2. Середні і короткі цикли

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без під­стави називають базисними.

Економічний цикл теорія визначає як часовий лаг від початку однієї економічної кризи до наступної. Історія середніх економіч­них циклів бере початок з кризи перевиробництва, яка розгорну­лася в 1825 p. в Англії. Цей цикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 p. Через 11 років циклічна криза 1836 p. вразила економіку Англії, США, Франції та Німеччини. Кризу 1857 p. вважають першою світовою циклічною кризою. Вона охопила

абсолютну більшість капіталістичних країн. У наступний період майже всі кризи мали світовий характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913—1914, 1920—1921, 1929—1933, 1937— 1938 років. Після другої світової війни з різним ступенем інтен­сивності розвивалися кризи в 1948—1949, 1953—1954, 1957—1958, 1960—1961, 1-969—1970, 1974—1975, 1980—1982, 1991—1992 (в ок­ремих країнах) роках.

Кожна з цих криз і відповідно економічний цикл індивідуаль­ні та історично неповторні за своїми характеристиками. У зв'язку з цим їх не можна пояснити за допомогою якої-небудь однієї гру­пи економічних факторів. Однак індивідуальність не виключає можливості виділення ряду спільних закономірностей, смисл яких зводиться ось до чого.

1. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одною. Це фа­зи кризи, фази депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальни­ми у цих фазах є криза і піднесення. Тому в деяких навчальних посібниках структура економічного циклу подана лише цими дво' ма фазами, що у принциповому плані не суперечить попередньо­му визначенню. Дуже важливо враховувати і те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюється автоматич­но — на основі ринкових саморегуляторів.

2. За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та спожи­вання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомір-ність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показ­ники:

динаміка валового національного продукту і національного до­ходу;

динаміка промислового виробництва;

динаміка зайнятості;

динаміка завантаженості виробничих потужностей;

динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми при­бутку (рентабельності), а також інших показників, що характери­зують економічну ефективність відтворювального циклу (рис. 21).,

3. Матеріальною основою циклічності відтворювального проце­су (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів вироб­ництва і насамперед їхньої найактивнішої частини — знарядь пра­ці, У зв'язку, з цим галузі першого підрозділу виконують у меха­нізмі циклічності системоутворюючу (базисну.) функцію. В проце­сі циклічних коливань вони зазнають найбільшого навантаження. Через це в країнах з меншою часткою в економіці галузей пер­шого підрозділу циклічність при адекватності інших факторів роз-

375

Р ис. 21. Економічний цикл Англії 1882 - 1889 рр.

витку виявляється меншою мірою.

4. Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов’язково призводить до кризового спаду виробництва. Самі по собі старіння та фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Негативні на­слідки цих процесів можуть бути усунені засобами економічного регулювання. Йдеться про те, що у принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам. У зв'яз­ку з цим слід розмежовувати матеріальну основу середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз, що виника­ють. Вони можуть бути різними за своїм змістом і тому потре­бують у кожному випадку спеціального визначення.

5. Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе на собі величезну руй­нівну силу — скорочення виробництва, масові банкрутства,, безро­біття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні .завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак, не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза — новий ступінь, що наближує економічну систему до неминучого краху. В цьому визначенні повністю ігнорується другий бік—конструк­тивна функція кризи, положення про те, що циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а са­ма криза — дуже активною інтегральною частиною творчого про­цесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку—прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підви­щення ділової активності.

Грунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулювання економіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи з цього, представ­ники монетариської школи західної економічної думки вважають, що штучне переривання кризи є не завжди, виправданим.

Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змі­нами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни пов'язані передусім з впливом на відтворювальні процеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій, зростанням частки галузей, які виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг, що менше піддаються циклічним коливанням.

На зміст циклічності дуже відчутний вплив справляє інтерна­ціоналізація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікою новітніх засобів ін­форматики. Це, природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної анти-циклічної політики. Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулося загальне скорочення тривалості фаз економіч­ного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.

На .відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, мате­ріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особли­вою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накла­даються на середньострокові кризи, в інших—відбуваються за . їхньої відсутності.

Як уже зазначалося у попередньому аналізі, економічна теорія розмежовує два різновиди грошових, криз — загальні та специ­фічні. Перші безпосередньо пов'язані з відтворювальним циклом і є складовим елементом загальних економічних криз, другі— специфічні грошові кризи—розвиваються на основі іманентних суперечностей грошової системи, зокрема, порушення рівноваги, що формується на монетарному ринку. Разом з тим розмежуван­ня цих двох різновидів грошових криз є відносним. Воно суттєве лише з погляду виявлення їхніх сутнісних характеристик. Одно­часно вплив на економічні процеси загальних і спеціальних гро­шових криз є настільки тісно взаємозв'язаним, що відокремлений розгляд їх втрачає сенс. Він зберігає свою актуальність лише з метою спеціального аналізу механізму розвитку системи грошових відносин.

При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо вра­ховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери гро­шового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економі­ки не тільки тісно взаємозв'язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи.

Форми вияву грошових криз дуже різноманітні. Вони виявля­ють себе насамперед як кризи платіжних коштів, позичкового ка­піталу, а також як кризи грошового обігу.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кре­дитної заборгованості суб'єктів ринкової економіки, зліт банків­ських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск ін­фляції, біржові потрясіння тощо.

Як свідчить економічна -практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3—4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним. Що він пе­реривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних цик­лів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 p., що наста­ла, всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900— 1903 pp. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953— 1954 і 1960—1961 pp., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948—1949 і 1957—1958 pp., тобто знову-та­ки з інтервалом в 3—4 роки. У фазі піднесення, що настала після кризи 1980—1982 pp., подібний спад- виробництва під впливом гро­шової кризи стався наприкінці 1985 p.—в першій половині 1986р.