Право і технічні норми

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв’язку з використанням технічних і природних об’єктів,- технічні норми. До них, зокрема, належать правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (ДБН), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоча технічні норми встановлюються людьми, однак вони не мають суспільного характеру. Їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої входять ті, що втілені в правову форму, до другої – всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язковий характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називають техніко-юридичними. Вони взаємодіють з правом за допомогою системи банкетних норм, які містять відсилку до таких підзаконних актів, як правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транспорту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин та ін. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі у спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінами.

Технічні норми, які належать до другої групи, в свою чергу можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об’єкта пізнання).

VIІ. Держава та право

Держава і право як засоби соціального регулювання співвідносяться в трьох площинах:

а) в площині єдності;

б) в площині відмінності;

в) в площині взаємодії;

Єдність держави і права зумовлюється їх єдиним призначенням в суспільстві.

1. Держава і право виникають одночасно та розвиваються (сумісно), паралельно;

2. Характеризуються єдиними підходами до визначення сутності та типології ;

3. Вони є засобами управління та інструментами влади;

4. Вони забезпечують особисті та суспільні інтереси та є засобом їх врівноваження;

5. Діють на єдиній основі, що визначається суспільно-економічними, правовими духовними факторами;

6. Безпосередньо залежать та впливають на рівень розвитку суспільства;

7. Мають внутрішню структуру та певний рівень організованості ;

8. Засновані на єдиній ідеології;

Відмінності держави і права характеризуються різноманітністю впливу на суспільство, структури та призначення.

Держава	Право
Держава є особливою формою організації політичної влади.	1. Є засобом соціального регулювання.
Первинним елементом структури є орган, що створюється державою.	2. Первинним елементом є норма як правило поведінки.
Основні органи формуються шляхом виборів.	3. Право формується в основному державою.
Органи держави складають систему і діють за принципом розподілу повноважень.	4. Норми складають систему, що характеризується ієрархічністю.
Формою держави є спосіб організації влади.	5. Формою права є спосіб зовнішнього прояву припису.
Структуру органу держави складають підрозділи фізичних та посадових суб’єктів.	6 . Структуру норми права складають: гіпотеза, диспозиція, санкція.
Держава є суб’єктом міжнародних відносин.	7.. Визначає зміст діяльності Держави в міжнародній сфері.
Держава відображає силу.	8. Право відображає волю.
Держава діє владними, силовими методами за допомогою спеціальних органів.	9. Право регулює відносини шляхом встановлення зразків поведінки.
Держава є складовою організаційної структури суспільства.	10. Належить до загальної системи соціальних норм.

Взаємодія держави і права визначається їх взаємним впливом.