14

Перші 2 питання див. в конспекті

ІІІ. Поняття та види соціальних норм.

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальної норми.

Соціальна норма - це правило поведінки загального характеру, що встановлюється державою, суспільством чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин, що характеризують певну сферу життєдіяльності суспільства.

Ознаки соціальної норми:

• Є правилами поведінки, що визначають можливу та необхіднуповедінку.

• Мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене колоосіб.

• Встановлюються певними суб'єктами. Регламентують певну сферусуспільних відносин.

• Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступіньобов'язковості норм.

• Певним чином гарантуються та забезпечуються.

Різноманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, що можуть бути класифікованими за різними критеріями.

Критерії класифікації:

І. За способом виникнення:

1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потребисуспільства в упорядкуванні суспільних відносин.

2. Свідомі, що виникають свідомо з необхідності не лишевпорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.

//. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, що приймаються та гарантуються державою (правові,політичні).

2. Ті, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськимиоб'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Ті, що розробляються, приймаються та гарантуютьсясуспільством (звичаї, традиції).

III. За спообом закріплення:

1. Усні, що існують в свідомості суб'єктів та передаються з покоління впокоління.

1. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певнуступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.

1. Звичаї, тобто норми, які склалися в результаті багаторазовогозастосування.

2. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктіввстановленим зразкам.

3. Норми естетики, що відображають відповідність знань суб'єктакультурним надбанням та досягненням суспільства.

4. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільствапро добро та зло, справедливість та несправедливість.

5. Норми культури, що характеризують рівень духовного розвиткусуспільства.

6. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення тафункціонування не державних структур.

7. Політичні норми, що визначають взаємодію суб'єктів політичнихсистем в процесі виникнення та функціонування владних відносин.

8. Релігійні норми, що засновуються на вірі в Бога та регулюютьпорядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми, що регулюють діяльність громадськихоб'єднань.

11. Норми права, що є державно-владним способом впливу на

суспільство.

Іv. Право в системі засобів соціального регулювання

Право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних. Місце правових норм в системі засобів соціального регулювання характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси:

• Правові та інші соціальні норми існують об'єктивно, тобто залежатьвід об'єктивних умов розвитку суспільства.

• Вони мають природний характер виникнення, оскількиз'являються в результаті еволюції розвитку суспільства.

• Реалізуються в поведінці суб'єктів за їх бажанням.

• Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло, а такожсправедливість і несправедливість.

• Сприяють формуванню поваги до прав та свобод осіб.

• Мають визначений зміст і характеризують можливості суб'єктів(права) та необхідну поведінку (обов'язки).

• Певним чином встановлюються та закріплюються.

• Є засобом регулювання відносин та охорони певних суспільнихвідносин.

Відмінні риси:

Правові норми	Соціальні норми
1. Виникають лише в державно організованому суспільстві.	1. Існують як в додержавному так і державному суспільстві.
2. . Приймаються органами держави в рамках нормативно закріпленого процесу.	2. Приймаються суспільством в довільному порядку.
3. Права та обов'язки, що складають зміст норми, є розмежованими (чітко визначеними) і закріпленими окремо.	3. Права та обов'язки не є розмежованими і в нормах викладаються не окремо.
Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто суб’єктивне право є основною гарантією забезпечення інтересів суб’єкта, а обов’язок є гарантією цього права.	4. Права та обов’язки не є взаємними і виконання права не залежить від обов’язку інших сторін.
Є формально визначеними, тобто письмово оформленими.	5. Мають усний характер, а письмове закріплення не має документальної форми.
Складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням.	Є сукупністю норм, що не підпорядковані одна одній.
Приймаються в рамках повноважень суб’єктів правотворчості в межах чітко визначеного процесу.	7. Приймаються добровільно суб’єктами в добровільній формі.
Поширюються на чітко визначену сферу суспільних відносин.	8. Мають характер мононорм, регулюють невизначене коло суспільних відносин.
9. Діють в межах держави, утворюючи національну систему права, а також регламентують міжнародні відносини, створюючи міжнародне право.	9. Діють лише в межах певного суспільства.
10.Мають визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).	10. Структуні елементи відсутні.
11.Є обов’язковими для виконання суб’єктами незалежно від значення чи розуміння ними змісту норми.	11. Виконуються добровільно лише в силу їх авторитарності для окремих суб’єктів.
12.Реалізуються в чітко визначених формах (дотримання, виконання, застосування).	12. Реалізуються в довільній формі.
13.Засновуються на чітко визначених принципах.	13. Засновуються на загальнолюдських цінностях.
14.Закріплюють інтереси певних соціальних груп, які реально здійснюють владу.	14. Закріплюють суспільні відносини.
15.Гарантуються державою, можливістю застосування засобів примусового впливу.	15. Гарантуються суспільною можливістю застосування засобів громадського впливу.

Правові норми - є особливим засобом соціального регулювання, що визначає можливості та межі державно-владного впливу на суспільство.

Ознаки права

Зміст права розкривається у його формальних ознаках чи властивостях, що надають можливість відокремити право від інших нормативних регуляторів. Мова йде про властивості позитивного права.

1. Нормативність – закріплення в нормах права загального зразка поведінки, який визначає межі дозволеного, забороненого та обов’язкового. Цей зразок закріплюється в правилах загального характеру, що регулюють сукупність схожих випадків.

2. Системність – право - це не сукупність норм, а цілісна система взаємопов’язаних і взаємозалежних правил поведінки.

3. Загальнообов’язковість – тобто поширеність норм на всіх суб’єктів, що підпадають під дію права. Порушення права тягне відповідальність.

4. Формальна визначеність – закріплені в нормативно-правових актах держави.

5. Процедурність – передбачений порядок прийняття, реалізації та охорони права. Процедурний порядок вказує на тісний зв'язок права та держави.

6. Неперсоніфікованість – норми не мають адресата, оскільки звернуті до населення.

7. Неоднократність – норма продовжує діяти аж до відміни уповноваженим державним органом.

8. Зв'язок з державою – це відображається у тому, що держава не лише цілеспрямовано створює норми права, а і забезпечує реалізацію їх вимог за допомогою правоохоронних органів.

V. Поняття, риси та види правового регулювання.

Правове регулювання – процес дії правових норм та інших правових засобів на поведінку суб’єктів з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.

Ознаки:

• зв'язок з державою ( держава встановлює загальні засади, принципи, завдання, межі і розробляє основні способи правового регулювання);

• здійснюється завдяки системі законодавчих та інших нормативних актів з відповідних питань;

• здійснюється системою спеціально створених державою органів;

• всезагальність, тобто поширеність на всіх без виключення суб’єктів;

• обов’язковість – неможливість невиконання вимог;

• конкретність – чіткість прав і обов’язків;

• стабільність – здійснюється державою постійно і забезпечує стабілізацію суспільних відносин;

• прогнозованість – обґрунтованість шляхів вдосконалення;

• системна природа (здійснюється системою узгоджених юридичних засобів);

• цілеспрямованість,результативність;

• де легованість (визначеність меж участі інститутів громадянського суспільства);

• предметність ,тобто наявність суспільних відносин, які об’єктивно потребують правового упорядкування. Ці відносини:

а) пов’язані з вольовою діяльністю, тобто є усвідомленими;

б) торкаються лише тих сторін суспільного буття, що піддаються зовнішньому контролю;

в) має нормативну основу та фіксується правовими приписами;

г) торкаються найбільш значущих для суспільства відносин;

д) не регламентує особистих відносин суб’єктів;

- залежність від системи об’єктивних та суб’єктивних (рівень правової культури, рівень правової науки, ефективність юридичної практики).

Види:

І. Залежно від особливостей формування юридичних засобів, масштабу впливу:

а) нормативне, реалізується за допомогою норм права, що мають форму закону чи інших джерел права.

- поширюється на невизначену кількість випадків певного виду;

- адресується невизначеному колу суб’єктів;

- встановлення нових загальних права та обов’язків;

б) індивідуальне поширюється на визначене коло суб’єктів та життєвих ситуацій.

- спрямованість на регулювання відносин між визначеними суб’єктами;

- врахування особливостей випадку;

- не поширюються на аналогічні випадки;

ІІ. За здійснюваним впливом:

а) централізоване правове регулювання здійснюється державними органами та уповноваженими державою суб’єктами, не передбачає механізмів узгодження з суб’єктами змісту адресованих ним норм;

б) децентралізоване: - координаційне - має двосторонній та багатосторонній характер і полягає у пошуку учасниками відносин узгоджених форм взаємодії, які мають значення для цих сторін. Поширюється на відносини, не врегульовані в централізованому порядку чи відносини, що потребують додаткової правової регламентації. (укладення колективного трудового договору).

автономне – торкається винятково особистої поведінки суб’єктів. Пов’язане з реалізацією принципу «дозволено все, що не заборонено». (використання земельної ділянки власником).