мовлення стало переважати у спілкуванні людей у зв'язку з його перевагами як універсальний засіб контактів на невеликій відстані. Усне мовлення має два напрямки: 1) відправлення мовленнєвого сигналу та його прийом; 2) говоріння й аудіювання. Говоріння – це озвучення думки, кодовий перехід з мислиннєвого коду (з коду внутрішнього мовлення) на звуковий код, на код акустичний (фонетичний). Для вільного усного мовлення необхідна гнучкість механізмів вимови, безпомилкова їх координація, моментальний вибір слів, вільне володіння синтаксичними механізмами. Аудіювання - це кодовий перехід з акустичного коду на код внутрішнього мовлення (на код думання – мислиннєвий код). Перевага усного мовлення в тому, що воно може поєднуватися з так званими невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо). Також таке мовлення швидко відбувається, є можливість швидких реакцій, зворотного зв'язку. Недоліками можна назвати різні перешкоди між співрозмовниками, а також моментальність перебігу спілкування.

Письмо — все те, що призводить до створення написів[1][2]. У Західній культурі під письмом найчастіше розуміють тільки передачу мови у текстовому вигляді за допомогою набору знаків або символів (відомих як писемність). Вивченням письма як особливої ​​знакової системи займаються такі дисципліни, як граматологія, епіграфіка і палеографія.

(70)Поняття системи в науках зокрема в методиці навчання ІМ

Системою називається будь-яке складне явище, до якого входять численні елементи, котрі утворюють певну сукупність завдяки наявності між ними внутрішніх зв'язків. В методиці навчання іноземних мов термін "система" застосовується давно. Ми говоримо про систему навчання мови, систему вправ, систему уроків тощо. Системний підхід вважається одним із провідних методологічних принципів дослідження в будь-якій галузі знань.Кожна система має свою структуру. Кожний елемент, що входить до цієї структури, розглядається як підсистема. Ієрархічна залежність підсистем визначається супідрядністю їх функцій: функціонування кожної з них і всіх разом спрямоване на досягнення однієї мети.Навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання іноземної мови та інші

(71)прямий метод навчання ІМ (Берлін,Гуен,Пассі)

ХІХ ст. Мета:вільне усне мовлення,правильне мовлення і граматика.Зміст:усна комунікація основана на взаємодії «питання-відповідь».Роль вчителя:має бути джерелом мовлення,носієм мови,роль ведуча.Особливості:не дозволяється висловлюватись рідною мовою.

(72)Усний метод навчання(Пальмер,Френч,Фріз)

Великобританія 1920-1940.Мета:практичне володіння усним мовленням ІМ. Зміст:попереднє пасивне сприймання,напів механічне затреновування,заучування слів і речень.роль вчителя:центральна,контролююча,ведуча.Особливості:розроблений словник найбільш уживаної лексики,увага на заучування,орієнтація на початковий етап.

(73) Аудіо-лінгвістичний метод навчання ІМ

Мета: Вільне усне мовлення, правильна вимова і граматика.Зміст: Діалоги, численні різновиди усних вправлянь.Роль вчителя: Центральна, активна, ведуча.Особливості: Попередження помилок, наочність, механічне тренування.

Аудіо-візуальний метод (Франція, 1950-і роки).Мета: Прискорене навчання ІМ, всіх видів МД.Зміст: Діалоги-теми, імітація, аналогія (грам.), лінгвокраї-нознавчий аспект.Роль вчителя:ведуча, контролююча, джерело мовлення, не директивна.Особливості: ігнорування РМ, навчання дорослих, широке викор-ня наочності.

(75)Навчання лексиці.Принципи та способи відбору лексики для навчання ІМ

Що являє собою навчання лексиці англійської мови? Це певний процес розширення словникового запасу, який передбачає три стадії: запровадження нового слова, практика його вживання в однотипних ситуаціях, і, нарешті, можливість його застосування в будь-яких сферах. Іншими словами, необхідно не просто ознайомитися з новою лексичною одиницею (словом), але і проілюструвати його значення в схожих і не тільки прикладах, щоб потім у разі потреби це слово автоматично спливло у вашій пам'яті.

1. Суть відбору лексичного мінімуму для немовних вузів полягає в тому, щоб з великої кількості слів іноземної мови відібрати лише ті, засвоєння яких у першу чергу необхідне, щоб досягти поставленої мети навчання за програмою.

2. Лексичний запас іноземної мови складається з двох частин - активного й пасивного мінімумів. Активний словниковий запас складає ядро лексичного запасу, а пасивний мінімум доповнює його. Цей диференційований підхід до відбору лексики цілком відповідає реальним умовам навчання іноземної мови в немовному вузі.

3. Для складання словника-мінімуму в цілому застосовуються такі основні принципи: семантичний принцип поєднання і семантичної необмеженості, принцип багатозначності, словотворчої цінності, частотності.Відбір мінімуму для активної лексики проводиться на основі тематики для усної мови.

4.Враховуючи наявність великої кількості термінів в технічній літературі, слід відбирати матеріал для словників-мінімумів для читання науково-технічної літератури і термінологічних словників.Отже, якщо словник мінімум буде складений за такими параметрами, то засвоєння лексики буде ефективним і відповідатиме нормам програми вивчення іноземних мов в немовному внзі.

(76)Навчання граматиці ІМ.Стадії формування граматичних навичок. (аналіз пасивного та активного граматичного мінімуму)

У середніх навчальних закладах вивчаються не всі граматичні явища виучуваної іноземної мови, а спеціально відібраний граматичний мінімум, який складається з активного і пасивного граматичного мінімуму. Для вираження власних думок іноземною мовою учень має володіти тими граматичними структурами (ГС), які входять до активного граматичного мінімуму. До пасивного граматичного мінімуму входять такі ГС, якими учні можуть не користуватися для вираження своїх думок, але які потрібні для сприймання і розуміння мовлення. Мета навчання граматичного матеріалу іноземної мови, що вивчається, це володіння граматичними навичками мовлення: репродуктивними, тобто граматичними навичками говоріння і письма (активним граматичним мінімумом) та рецептивними навичками, тобто граматичними навичками аудіювання і читання (активним і пасивним граматичним мінімумом). Під час ознайомлення з новою граматичною структурою (або явищем) в початковій школі учитель, передусім, повинен звернути увагу на функцію цієї структури, а форма має засвоюватися в нерозривній єдності з функцією імпліцитно – без використання вербальних правил (описових і правил-інструкцій). Граматичні явища в початковій школі вивчаються шляхом сприймання і використання мовленнєвих зразків у комунікативних ситуаціях.

(77) Навчання вимові.Труднощі які виникають при навчанні фонетичних закономірностей англ.мови.

Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука. Англійський звук [W] можна пояснити шляхом порівняння з західним варіантом українського звука (в), який більше нагадує (у) в слонах "був", "спав". Всі пояснення, які даються учням, повинні бути чіткими, короткими і практично цінними, враховувати типові помилки учнів. Після аналітичної частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в ціле: склади, слова, словосполучення, фрази, які імітуються учнями. Отже, за поясненням має безпосередньо слідувати імітація.

Основні шляхи навчання вимови

Навчання вимови передбачає такі основні способи: імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків., порівняння звуків англійської і рідної мови проте не слід гадати, що, опрацьовуючи певний звук, користуються тільки одним з цих способів; найчастіше вони поєднуються, що І забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища.

79.У 1966р. в Софії був заснований науково-дослідний інститут сугестології, який очолив Г.Лозанов. Слово "сугестія" походить від латинського suggero - навіювання (у стані бадьорості), але Г.Лозанов у своїх роботах і лекціях завжди підкреслює зв'язок поняття "сугестія" з семантикою англійського дієслова to suggest (пропонувати). Таким чином сугестія - це комунікативний чинник, який виражається у "пропозиції", щоб особистість зробила свій вибір, вибирала з широкого спектра можливостей, комплексних стимулів. Сугестологія - це наука про прискорений гармонійний розвиток особистості та розкриття її різнобічних резервних можливостей - пам'яті, інтелектуальної активності, творчих здібностей тощо.Сугестологію було покладено в основу сугестопедичного напряму в навчанні. зокрема навчанні іноземних мов. Основна ідея сугестопедії - розкриття та розвиток всебічних резервних можливостей особистості. В сугестопедії використовуються не лише можливості інтелекту (за які "несе відповідальність" ліва півкуля мозку), але й емоційна сфера особистості (функції правої півкулі).Віра в успіх кожного, доброзичливість як основа взаємин між викладачем та учнями, між самими учнями; авторитет викладача та його творча роль; високовмотивована навчальна діяльність, яка спрямована на опанування змісту навчання, - все це стимулює і забезпечує розкриття резервів особистості тих, хто навчається.Застосування сугестопедичної системи Г.Лозанова для оволодіння іноземною мовою дало позитивні результати і привело до створення товариств і центрів навчання, в основу яких покладено сугестопедичну теорію. Подальший розвиток ідеї Г. Лозанова знайшли в наукових дослідженнях і практичних розробках Центру інтенсивного навчання іноземних мов (Москва) під керівництвом Г.О.Китайгородської. Вона збагатила теорію Г.Лозанова новими методичними положеннями, які дали змогу перебудувати не лише систему мотивації, але й сам процес навчання, та даними ряду суміжних з методикою наук, зокрема психології (теорія особистості і колективу) і психолінгвістики (теорія мовленнєвої діяльності).

80.

Контроль – це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто

визначення об’єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу,

виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках

окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес

навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм

організації.

Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих

навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель

ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді,

використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити,

грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру

усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних

зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до

активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній

послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні

особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він

призводить до неефективного використання часу на уроці.

Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі

учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них.

Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню

культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у

процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін

навчального плану. Це – робота з контурними картами, побудова таблиць,

схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в

середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення

знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню

самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної

діяльності.

Практична перевірка тісно пов'язана з включенням учнів у конкретну

практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати

знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно

така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика

відіграє спонукальну і контролюючу роль.

Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього

метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні

відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір.

Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може

здійснюватися машинним і безмашинним способом.

81. Комунікативний метод навчання іноземним мовам сьогодні є одним з найпопулярніших в світі. Багато хто вважає його самим прогресивним і найефективнішим. Комунікативний метод з'явився в 60-70-х роках у Британії, коли англійська мова поступово почав набувати статусу мови міжнародного спілкування. Тоді-то і з'ясувалося, що випробувані і надійні для того часу традиційні методики перестали задовольняти потреб більшості вивчають англійську мову іноземців. Основною причиною тому був новий контингент учнів - прагматики, які розглядають іноземна мова, в першу чергу, як засіб комунікацій. Вони потребували не в глибинному, системному вивченні мови, яке пропонували традиційні академічні програми, а можливість негайно застосовувати отримані знання на практиці. При цьому виявилося, що люди, які вивчали мову для спілкування просто не володіють сучасною розмовною мовою (про сленг і говорити не варто), і тим більше про мовному етикеті взагалі не мають ні найменшого поняття. Загалом, при реальному спілкуванні вони відчували себе абсолютно безпорадними. Це і стало основним поштовхом для отбраковиванія (як здавалося) зжили себе елементів навчання, які не були спрямовані на розвиток мови - комунікатив. У принципі, комунікатив не є цільною системної методикою. Швидше він представляє собою сукупність прийомів, покликаних навчити ефективному спілкуванню в мовному середовищі. Більшість з них використовували на заняттях і раніше. Одним з основних прийомів його є імітація ситуацій з реального життя, покликаних стимулювати учнів до активної "говорінню". При цьому дуже важливо, щоб теми були животрепетними, пов'язаними з повсякденним життям студентів, проблемами, їх займають. На відміну від класичних методів, основу яких становить повторення і запам'ятовування, на заняттях, що проводяться за комунікативною методикою, хід уроку залежить від самих учнів - їх відповідей, реакції і т.п. Оскільки спілкування відбувається осмислено, на доцільні теми. Звичайно ж, більшу частину занять займає розмовна мова, хоча читання і письмо вивчаються теж. Викладачі, в основному, не говорять, а слухають і направляють хід заняття. Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Ю. І. Пассова), а саме: 1) діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання, і в комунікативно вмотивованій, активній поведінці учня як суб'єкта спілкування та навчання; 2) предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована обмеженим, але точно визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем, подій і та ін.); 3) ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою; 4) мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях. Відповідно Ю. І. Пассов висуває принципи комунікативного методу: 1) мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає не стільки в тому, що ставиться мовленнєва практична мета (це характерно для багатьох інших методів), скільки в тому, що шляхом до цієї мети є саме практичне користування іноземною мовою; 2) індивідуалізація при керівній ролі її особистісного аспекту як головного засобу створення мотивації та активності учнів з урахуванням їх життєвого досвіду, контексту діяльності, сфери інтересів, емоційної сфери і статусу конкретної особистості в колективі; 3) функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу, адекватного процесу комунікації; 4) ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; при цьому під "ситуацією" розуміють систему взаємовідносин співрозмовників, яка відбивається в їх свідомості; 5) новизна, яка проявляється в постійній зміні предмета розмови, обставин, завдань[22;168] У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетенції — здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації. Метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції.

82рецептивно-репродуктивні мовленнєві вправи- засвоєння готових одиниць, характерних для говоріння в діалогічній формі, формули етикету; прослуховування діалогів;Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства, тому йому належить визначна роль на зламі тисячоліть створювати та зберігати духовні , а через них і матеріальні цінності.