1. загальні когнітивні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді. норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції);

2. дефінітивні норми, що націлені на закріплення юридичних понять. норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи;

3. декларативні норми, що закріплюють правові принципи норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади;

4. оперативні, які визначають момент набрання чинності акту чи втрати юридичної сили норма про вступ у юридичну силу Закону України „Про пенсії”;

5. колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.

1. За характером прав та обов’язків суб’єктів права:

   1. уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб’єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах норма трудового права, що встановлює право на відпустку

   2. зобов’язуючі, які покладають активні обов’язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб’єктивних прав норма Конституції, що встановлює обов’язок сплатити податки

   3. забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов’язки утриматись від певних дій, які порушують суб’єктивні права. норма трудового права, що встановлює заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку

2. За характером норми класифікують на:

   1. норми матеріального права, що визначають права та обов’язки суб’єктів у різноманітних сферах. Конституційна норма, що встановлює правило про охорону приватної власності законом;

   2. норми процесуального права, які визначають порядок дій суб’єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання. норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту

3. За ступенем визначеності прав і свобод суб’єктів розрізняють:

   1. абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов’язки суб’єктів; наслідки, що настають в результаті порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами. Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду

   2. відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов’язки суб’єктів і наслідки їх невиконання чи порушення і потребують прийняття правозастосовчого акту. Вони, у свою чергу, поділяються на:

      1. ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування. норма, що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій;

      2. альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного з варіантів поведінки. норма, що встановлює можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах;

      3. факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщають факультативний, який має доповнюючий характер. норма, що встановлює правило, у відповідності з яким нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично.

4. За методом правового регулювання розрізняють:

   1. імперативні норми – категоричні приписи, що мають чітко обов’язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки. норма конституційного права, що визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю;

   2. диспозитивні норми надають можливість суб’єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов’язки. норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах

   3. рекомендаційні норми, вказують на бажаний розвиток суспільних відносин. На їх виконання адресат у межах своєї компетенції здійснює відповідні заходи, рекомендовані такими нормами. можуть бути у формі типових положень, примірник статутів, метод, рекомендацій тощо.

Наявність Р. н., зокрема в умовах розвитку ринк. відносин, є свідченням демократизації методів, процесів прав, регулювання економіки з боку д-ви і зміцнення госп. та орг. самостійності суб'єктів підприєм. діяльності.

11. За предметом правового регулювання, за сферою дії:

    1. норми конституційного;

    2. норми адміністративного;

    3. норми цивільного;

    4. норми трудового;

    5. норми сімейного;

    6. норми земельного;

    7. норми фінансового;

    8. норми кримінального права тощо.

12. За простором дії розрізняють норми:

    1. загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб’єктів. норми Конституції та законів

    2. обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними. закон Автономної Республіки Крим, часовими та суб’єктивними факторами норми закону „Про пенсії”;

    3. локальні норми, що діють в межах окремих державних, громадських чи приватних структур. норми Статуту Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України

13. За часом дії розрізняють:

    1. Загальні, постій

    2. Тимчасові

14. за технічним прийомом викладу:

    1. Прямий (повний), коли норма права та стаття нормативно-правового акту збігається як за змістом так і за структурою.

    2. Складний (відсилочний, абстрактний, казуальний) коли правова норма та стаття нормативного-правового акту не збігається між собою.

Певне евристичне значення зберігає розподіл норм за наслідками їх порушення, відоме з часів римського права, а саме:

- досконалі норми, порушення яких тягне за собою недійсність акту, яким вони порушені. шлюб з душевнохворим вважається таким, що не був укладеним

- більше ніж досконалі норми, порушення яких тягне не лише недійсність дій, що порушуються, а і покарання їх за таке порушення

- менш, ніж досконалі норми, порушення яких тягне лише покарання. Правопорушення деяких не вважається недійсним

- недосконалі норми, порушення яких особливих наслідків за собою не тягне.

Таким чином, норма права є загальним правилом, станом поведінки суб’єктів, вона є елементною частиною права, яка співвідноситься з ним як частина та ціле.