Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Контрольна робота

з теорії і методології

Підготувала студентка

V-го курсу

заочної форми навчання

спеціальності економічна географія

Калита Ріта

Київ- 2014

1.Методична база географічної науки

Метод — це спосіб або засіб досягнення будь-якої мети, розв'язання конкретного завдання, а методика — сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

Методика — це сукупність технічних прийомів і організаційних форм для проведення наукового дослідження. Вона відрізняється від методології, що становить собою сукупність найістотніших елементів теорії (теорій), викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі; методологія — це теорія, переведена в алгоритм розв'язання конкретної проблеми.

Свідоме застосування наукових методів у межах певної методології — істотна умова отримання нових знань.

О. Шаблій у праці "Суспільна географія" сформулював вимоги, яким повинен відповідати кожен науковий метод:

— чіткість, загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Незрозумілість у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини у його використанні й підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;

— цілеспрямованість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;

— детермінованість — строга послідовність використання методу, максимальна його алгоритмізація;

— результативність — здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);

— надійність — здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;

— економічність — здатність методу домагатися певних результатів з найменшими витратами засобів і часу [1; 46].

У географії використовують такі методи:

2. Моделювання — загальнонауковий метод, що використовується у процесі проведення дослідження розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ. При застосуванні цього методу об'єкт дослідження вивчається не безпосередньо, а за допомогою посередника — ідеальної (уявної), матеріальної (предметної) моделі чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі, якою може бути, наприклад, мала (картосхема).

3. Картографічний метод належить до найпоширеніших методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, коли розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже мапа, картосхема — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано може відобразити соціальні об'єкти, явища, зв'язки та взаємозалежності, що відносяться до цієї території.

Мапа виконує двояку роль: вона є наслідком досягнутого рівня знань про територію, об'єкти і явища, які до неї відносяться, й інструментом пізнання, що дає змогу внаслідок умовиводів піднятись на вищу ступінь знань.

4.Просторовий аналіз. Надзвичайно важливий при здійсненні соціально-географічних досліджень. П. Гаггету вдалося розкрити співвідношення між географією та регіональною наукою. Розвиток У. Ізардом і його учнями положень про регіональну науку дав змогу розширити і поглибити застосування просторового аналізу при вивченні окремих елементів, у тому числі й елементів соціальної сфери тих або інших територіальних утворень. Безумовно, методична база, яка викристалізувалася в регіональній науці, не може не використовуватися в регіональних соціально-географічних дослідженнях.

5. Математичні методи. Найпоширеніші математичні методи, які використовуються у дослідженнях регіонального розвитку, описані в праці О. Шаблія «Математичні методи в економічній географії». Серед них — методи і моделі лінійної алгебри (балансові методи та моделі, оптимізаційні методи і моделі), методи та моделі теорії графів, теорії множини і математичної логіки.

6. Комп'ютерній техніці та комп'ютерній технологи належить величезна роль у вивченні сучасної територіальної організації соціальної сфери в межах регіону. Завдяки їм виникла можливість створення, підтримки і збагачення банків даних, необхідних для пошукових робіт у царині регіональної соціальної географії.

2.Об’єкт і предмет географії

Для географічної науки в цілому об’єктом дослідження виступає земна поверхня – ландшафтна оболонка Землі, а специфічним аспектом її розгляду є хорологічний, або просторовий підхід [2; 52].

Сучасний перелік часткових предметних представлень географічної науки достатньо стислий.

Перший напрямок: географи вивчають ландшафтну оболонку як цілісний об’єкт в цілому, і цей напрямок представлений загальним землезнавством, ландшафтознавством, плануванням території та ін..

Другий напрямок: географія досліджує окремі компоненти ландшафтної оболонки Землі, їх ґенезу, будову, поширення по земній поверхні.

Третій напрямок: предметом дослідження географів виступають окремі компоненти оболонки Землі – геосистеми, особливості їхньої будови та структури, функціонування у складі ландшафтної оболонки.

Четвертий напрямок:географи розуміють ландшафти як типові геопросторові поєднання природних і суспільних компонентів, як територіальні комплекси географічних компонентів – геокомплекси.

П’ятий напрямок: представлений у географії системно-структурним підходом, дослідженням геосистем і геоструктур [2;55].

3.Структура географії і її місце в системі наук

На даний час система географічних наук поділяється на блоки теоретичних і методичних дисциплін, основних, допоміжних і обслуговуючих, а також суміжних дисциплін. З радянських часів залишився поділ географії на дві головні віті: природничу, або фізичну географію; соціальну, або соціально-економічну географію.

Є потреба структурувати систему географічних наук спів ставно зі структурою об’єкта її досліджень. Суспільна географія має свої предметні області у всіх складових ландшафтної оболонки і разом із фізичною географією досліджує саму ландшафтну оболонку як природно-суспільну цілісність.

Географічні дисципліни спів ставно зі структурою предметної області поділяються на 3 блоки: галузеві географічні науки, які досліджують окремі компоненти ландшафтної оболонки Землі; інтегровані географічні науки, що вивчають певні поєднання компонентів – геосфери. Поєднання ландшафтних компонентів можуть бути частковими – природа, населення, господарство, суспільство (блок 3), або ж повними – ландшафтна оболонка Землі в цілому(блок 4) [2;57].

4. Географічний поділ праці та його проблеми

Поділ праці – об’єктивний і нескінченний процес, рушійною силою якого є невпинний пошук економічної вигоди за рахунок все більш спеціалізованої праці окремих виробників, підприємств і територій.

За Е.Б.Алаєвим Суспільний поділ праці – незворотний об’єктивний процес розвитку продуктивних сил шляхом відокремлення все нових видів виробничої діяльності, спеціалізації окремих виробничих одиниць – ділянок, цехів, відділків, підприємств.

Територіальний поділ праці - незворотний об’єктивний процес виробничої спеціалізації територіальних одиниць та обміну спеціалізованою продукцією між ними. Територіальний поділ праці являє собою процес спеціалізації певної території – місцевості, регіону, країни на виробництві певних видів продукції та послуг і обмін спеціалізованою продукцією та послугами з іншими територіями, що мають іншу спеціалізацію [2; 235].

5.Вчення про географічне положення

Найбільш глибоку теоретичну розробку під назвою економічно-географічне положення здійснив свого часу М.Баранський. За його визначенням(1929), економічно-географічне положення – це відношення даного географічного об’єкта до інших, які впливають або можуть вплинути на його розвиток.

За часів Баранського економічна географія представляла свою суспільно-географічну віть географії. Тому в сучасних умовах ЕГП слід розглядати як один з аспектів більш загального суспільно-географічного положення(СГП). СГП – відношення даного суспільно-географічного об’єкта до всіх інших – природних, соціально-географічних, політичних, культурних, концесійних, які впливають чи можуть впливати потенційно впливати на його розвиток.

СГП розрізняють за рівнями життєдіяльності суспільства – глобальним, національним, регіональним, обласним, районним, локальним. В загальній схемі це мікро -, мезо- та макроположення.

Розрізняють СГП різних видів: природно-географічне, природно-ресурсне, історико-географічне, етногеографічне, геодемографічне, соціально-географічне, економіко-географічне, транспортно-географічне, політико- географічне, конфесійно- географічне, цивілізаційно- географічне [2; 132].