2. Загальна характеристика джерел права

Беручи до уваги дискусійність розуміння форм та джерел права, їх структуризація також має не однозначне розуміння та виявляється в межах наступних поглядів:

1. підхід до складу форм джерел пава відноситься - правовий звичай, нормативно-правовий акт, судовий прецедент, нормативний договір, релігійні тексти, правова доктрина (за Сирих В.М.);

2. підхід до складу форм джерел права належать: нормативно правовий акт, правовий звичай, судовий (адміністративний прецедент), нормативно правовий договір, загальні принципи права, релігійні норми (канони), правова доктрина (за Червонюк В.І.).

На думку вітчизняного вченого Скакун О.Ф. слід провести широку класифікацію форм (джерел права) до яких віднести:

1. внутрішньодержавні (національні) які складають з:

   • нормативно правових актів;

   • нормативних договорів які ратифіковані державою або укладені між суб’єктами владних повноважень в межах однієї держави;

   • міжнародно-правовий акт;

   • правовий прецедент;

   • правовий звичай;

     Тема 5 * 2. Загальна характеристика джерел права

   • правова доктрина;

   • принципи права;

   • релігійно-правові тексти.

2. регіонально континентальні джерела форми права до яких відносяться:

   • міждержавні договори;

   • конвенції;

   • документи прийняті міждержавними організаціями які об’єднанні відповідними регіонально-територіальними характеристиками.

3. міжнародні (наднаціональні) джерела (форми) права – це ті нормативні акти (договори, конвенції, декларації) які прийняті або загальносвітовими міжнародними організаціями (ООН), або прийняті на відповідних з’їздах представників держав кількість яких має абсолютний характер (2/3 держав).

В аспекті правознавства інтерес представляють ті форми джерела права які вміщують правові норми та є засобом регулювання суспільних відносин, як правило кожна держава світу на законодавчому рівні встановлює той перелік форм, джерел права які визнаються в якості таких, що в свою чергу зумовлює правило: норми які вміщені в цих формах джерелах права мають загальнообов’язковий характер в межах відповідної держави до основних форм джерел права які закріплюються на правовому рівні як правило відносяться правовий звичай, судовий (адміністративний) прецедент, нормативний-правовий акт та нормативний договір.

ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ – являє собою документ, що вміщує норми та правила, що торкається поведінки суб’єктів які утворилися та набули суспільного авторитету в результаті багаторазового повторення які санкціоновані державою та в результаті чого набувають загальнообов’язкового характеру.

Правовий звичай є найбільш давнім джерелом права, що зберігся до наших днів, проте зберігає свою актуальність лише у тих сферах які мають тривалу історію встановлення та розвитку, а також найбільш високий рівень активності, взаємовідносин між суб’єктами до характерних ознак правового звичаю відносяться наступні:

1. формуються історично та відображають характер культури відповідного суспільства;

2. правове значення набуває в результаті його санкціонування зі сторони компетентних органів держави;

3. як правило закріплюється у вигляд посилання на відповідний звичай проте його застосування визначається рівнем правової свідомості суб’єктів права;

4. містить в собі правові норми;

5. забезпечуєтьсь авторитетом свого історичного встановлення та розвитку шляхом не одноразового повторення;