83 Принципи комунікативного методу пр. Навчанні говорінню

Комунікативний метод дозволяє :

- зв’язок з комунікативною функцією мислення. Процес речової діяльності тісно пов’язаний з діяльністю мислення. Але те, що відбувається в процесі мислення як активного в процесі відображення об’єктивного світу в поняттях, судженнях, не ідентично тому, що відбувається при мисленні, пов’язаного з говорінням. І справа тут не в рівні володіння мовою: можливо прекрасно володіти мовою, вільно на ній спілкуватися , але не вміти мислити на іноземній мові. Розмовляти ще не значить мислити.

Справа в тому, що перед людиною виникають різні завдання. Наприклад, вона повинна шляхом пізнавальної діяльності знайти щось невідоме , нове ( для себе, для людей ) .Такою є діяльність вчених , таким є учбове пізнання і мовлення ,тут – є додатковий засіб, яким треба володіти в досконалості. Це завдання мислення і мислення виконує в них пізнавальну функцію.

Для того , щоб побачити чого не вистачає в процесі говоріння, що в ньому треба змінити, учителю треба мати хоча б загальне уявлення про те, що таке спілкування і зрозуміти як співвідносяться між собою спілкування, говоріння та навчання.

Як і будь-який вид людської діяльності , спілкування цілеспрямоване, вмотивоване та має свою структуру. Процес спілкування можно уявити наступним чином: між потенційними учасниками спілкування (тими, хто хоче вступити у спілкування ) завжди їснують певні взаємовідносини . В певний момент у спілкуванні виявляється потреба , пов’язана з тою чи іншою стороною життєдіяльності людини. Це може бути потреба в аби –чому , тоді спілкування є додатковою діяльністю , яке дає можливість досягати об’єктів своєї потреби. Якщо ми хочемо навчити людину іноземній мові, то треба учити цьому в умовах спілкування. Це значить , що наше навчання повинно бути організовано таким чином, щоб воно за основним своїм рисами було подібне процесу спілкування. В цьому і полягає комунікативність.

Тому корисно в загальних рисах побачити , що собою представляє процес спілкування. Між учасниками спілкування завжди існують певні взаємовідносини. Взаємовідносини шляхом спілкування визначають характер діяльності.

Мовна практична діяльність – це практичне користування мовою.

Постійне практичне користування мовою допомагає перебороти нелюбов більшості учнів до лінгвістичних маніпуляцій, що робить навчання сприятливим, бо узгоджується з кінцевою метою і тим самим забезпечує засвоєння говоріння як засіб спілкування.

Мовна направленість передбачає мовленість вправ, тобто ступінь, міру їх належання мові. Це , перш за все, стосується вправ для формування навиків і означає використування в цих цілях умовно-мовних вправ, а також виключення усяких псевдомовних вправ в процесі розвитку мовного вміння. Тобто всі вправи повинні бути вправами не в проговоренні , а в говорінні , коли у того , хто говорить є певна мовна задача и коли їм здійснюється мовний вплив на співрозмовника. Проблема, таким чином, приводить до активізації мовного партнерства в учбовому спілкуванні.

Мовне партнерство залежить в певній мірі від комунікативної поведінки вчителя, що, нарешті , також входить до аспекту навчання --оволодіння мовною діяльністю.

Відсутність у відношеннях учнів та учителя статусу партнерства виходить з відсутності комунікативної функції. Комунікативний метод повинен в корні змінити положення.

Говоріння- завжди процес активний, бо саме в ньому проявляється відношення розмовників до навколишнього середовища. Це має значення не тільки тоді, коли людина спілкується, а й коли вона слухає співрозмовника. Причому, тут мається на увазі не той бік, що направлений на аудиювання, на розуміння мови співрозмовника, а активність реакції- те, що сприймається: попутна оцінка висловів, планування своєї репліки. Внутрішня активність можлива лише тому , що предмет спілкування має значення для даної особи та викликає у неї емоціональне відношення.

85. З перетворенням України на самостійну державу виникла потреба у розбудові системи освіти, її докорінному реформуванні. З цією метою розроблена цілісна державна національна програма "Освіта", головною метою якої є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. У програмі "Освіта" визначені стратегічні завдання, пріоритети, напрями та головні шляхи реформування освіти, сформульовані принципи освіти. До основних принципів освіти відносять: пріоритетність освіти, демократизацію освіти, гуманізацію освіти, гуманітаризацію освіти, національну спрямованість освіти, відкритість системи освіти, безперервність освіти, нероздільність навчання і виховання, багатокультурність та варіативність освіти.

86. Оновлення змісту освіти є визначальним складником реформування освіти в Україні і передбачає приведення його у відповідність до сучаснихпотреб особи і суспільства. Одним із стратегічних завдань реформування змісту освіти є розробка державних стандартів і відповідне формування

системи та обсягу знань, навичок, умінь, творчої діяльності, інших якостей особистості на різних . освітніх рівнях. Державний стандарт загальної середньої освіти - це зведення норм і положень, що окреслюють державні вимоги до освіченості особи на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії освіти та гарантії держави в її досягненні громадянами.

Стандарти освітніх галузей, котрі зумовлюють їх змістове наповнення (обов'язковий мінімум змісту освітньої галузі, що входить до державного компонента, та обов'язкові результати навчання, які відповідають різним освітнім рівням - початковій, базовій та повній загальній середній освіті), є самостійними нормативними документами, що становлять складову частину стандарту.

Зміст загальної середньої освіти в Україні складається з державного, регіонального і шкільного компонентів.

Освітній стандарт навчального предмета чи галузі знань – це характеристика базового змісту освітньої галузі і система вимог, що визначають обов'язковий для досягнення кожним учнем рівень його засвоєння.

Державний стандарт з навчального предмета "Іноземна мова" має три складники: 1) загальна характеристика, 2) базовий зміст, 3) вимоги до

мінімально необхідного рівня підготовленості учнів.[3] До державного стандарту додаються зразки тестових завдань для визначення рівня

володіння учнем іншомовними навичками і вміннями.

Відповідно до державного стандарту метою навчання іноземної мови у межах базового курсу є оволодіння учнями основами іншомовного спілкування, у

процесі якого здійснюються освіта, виховання і розвиток особистості.

Державним стандартом визначається базовий рівень володіння іншомовним спілкуванням, досягнення якого є обов'язковим для всіх учнів певного

типу середнього навчального закладу.

Под грамматическим навыком говорения понимается стабильно правильное и автоматизированное, коммуникативно-мотивированное использование грамматических явлений в устной речи. Основными качествами грамматического навыка говорения, являются автоматизированность и целостность в выполнении грамматических операций, единство формы и значений, ситуативная и коммуникативная обусловленность его функционирования.

Речевые морфологические навыки - грамматические навыки, обеспечивающие правильное и автоматизированное формообразование и формоупотребление слов в устной речи. К ним относятся навыки правильного употребления в устной речи падежных окончаний существительных и т.д.

Процесс обучения активным грамматическим навыкам характеризуется тем, что он проходит ряд этапов, из которых каждый имеет свою частную задачу. Этапы обучения навыкам соответствуют психологическим фазам формирования навыков.Подготовительный этап. Ознакомление с грамматическим явлением. На этом этапе учащиеся психологически подготовлены к усвоению нового явления. Для этого перед ними с самого начала ставится цель. Учитель старается заинтересовать учащихся, возбудить их внимание и активность. Чем сложнее синтаксическая структура, тем более необходима зрительная опора (написание примеров на доске), наглядные средства и т.д.Элементарный этап. В него входит усвоение отдельных действий по использованию грамматической конструкции или формы слова. В содержание элементарного этапа входят упражнения в употреблении готовых словоформ в данной структуре и в образовании формы по одному образцу. На элементарном этапе происходит дальнейшее осмысление и запоминание образцов с выделенными грамматическими формами и их значениями. На совмещающем этапе продолжается закрепление серии действий в условиях координации его с другими действиями. Новое грамматическое средство на этом этапе сочетается или перемежается с другими средствами. В упражнениях больше элементов творчества, механические упражнения на задний план.Этап систематизирующего обобщения необходим при усвоении обобщений второй ступени и систематизации усвоенного при помощи упражнений в анализе, сравнений и классификаций. Данный этап служит в равной мере, как упрочению активных грамматических навыков, так и обучению навыкам понимания грамматических средств активного минимума при чтении. Наглядными пособиями служили схемы и таблицы. Последний этап - включение грамматических навыков в речевую деятельность, использование и повторение их в речевых упражнениях

Педагогіка