1. За характером:

   1. Методи заборони, які визначають неприпустимість поведінки окремого суб’єкту;

   2. Методи дозволу, які характеризують реально-можливу поведінку тих чи інших суб’єктів;

   3. Методи зобов’язання, які визначають реальну – необхідну поведінку певних суб’єктів;

   4. Методи примусу, метою яких є примушування до виконання обов’язкової поведінки

   5. Методи заохочення, що характеризуються як прийоми спонукання до позитивної, активної поведінки і таким чином характеризують отримання певних благ за правомірну позитивно-активну поведінку.

2. За змістом:

   1. Імперативні методи, змістом яких є закріплення правила поведінки у відповідності до якого повинен діяти суб’єкт права, не надаючи при цьому можливості вибору певного варіанту поведінки;

   2. Диспозитивний методи, змістом яких є закріплення правил поведінки яку повинен вчиняти суб’єкт права надаючи при цьому можливість вибору того або іншого варіанту поведінки. Разом із тим будь-який варіант поведінки, повинен відповідати чітко-встановленим у законодавстві правилам поведінки.

23. Поняття, ознаки та співвідношення підсистем системи права (публічного та приватного права)

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне та публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія тощо). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визначає поділ права на приватне та публічне до певної міри умовним але необхідним.

Розмежування категорій публічна та приватне права відбувається за певними аспектами:

по-перше, за суб’єктами, що підпадають під регулювання приватним та публічним правом, можливо говорити, що публічним правом регулюються відносини де стороною є держава та її органи, а приватним правом регулюється ті суспільні відносини, де хоча б однією із сторін виступає фізична особа.

по-друге, співвідношення категорій приватне та публічне право можна проводити у відповідності до методу правового регулювання (в приватному праві – задіяний метод координації, де суб’єкти визначають як по горизонталі, а в публічному – метод субординації , по вертикальній структурі).

по-третє, співвідношення категорій публічне та приватне права відбувається за переметом правого регулюванням - публічним правом регламентується переважно не майнові відносини, а приватним – навпаки переважно майнові відносини.

Співвідношення категорії приватне та публічне право потрібно розглядати через їх спільні та відмінні риси:

Спільні риси

1. вони спрямовані на врегулювання суспільних відносин, а їх метою є впорядкування;

2. вони зумовлені наявністю певного інтересу, який випливає із суспільних потреб (інтерес держави, інтерес громадянина, інтерес юридичної особи)

3. і приватне і публічне права складається із системи правових норм, які є юридичною підставою та забезпечують їх дієвість;

4. вони входять до внутрішньої будови права (системи права через норми права, інститути, галузі права)

5. і приватне і публічне право охороняються з боку держави