18. Структура норми права

Питання структури норм права є одним із неоднозначних у юридичній літературі тобто таким, що не має точного визначення, класифікації. Однією з характерних ознак норми права є наявність особливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права – це категорія, що визначає внутрішню будову норми, а також взаємодію її внутрішніх елементів.

Структура норми:

• це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

• це модель можливої поведінки, яка сформувалась в процесі суспільного розвитку;

• це засіб пізнання та використання правової дійсності;

• це об’єктивований результат відображення в правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб’єктів, об’єктів, поширеності і повторюваності;

• це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;

• це система взаємопов’язаних елементів, що взаємодіють між собою.

Щодо розуміння структури норми права існують певні підходи:

1. Д. Рай поділ норми права на 6 частин.

2. Класичний є підхід, який передбачав існування 3 основних елементів норми права, які можуть бути визначені логічною формулою - «якщо(гіпотеза), то(диспозиція), інакше(санкція)»

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції – немислима, без санкції безсильна. Таким чином, структура юридичної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції в найбільш загальному вигляді може бути відображена формулою „якщо... то ... інакше”.

ГІПОТЕЗА – частина правової норми, що визначає умови чи фактичні обставини, настання яких передбачає реалізацію прав та обов’язків, що закріплені у правовій нормі (тут – диспозиції).

Відсутність такої визначеності ускладнює навіть унеможливлює використання передбачених нормою можливостей її адресатами.

Даний структурний елемент містить наступну інформацію:

• вказівку на обставина, тобто умови за якими наступає реалізація норми;

• вказівку на коло осіб, до яких норма направлена, тобто адресата, від якого вимагається встановлена поведінка;

• вона вказує на коло відносин, які регулюються правом;

• вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

• конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений в нормі до певного випадку чи суб’єкта;

• визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми та їх різноманітний характер, надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

1. За степенем визначення обставин:

А) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких вимагає реалізації закріпленого в нормі принципу.

При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України)

Б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП України)