Тема 9: Реалізація права

1. Поняття та ознаки реалізації права

2. Форми реалізації права

3. Стадії правозастосування

4. Поняття, ознаки, структура та види актів правозастосування

5. Поняття та зміст аналогії закону та аналогії права

Тема 10: Правовідносини

1. Поняття, риси та види правовідносин.

2. Структура правовідносин

27. Поняття, риси та види правовідносин.

Взаємодія між людьми та суспільством має соціальний характер та відображається у системі суспільних відносин. Правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин, що виникають, змінюються й припиняються між суб’єктами права та регламентуються правовими нормами. Проблематика визначення поняття є однією із найбільш складних в юридичній науці як з точки зору загальної теорії права, так і з погляду визначення особливостей функціонування правовідносин в межах окремих галузей права.

В юридичній літературі склалося декілька підходів до характеристики сутності та природи правовідносин:

1. Правові відносини визначаються як такі, що охоплюють увесь масив суспільних відносин, оскільки останні не можуть існувати без права і поза ним. Зазначене пояснюється тим, що будь-яка вольова взаємодія між людьми має бути нормованою за допомогою права, тобто вираженим через правове відношення. Таким чином, правовідносини являють собою вольові відношення, в яких люди взаємодіють відповідно до своєї волі і в яких вони втілюють свою волю. Проте, перебуваючи у добровільно встановлених суспільних відносинах, люди не можуть не бути учасниками правовідносин, оскільки кожне суспільне (вольове) відношення у тій чи іншій формі регулюється нормами права (С. А. Голунський, М. С. Строгович)⁹.

2. Переважна більшість вчених обґрунтовують ідею про те, що суспільні відносини є категорією більш широкою, ніж правові відносини, а відтак і первинною щодо них. В даному випадку правовідносини визначаються як один з різновидів суспільних відносин, що мають похідний характер від останніх. Реальне життєве відношення взагалі існує саме по собі, але потрапивши у сферу дії права, має здійснюватися у відповідності з приписами правової норми (Р. О. Халфіна, Л. С. Явич)¹⁰.

Варто зазначити, що вченими також стверджується, що правове відношення окрім того, що є особливим видом суспільних відносин, воно виникає у відповідності з вимогами норм права, а його учасники мають певні права та обов’язки, реалізація яких (забезпечення належної поведінки учасників правовідносин, характер котрої визначається в залежності від обставин) гарантується можливістю державного примусу¹¹.

3. На думку В. М. Протасова, правове відношення як правова структура не є суспільним відношенням, регламентованим нормами права, а являє собою самостійне суспільне відношення, суб’єкти якого пов’язують або ставлять у правову залежність взаємні права та обов’язки і котре здійснює регулюючий вплив на поведінку людей окремо або у взаємозв’язку з іншою суспільною структурою¹².

4. Деякі автори розглядають правове відношення передусім як правовий зв’язок між учасниками, в якому певне суспільне відношення включене до сфери нормативної регламентації законодавцем¹.

Незважаючи на дискусійність розуміння поняття та сутності правовідносин, категоріальне розуміння правовідносин, насамперед, пов’язується із виокремленням та характеристикою його ознак, а саме:

• мають соціальний характер та складаються між суб’єктами права з приводу певного соціального блага або забезпечення певних інтересів. Таким чином, правовідносини мають як об’єктивний характер виникнення, що пов’язаний із певними благами, так і суб’єктивний, що визначається волевиявленням певного суб’єкту правовідносин;

• мають реальний характер та залежать від свідомості суб’єктів права. Вони можуть мати як активний, так і пасивний прояв ставлення суб’єкта до предмету або явища, з приводу якого виникають, змінюються або припиняються правовідносини;

• виникають на основі правових норм, оскільки нормами права визначаються права і обов’язки суб’єктів права, які реалізуються (виконуються, використовуються, дотримуються та застосовуються) в реальній поведінці суб’єктів, яка має форму правовідносин;

• змістом правовідносин є сукупність взаємозв’язків між суб’єктами правовідносин, що пов’язані між собою через систему прав та обов’язків;

• зміст та результат правовідносини гарантуються засобами державного примусу, змістом якого є застосування примусових заходів у випадку порушення прав та законних інтересів суб’єктів правовідносин або невиконання чи неналежне виконання юридичних обов’язків;

• мають дво- та багатосторонній характер, що забезпечується наявністю кореспондуючих прав та обов’язків суб’єктів правовідносин;

• має внутрішню структуру, що складається з об’єкту, суб’єктів та змісту;

• виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із настанням певних юридичних фактів або фактичного складу, що передбачено нормами чинного законодавства.

• це відносини, що мають динамічний характер розвитку, тобто виникають, змінюються чи припиняються під впливом права в залежності від зміни та вдосконалення правових норм.

Враховуючи вищевикладене можливо запропонувати наступне визначення поняттю «правовідносини», що являють собою особливі суспільні відносини між суб’єктами права, які регламентовані нормами права та гарантовані державним примусом, змістом яких є особливий правовий взаємозв’язок між елементами правовідносин, що виявляється у кореспондуючих правах та обов’язках.

Роль правовідносин у життєдіяльності суспільства, держави та громадян відзначається їх значенням. Значення правовідносин виявляється в наступному:

• по-перше, правовідносини є засобом конкретизації загального змісту норм права відповідно до конкретного життєвого випадку чи суб'єктів. Ця конкретизація здійснюється в межах реалізації права та надає змогу вирішити конкретну справу шляхом встановлення, змини чи припинення суб’єктивних прав;

• по-друге, правовідносини надають можливість визначити, яка сфера суспільних відносин регулюється за допомогою права, встановити межі правового регулювання, його способи і методи, а також інші особливості поширення права на відповідну сферу суспільних відносин;

• по-третє, правовідносини надають змогу практично втілити права та обов’язки суб’єктів права в життя, а також конкретизують зміст цих прав та обов'язків суб'єктів;

• по-четверте, правовідносини надають можливість визначити характер поведінки суб'єктів з точки зору її відповідності правовим вимогам або невідповідності;

• по-п’яте, правовідносини визначають найбільш раціональний шлях досягнення мети правового регулювання;

• по-шосте, правовідносини надають можливість уникати виникнення соціальних конфліктів та сприяти їх подоланню. Конфліктність між суб’єктами права обумовлена їх антагоністичними інтересами, що можуть бути узгоджені за допомогою норм права шляхом їх поширення на життєдіяльність суспільства через систему правовідносин;

• по-сьоме, правовідносини є засобом конкретизації та реалізації права.

Складність та багатоаспектність права, з однієї сторони, та сфер життєдіяльності суспільства, з іншої сторони, зумовлюють появу та функціонування різноманітних правових відносин, що націлені на досягнення певного правового ефекту. Це надає змогу говорити про коло правовідносин, що складають певну взаємоузгоджену систему, які можливо поділити на окремі різновиди. Багатоаспектність правовідносин надає змогу проводити їх класифікацію на окремі різновиди за певними критеріями.

Відповідно, в залежності від галузей права правові відносини можливо поділити на наступні різновиди:

• конституційно-правові, що регламентуються нормами конституційного права та пов’язані із питаннями державно-правового будівництва;

• адміністративно-правові, що регламентуються нормами адміністративного права та обумовлені питаннями управлінської діяльності;

• цивільно-правові, що регламентуються нормами цивільного права та пов’язані із питаннями власності, правочинів, цивільно-правової відповідальності тощо;

• кримінально-правові, що регламентуються нормами кримінального права та визначають види суспільно-небезпечних діянь, що мають форму злочинів, та різновиди покарань, що застосовуються до суб'єктів, які скоїли злочин;

• трудові, що регламентуються нормами трудового права та пов’язані із відносинами між працівником та роботодавцем;

• сімейні, що регламентуються нормами сімейного права та торкаються питань, які виникають у відносинах між подружжям, дітьми та батьками, з приводу опіки та піклування тощо.

В залежності від функцій та завдань, які постають перед певною галуззю права, в межах якої виникають правовідносини, можливий також їхній поділ на два основні види:

• регулятивні правовідносини, через які здійснюється безпосереднє регулювання суспільного життя – встановлення прав та обов’язків суб’єктів. Вони виникають з правомірних діянь суб’єктів (правовідносини з приводу реалізації прав і свобод особи без громадянства);

• охоронні правовідносини, тобто такі, які націлені на недопущення порушень норм права та притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів, які скоїли правопорушення. Вони виникають з протиправних діянь суб’єктів і пов’язані із застосуванням державного примусу. Охоронні правовідносини можуть поділятися на види, а саме:

а) правовідновлюючі, що націлені на поновлення порушених прав суб’єкта або його законних інтересів (відносини з приводу повернення майна власнику із незаконного володіння);

б) компенсаційні, що націлені на повернення суб’єкту втрачених ним благ через протиправну поведінку іншого суб’єкта (відносини з приводу відшкодування заподіяної шкоди);

в) каральні, що націлені на покарання порушника та його виправлення і перевиховання в процесі притягнення до юридичної відповідальності (відносини з приводу притягнення до кримінальної відповідальності).

За характером дії зобов'язаної сторони, правовідносини поділяються на:

• активні, що передбачають обов'язок вчинити дії на користь уповноваженої сторони (правовідносини з приводу повернення боргу);

• пасивні, що передбачають обов'язок утриматися від вчинення небажаних для іншої сторони дій (правовідносини в сфері власності щодо непорушності прав власника).

За ступенем визначеності суб'єктів, правовідносини поділяються на:

• абсолютні, в яких визначена лише одна сторона, як правило, уповноважена (правовідносини в сфері власності та авторства);

• офіційні, в яких чітко визначаються права та обов'язки всіх учасників (правовідносини в сфері купівлі-продажу майна).

За характером, правовідносини поділяються на:

• матеріальні правові відносини, що виникають на основі норм матеріального права та передбачають відносини суб'єктів як на основі встановлення, зміни та припинення прав та обов’язків (правовідносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном);

• процесуальні правові відносини, що виникають на основі норм процесуального права та слугують реалізації норм матеріального права (правовідносини з приводу судового захисту права та свобод особи).

За суб'єктами, правовідносини поділяються на: правовідносини між громадянами; правовідносини між громадянами та державою; правовідносини між державою та юридичними особами; правовідносини між юридичними особами; правовідносини між юридичними та фізичними особами; правовідносини між органами держави; правовідносини між органами держави та посадовими особами; правовідносини між органами держави та іноземцями, особами без громадянства.

За кількістю суб'єктів, правовідносини поділяються на:

• прості, що виникають між двома суб'єктами (правовідносини в сфері оренди – між орендодавцем та орендарем);

• складні, що виникають між невизначеною кількістю суб'єктів (правовідносини в сфері суборенди).

В залежності від характеру розподілу прав та обов'язків суб'єктів, правовідносини поділяються на:

• односторонні, в яких кожна із сторін має або права, або обов'язки (правовідносини в сфері дарування або позики);

• двосторонні, в яких кожна із сторін має як права, так і обов'язки (правовідносини в сфері купівлі-продажу).

В залежності від характеру волевиявлення суб'єктів, правовідносини поділяються на:

• договірні, що виникають на основі узгодження інтересів обох сторін (правовідносини в сфері комісії майна);

• управлінські, що виникають на основі волевиявлення уповноваженої сторони та підкорення підвладної (правовідносини в сфері притягнення особи до адміністративної відповідальності).

В залежності від часу дії, правовідносини поділяють на:

• короткочасні, що націлені на однократний ефект (правовідносини в сфері спадкування);

• довго часові, що виникають з приводу реалізації прав, які передбачають досягнення якихось проміжних результатів (шлюбно-сімейні правовідносини).

Підсумовуючи викладене, можливо зазначити, що класифікація правовідносин має невичерпний характер та залежить від різноманітних критеріїв класифікації, які надають можливість виявити та узагальнити ті або інші характерні закономірності виникнення, зміни або припинення правовідносин.