1. Інфляція – це знецінення грошей, що виявляється через зростання цін.

Антиінфляційна політика – здійснення державою тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Основні заходи антиінфляційної державної політики :

— зростання в-цтва і насичення ринку товарами;

— обмеження емісії грошей;

— подолання дефіциту державного бюджету;

— стимулювання нагромаджень та інвестицій;

— проведення обґрунтованої кредитної політики;

— скорочення ставок податків;

— проведення приватизації і стимулювання розвитку

середнього й малого бізнесу;

— збільшення безготівкового обігу;

— широке впровадження електронної системи розрахунків;

— скорочення бартерних операцій;

— регулювання валютного курсу;

— розвиток ринку цінних паперів;

— подавлення інфляційних очікувань населення;

— проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

Дефляція — загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

2. Банк - кредитно-фінансова установа, яка акумулює гроші й надає їх у формі кредитів своїм клієнтам, здійснює грошові розрахунки та інші операції.

Банки поділяються на :

1. Емісійні (центральні) - банки, які за розпорядженням уряду проводять емісію грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби.

2. Комерційні - (депозитні) - банки, які здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, переважно за рахунок грошових коштів (у вигляді кладень (депозитів)).

3. Інвестиційні - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні в основному за посередництвом операцій з цінними паперами.

4. Іпотечні - спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості.

5. Ощадні - кредитні установи, як виконують функції ощадних касс

6. Експортні - спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю.

7. Інноваційні - спеціалізуються на фінансуванні інноваційних проектів шляхом придбання відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційної позик

Банківська сис-ма включає:

1. Нац. Банк кожної країни (мобілізує і зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси. НБУ обслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків)

2. комерційні банки (акумулюють грошові засоби; за рахунок цінних паперів і власних коштів надають кредити)

Резерв комерційного банку – це наявні активи, які повинні бути використані відразу після вимоги. Комерційний банк завжди повинен тримати свій резерв у Нац.банку

Операції банку:

1. Пасивні - це операції,де банк акумулює вільні кошти у суспільстві (амортизаційні відрахування).

Вільні кошти – це заощадження: кошти підприємства, які тримаються у банках

2. Активні – це операції, де вільні кошти надаються банками у кредит.

Маржа – це різниця між активами і пасивами (прибуток)

3. Позабалансові – це фінансові та біржові послуги, що здійснюють банки

4. Трастові – це операції по договірному управлінню майном і цінностями (банк бере на себе зобов`язання управління довіреним йому майном і фондовими цінностями з прибутком для власників, за що отримує певну плату)

5. Лізингові – операції, які характеризуються тим, що банки купують рухоме і нерухоме майно і надають його у кредит (нерухомість, тех.обладнання). Це операції з рухомим капіталом

6. Факторингові – операції з оборотним капіталом. Це своєрідна форма з кредитуванням оборотних капталів (сировина)

7. Іпотечне кредитування – (це іпотека) кредит надається банками під заставу нерухомості (с/г землі, ділянки виробничого призначення). Джерело іпотек.кредит. - емісія

Величина річного % іпотеки залежить від:

• Цінності землі

• Ступеню ризику

• Стану боржника

Банки в Україні

В Україні функціонує дворівнева банк. сис-ма:

1. Нац. Банк України – наглядає за банк. діяльністю, забезпечує стабільність нац. валюти,золотовалютних резервів.

2. Комерційні банки

Особливості банк. сис-ми в Україні:

• Фінанс. діяльність зорієнтована не на реальний сектор економіки

• Більшість активів зосереджена у 10 більших банках України

• Банк. установи в Україні розміщені нерівномірно (1. Банки з капіталом (де знах. 50% активів) розташовані у Києві ; 2. Банки України недостатньо забезпечують економіку інвестиціями)

3. ВВП (валовий внутрішній продукт) – це вартість кінцевих товарів вироблених усередині країні (резидентами і нерезидентами) за певний період.

Резиденти – фізичні особи,що функціонують в даній країні

Нерезиденти - фізичні особи,що функціонують в ін. країні

До ВВП входить вартість товарів матеріал. та нематеріал. сфери та вартість послуг. Обсяги в-цтва кожного товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін і становить ВВП.

Особливості методики обчислення ВВП:

• ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг.

• до складу ВВП входять вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі поточного в-цтва

• ВВП оцінюється за ринковими цінами

Методи розрахунку ВВП:

1. за витратами — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.

ВВП= С+І+Д+Х ( С — особисті споживчі витрати; І — валові інвестиції; Д — державні закупівлі товарів, послуг; X — чистий експорт)

2. за доходами — це сума доходів, отриманих власниками чинників в-цтва, з використанням яких створено всю масу національного продукту

ВВП = 3 + П + Р + В + Д (3 — заробітна плата; П — прибуток; Р — рента; Д — дивіденд; В — відсоток)

3. за виробництвом - показує внесок кожного виробника і національного в-цтва загалом. У такому разі ВВП розраховують за доданою вартістю. Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, які витрачені на виробництво продукції або на надання послуг (повторна вартість – сукупність сусп. продукту = додана вартість)

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві — це ринкова вартість вироблених товарів і послуг, тобто ВВП.

ВВП поділ. на:

1. номінальний – продукт, що обчислений у поточних (фактичних) цінах

2. реальний - обчислений у незмінних (постійних) цінах

4. Ринок – це сфера обміну, що здійснюється за законами товарного в-цтва та обігу.

Валюний ринок — специфічний ринок, предметом купівлі-продажу на якому є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти — фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні, уряди різних країн.

Види операцій на валютному ринку (2 види):

1. Поточні операції

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що імпортують національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди — для утримання посольств, консульств, іноземні фірми — з метою переправити національну валюту до своїх країн.

2. Операції з капіталом.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції.

5. Безробіття – (на рівні країни) це різниця між кількість працездатних, які перебувають у складі робочої сили, і кількістю зайнятих.

Безробітний – це людина, яка не має роботи або певного доходу, шукає роботу і готова їх виконувати.

Види безробіття:

а) фрикційне - звільнення з роботи у звязку з переходом на ін. підприємство,робота на якому відповідає кваліфікації та особистим інтересам працівника

б) структурне – технологічні зміни у виробництві, що призводять до змін у структурі попиту на робочу силу (серед осіб,професії яких «відмирають» під впливом науково-технічної революції)

в) технологічне - запровадження нових технологій і обладнання, внаслідок чого ручна праця витісняється машинною працею;

г) циклічне – ек криза, що призводить до згортання в-цтва і зниження попиту на робочу силу

д) сезонне – сезонні коливання обсягів випуску продукції у певних газулях: с/г, будівництві, різних промислах,де впродовж року попит на роботу коливається

Поєднання фрикційного і структурного безробіття (на думку засновника монетаризму М.Фрідмена) утворює природний рівень безробіття (або рівень безробіття за повної зайнятості),що відповідає потенційному ВВП. Неокласика вважають,що його не можна усунути жодним способом і в економіці відіграє позитивну роль,оскільки є резервом роб сили(яка в будь-який момент може приступити до роботи) і стимулом трудової дисципліни. Причини:

• Розвинена система страхування з безробіття. Значні виплати допомоги зменшують стимули до швидкого працевлаштування

• Перевищення рівня реальної заробітної плати її рівноважного значення

Дійсне безробіття виникає,коли працівник,здатний до праці, має бажання працювати, але через різні причини не працює.

Фіктивне безробіття виникає за умов, коли працівник з певних причин не хоче займатися трудовою діяльністю

Довгострокове безробіття: циклічне і структурне

Короткострокове безробіття: фрикційне і сезонне

Рівень безробіття:

Рб = ( Б : Е_а ) x 100, де

Б – абсолютна чисельність безробітних

Е_а – чисельність ек активного населення

6. Гроші за своєю економічною сутністю – це загальний купівельний засіб і вартісний еквівалент, інструмент збереження вартості. Вони забезпечують зв'язок минулого, сучасного і майбутнього у розвитку економічних процесів.

Основні властивості грошей:

-гроші виконують функцію загального еквівалента, своєрідного «економічного метра», за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість.

-гроші набувають загальної споживчої вартості, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність.

-гроші виражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок.

Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва і обміну товарів.

Види грошей:

1. Товарні – використовують як засіб обміну, тобто купуються і продаються як звичайний товар(як еквівалентне або споживче благо)

2. Символічні – засіб платежу, вартість якого у якості грошей більше ніж витрати в-цтва на них

3. Кредитні – ті гроші, що видає банк (векселі, кредитні картки).Такі гроші погашаються при терміні здачі і вилучаються з обігу.

7. Конкуренція – це суперництво між учасниками ринку за кращі умови в-цтва, купівлі та продажу товарів і послуг.

Види конкуренції:

1. Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між виробниками галузі.

Об’єктом внутрішньогалузевої конкуренції є: умови в-цтва, ринки збуту, «портфелі» замовлень,якість продукції,послуг щодо одержання прибутку.

2. Міжгалузева конкуренція – є формою конкуренції між суб’єктами господарської діяльності різних галузей в-цтва

Об’єктом міжгалузевої конкуренції є: отримання прибутку від застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в ін. В результаті переливу капіталів ств. середня норма прибутку.

В умовах ринк. економіки залежно від 4 основних моделей ринку існує:

1. Досконала конкуренція – такий стан ринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника ек. процесу на діяльність ринку настільки незначний, що не впливає за заг. умови функціонування ринку та на ціни.

Модель ринку досконалої (чистої) конкуренції розроблена А.Маршаллом. В основі –ідея автоматичного функціонування ринкового механізму (ідея «невидимої руки», яку вперше як цілісну сис-му розробив А.Сміт), ідея чинників і витрат в-цтва (Ж.-Б. Сея і Т.Мальтуса), ідеї теорії корисності, граничної корисності.

Умови і обмеження моделі ринку досконалої (чистої) конкуренції є:

• К-сть продавців і покупців є настільки великою, що ніхтоз них не може впливати на рівень цін. Ціни змінюються під впливом попиту і пропозиції.

• Відсутня домовленість між покупцями, між продавцями, між покупцями і продавцями

• Кожен виробник має можливість вільно вкладати та вилучати з обігу свої капітали у будь-які галузі в-цтва. Матеріал.,трудові і фінанс.ресурси абсолютно мобільні.

• Продукція одного виду,що виробляється усіма фірмами галузі,повністю однорідна(немає різниці між якістю товарів різних фірм, відсутній вплив реклами і т.д.)

• Повне інформування усіх учасників ек. процесу про ринки та дії конкурентів

• Відсутні транспортні витрати

Ринок досконалої (чистої) конкуренції – це абсолютна абстракція. Сучасні ринки товарів та послуг характеризуються наявністю недосконалої конкуренції.

2. Недосконала конкуренція – полягає у визнанні реального ринку як поєднання конкуренції і монополії.

Концепція недосконалої конкуренції виникла як антитеза теорії досконалої конкуренції. Термін «Недосконала конкуренція» ввела в обіг учениця А.Маршалла Дж.Робінсон.

1. Модель ринку чистої монополії – це варіант повністю монополізованого ринку, де певний продукт виробляє і продає 1 фірма. Конкуренція відсутня

2. Модель ринку олігополії – розглядає ринок, на якому панують кілька великих фірм, які вступають у різні види змови між собою. Тут відбувається конкурентна боротьба між монополіями з використанням методів нецінової конкуренції

3. Модель ринку монополістичної конкуренції – оригінальна модель ринку, на якому функціонують підприємства, що мають оптимальні масштаби в-цтва, а їх кількість створює можливість для практичної реалізації головних принципів досконалої конкуренції

8. Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, наділений правами юридичної особи, що здійснює виробничу, науково- дослідну, комерційну чи будь-яку ін. не заборонену законодавством діяльність з метою одержання прибутку.

1. Види підприємств за формою власності (приватної, колективної, державної):

1. Одноосібне володіння — це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Переваги: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного в-цтва; низькі організаційні витрати.

Недоліки: що власні фінансові ресурси підприємства недостатні для швидкого розширення в-цтва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити; багатоманітність обов'язків, які виконують власники підприємств у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, що спричиняють значні витрати (інколи банкрутство).

Одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширена і найменш стійка форма організації.

2. Партнерство, або товариство — це форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників.

Паї відіграють подвійну роль:

1. отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення коштів на нагромадження капіталу розподіляється між членами товариства пропорційно до паїв.

2. кожний член отримує кількість голосів пропорційно до його паю.

Особливості товариства:

• це зазвичай закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів

• складається з невеликої кількості членів, які беруть участь у його роботі.

Види партнерства:

1. Повне товариство(товариство з необмеженою відповідальністю) – найпоширеніша форма. Учасники несуть відповідальність за діяльність фірми, яка визначається розміром як внеску, так і особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства мають невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

2. Товариство з обмеженою відповідальністю. Майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли до статутного фонду. Ці партнерства характерні для фірм, які реалізують будівельні проекти, займаються розробленням природних ресурсів, здійснюють операції з нерухомістю та інші види діяльності в капіталомістких сферах.

3. Командитне (змішане) товариство об'єднує дійсних членів (несуть повну (необмежену) відповідальність) та учасників з обмеженою відповідальністю. Лише дійсні члени товариства володіють правом голосу в таких фірмах.

Переваги перед одноосібним володінням:

• зростання фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів;

• зменшення ризику банкрутства і наявність більших можливостей для одержання кредиту;

• вдосконалення управління через розподіл управлінських функцій між партнерами.

Недоліки:

• можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів ( ускладнює процес управління)

Частка партнерства у ринковій економіці невелика.

3. Корпорація — це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом .

Корпорація є основною формою сучасного підприємництва в країнах з ринковою економікою. Попри невелику кількість їх частка у створенні валового нац. продукту значна.

Майновий ризик акціонерів - та сума, яку вони заплатили за придбані акції. Особливість корпорацій: їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств). Засновники корпорацій: юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 % + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники зазвичай не беруть участі у зборах, вони укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, різними соціальними фондами, членами яких вони є, або зі спеціально для цього створеними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів. Холдингові компанії - різновид сучасної корпорації. Вони є власниками контрольних пакетів акцій групи підприємств. Холдинг щодо останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких він володіє, є щодо нього дочірніми. У свою чергу, холдинг може бути дочірньою компанією щодо компанії, яка володіє контрольним пакетом його акцій. Такий механізм називають системою участі. Ф-ції холдингових компаній: виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна. Холдингові компанії можуть залучати середні, малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

4. Державні підприємства — це підприємства, що ґрунтуються па державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств.

1. майном загальнодержавного під-ства розпоряджається вищий орган державної влади.

2. Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які викор. їхній потенціал у власних інтересах.

Об'єкти державної власності: різні засоби в-цтва залежно від історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай потрібною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

2. Види підприємства за розміром (малі, середні та великі)

1. Малі. Формування залежить від традицій нац. економіки. Найважливіші критерії: трудовий та фінансовий (за якими класифікують малі під-ства). В Україні не більше 50 осіб.

• надають економіці гнучкості

• активно реагують на кон'юнктурні зміни

• забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями

• сприяють послабленню монополізму.

2. Середні - виробляють невелику,але сталу номенклатуру виробів у значних обсягах.

• спроможні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку через оснащеність сучасною технікою і технологією

• можливость впроваджувати нові розробки у виробництво.

3. Великі – виго мовляють сталий асортимент масової продукції, що дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача. - активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг

• здійснюють велике фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку нац. потенціалу країни.

3. Види підприємства за сферою і видом господарської діяльності

За сферою діяльності: (різняться між собою за структурою, умовами виробництва, тим, що виробляють) промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, фінансові, торгові, наукові, обслуговуючі підприємства. За за видами діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

9. Ціна — це сума,яку покупець сплачує продавцю за придбаний товар або надану послугу.

Види цін:

1. Ціни, які залежать від обсягів купівлі-продажу товарів (оптові, роздрібні). Оптова ціна — це ціна, за якою одні підприємства реалізують свою продукцію іншим для подальшого перероблення або реалізації В умовах ринку оптові ціни існують у біржовій торгівлі і тому їх ще називають біржовими. У країнах із ринковою економікою при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій застосовуються внутрішньофірмові трансфертні ціни. Роздрібні ціни – ціни, за якими населення купує товари у магазинах.

2. За способом формування.

Конкурентні ціни - виникають в умовах конкуренції, під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

Монопольні ціни - встановлюються, як правило, монополістами.

Регульовані ціни - регулюються державою,

3. За територією дії

Поясні ціни- ціни, що існують у межах однієї країни (переважно вел. за територією країн). Поява зумовлена істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця реалізації. Національні ціни – ціни, які кожна країна формує залежно від структури в-цтва, витрат на реалізацію продукції тощо. Світові ціни – ціни, які встановлюються залежно від території їх дії. Це експортна ціна світових постачальників товару та імпортна ціна в країнах його ввезення.

Вимоги, щоб зовнішньоторговельна ціна стала світовою:

• бути ціною, за якою здійснюються великі комерційні угоди, що передбачають не пов'язані між собою експортні або імпортні операції. Платежі за такими комерційними операціями, як правило, здійснюються у вільно конвертованій валюті;

• бути ціною не випадкових, а регулярних експортних або імпортних комерційних угод, які укладаються у провідних центрах міжнародної торгівлі, де постійно здійснюються значні за обсягом зовнішньоторговельні операції з конкретним товаром, і не містять обмеження адміністративного або фінансового характеру.

Пільгові ціни – ціни, за яких покупець має право на знижку або на отримання безоплатної послуги від продавця (доставка товару до місця проживання покупця, безплатний ремонт упродовж гарантійного терміну)

Методи ціноутворення:

1. Розрахунок ціни за формулою: середні витрати в-цтва плюс прибуток (найпростіший). Другий доданок іноді називають націнкою. Її розмір залежить від виду товару, попиту на нього, вартості товарної оцінки, обсягу продажу тощо.

2. Встановлення ціни на основі рівноваги попиту та пропозиції (метод,що є ефективним за стійкого попиту на певний вид товару)

3. Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. Метод ґрунтується на вивченні графіка беззбитковості. Покриття валових витрат в-цтва потребує певного обсягу в-цтва товарних одиниць. Метод передбачає аналіз різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту. Потрібний для подолання рівня беззбитковості та отримання валового прибутку.

4. Встановлення цін на основі відчутності та цінності товару(широко застосовується). Головним чинником ціноутворення є не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, врахування обставин, в яких здійснюється купівля-продаж.

5. Встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін (дуже популярний). На думку підприємців, рівень поточних цін відображує справжню норму прибутку, гарантує певну рівновагу в межах галузі.

6. Встановлення цін на закритих торгах. Метод зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням отримати замовлення. Якщо фірма зацікавлена в укладанні контракту з вигідним клієнтом, вона може піти на деяке зниження ціни. Проте тут діє певне обмеження: ціна не може бути нижчою, ніж собівартість, бо значне зменшення прибутку загрожує фінанс. стану в-цтва.

7. Встановлення цін на новий товар. Якщо ціна встановлюється на товар, який раніше не вироблявся, то спочатку вона висока.

Застосовується за умов: існування великого попиту на товар, відповідність рівня цін якості товару, відсутність деякий час конкурентів.

10. Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства Виробництво здійснюється тільки за наявності фондів, насамперед виробничих: якість фондів відображує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу.

Виробничі фонди складаються переважно із засобів виробництва.

Виробничі фонди складаються з:

1. продуктивних фондів (поділяють на основні та оборотні. Ці фонди є основою виробництва продукції (послуг).

2. фондів обігу (фонди обігу охоплюють готову продукцію, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажену, проте ще не оплачену покупцями продукцію, кошти на рахунку підприємства, призначені для придбання предметів праці та виплати заробітної плати.

До основних виробничих фондів належать матеріально-речові елементи виробничих фондів. За натурально-речовим складом основні виробничі фонди не однакові. Поділяються на:

1. Активні - беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, верстати тощо)

2. Пасивні - беруть тільки опосередковану участь у виробничому процесі ( будівлі)

Продуктивність основних виробничих фондів залежить від активної частини.

11. Величина доходу визначається 2 чинниками:

• Цінами на створені блага – складаються на ринку під впливом його законів і не залежать ві під-ства;

• Витратами в-цтва – повністю залежать від ефективності використання підприємством виробничих ресурсів.

Витрати підприємства — це оплата придбаних і використаних чинників в-цтва.

Витрати суспільства — це сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що відображує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства

Види витрат:

1. Залежно від зростання обсягів в-цтва витрати розділяють на :

Постійні витрати В_П — ті, які не залежать від обсягів і структури в-цтва,реалізації продукції (орендна плата, відрахування на амортизацію основного капіталу,оклади адміністративно-управлінського апарату)

Змінні витрати В_ЗМ — витрати, що залежать від обсягу в-цтва і реалізації продукції, також від структури витрат на в-цтво та реалізацію деяких видів продукції. (видатки на заробітну плату, сировину, матеріали, електроенергію). Змінюються пропорційно до зростання обсягів в-цтва.

Сума постійних і змінних витрат становить загальні витрати:

В_З=В_П+В_ЗМ

Граничний продукт – це додатковий продукт (приріст в-цтва), який отримують внаслідок застосування додаткової одиниці певного ресурсу.

При вимірі витрат на в-цтво одиниці продукції розрізняють середні (загальні,постійні,змінні) витрати:

1. Середні загальні витрати В_З.С = В_З: Q (В_З - загальні (валові) витрати; Q – кількість виробленої продукції)

2. Середні постійні витрати В_С.П = В_З.П : Q (В_З.П – загальні постійні витрати)

3. Середні змінні витрати В_С.ЗМ = В_З.ЗМ : Q (В_З.ЗМ - загальні змінні витрати)

2. Залежно від методу оцінки витрат поділяють на:

Бухгалтерські витрати – це вартість чинників в-цтва у фактичних цінах, що використані для виготовлення певної кількості продукції (плата за ресурси, отримані зі сторони, заробітну плату, плату за сировину, матеріали, послуги)

Альтернативні витрати – це сума, яку можна отримати від використання ресурсів найбільш вигідним способом.

Величину альтернативних витрат визначають як:

• Грошові доходи, якими «жертвує» власник ресурсів, використовуючи їх для власного в-цтва благ, я не для продажу їх на ринку

• Доходи, які суб’єкт господарської діяльності не повинен забезпечити постачальнику ресурсів, аби не допустити їх альтернативного використання.

3. З точки зору надходження засобів в-цтва витрати поділяють на:

Зовнішні (явні) витрати — це плата підприємства на придбання необхідним йому ресурсів і послуг. Зовнішні витрати ще називають бухгалтерськими (бо всі підкріплені платіжними документами і відображені у бухгалтерських книгах). Внутрішні (приховані) витрати — це витрати ресурсів, що належать під-ству. Не містять платежів постачальникам чинників в-цтва і проміжних виробів.

Економічні витрати = Зовнішні (явні) + Внутрішні (приховані) витрати

Шляхи зниження витрат в-цтва:

12. Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному.

З економічної точки зору власність — це відносини між людьми з приводу присвоєння засобів в-цтва і результатів в-цтва, з іншого – спосіб поєднання робочої сили з засобами в-цтва.

З юридичної точки зору власність – власність характеризує майнові відносини фізичних і юридичних осіб щодо привласнення, володіння та використання ними різних цінностей (матеріал., духовних). Ці відносини закріпляються сис-мою чинного законодавства кожної країни, між народ. Правовими нормами.

Власність розвивається під впливом закономірностей загально цивілізаційного процесу.

Форма власності: