95. . Циклічність — загальна закономірність ринкової економіки

1. Економічна рівновага і циклічність

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зро­стання змінюється спадом виробництва, процвітання — кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі ста­лою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових ме­жах. Це дає можливість розглядати циклічність як загальну за­кономірність економічного розвитку.

Багато років у економічній літературі переважав спрощений підхід до аналізу економічного циклу. Різноманітність його функ­ціональних форм уніфікувалася. Не усвідомлювалась конструк­тивна функція економічної кризи як необхідної ланки економіч­ного оновлення, інструменту формування нової, вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних зв'язків, як однієї з найважливіших умов самоудосконалення господарського механізму.

Теорія економічного циклу значно збіднювалася і у зв'язку з цим з її структури усувалась проблема економічної рівноваги. Зміст її фактично не розглядався. Між тим, рівновага і економіч­на криза—діалектичне взаємопов'язані протилежності, які не іс­нують відокремлено одна від одної. Будь-який розвиток, у • тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перерв­ного і безперервного. Відповідно до цього і економічна рівновага є невід'ємним атрибутом циклічності, те, без чого циклічний роз­виток, як і розвиток взагалі, неможливий.

Теорія загальної рівноваги набула широкого розвитку в еко­номічних дослідженнях західних учених. Ії вихідні позиції були розроблені ще представниками класичної школи економічної дум­ки. Велику увагу цій теорії приділяють і сучасні економічні теорії. Це найважливіший розділ економічної науки, який має прямий вихід на вирішення практичних завдань ринкової економіки. Ха­рактерно, що в 1972 p. відомі американські економіст” Дж. P. Хікс і К. Ерроу були удостоєні Нобелівської премії з економіки “За розробку теорії загальної рівноваги і економічного добробуту”.

Не можна заперечувати, що істотний внесок у теорію економіч­ної рівноваги зробив К. Маркс. Він :вперше науково обгрунтував загальний методологічний принцип, згідно з яким кризові спади в економіці розглядалися як відхилення від стану рівноваги. Маркс вважав, що постійна тенденція різних сфер виробництва до рів­новаги є реакцією проти постійного порушення цієї рівноваги. Са­ме такий методологічний підхід передбачає розгляд теоретичних основ економічної рівноваги як вихідний ступінь аналізу законо­мірностей розвитку економічного циклу і впливу на нього грошо­вого фактора.

За своїм змістом поняття “економічна рівновага” є досить про­стим. Воно відображує такий .стан економіки, за якого досягає­ться стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протисто­ять одна одній, їхнє взаємне збалансування. Важливо підкресли­ти, що йдеться про врівноваження економічної системи з допомо­гою саморегуляторів ринкового механізму. Рівновага відбиває внутрішній стан самовпорядковуваної ринкової системи. За визна­ченням П. Самуельсона, рівновага— це такий стан економіки, який зберігає здатність до саморегулювання. Мається на увазі, що будь-які, відхилення економічної системи від збалансованого стану, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх факто­рів, автоматично викликають до дії сили, що прагнуть відновити порушені структурні зв'язки. Складності виходу з глибокої кризи, в якій перебуває економіка нашої країни, визначаються багато в чому тим, що адміністративна економіка повністю зруйнувала подібні саморегулятори.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних є механізм досконалої (не обтяженої монополізмом) кон­куренції. В цьому розумінні економічна рівновага розглядається як конкурентно-ринкова економічна рівновага. Умовами її форму­вання є, по-перше, функціонування на ринку економічно самостій­них суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання фак­торів виробництва і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему .підприємницької діяльності і, нарешті, по-четверте, наявність роз­виненої ринкової інфраструктури.

Існує прямий зв'язок між розвитком економічної рівноваги і поглибленням суспільного поділу праці. Йдеться про процеси, що взаємно зумовлюють один одного, перебувають у причинно-наслідковій залежності. З одного боку, об'єктивні основи формуван­ня механізму рівноваги визначаються рівнем і характером уста­леного в економічній системі суспільного поділу праці. З іншо­го — ступінь розвитку суспільного поділу праці, його економічні межі визначаються об'єктивними з точки зору існуючих умов гос­подарювання можливостями досягнення внутрішньої збалансова­ності економічних зв'язків. Об'єктивна зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу пр,аці можливостями досягнен­ня економічної рівноваги є одним з 'найважливіших економічних законів ринкової економіки.

Система економічної рівноваги багаторівнева за своїм зміс­том. В економічній теорії розрізняють рівновагу обміну, виробни­цтва, розподілу і споживання. В своїй сукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу, основною умовою формування якого є досягнення збалансованості між матеріально уречевленими ланками вироб­ництва—виробництвом засобів виробництва і предметів спожи­вання, сферою послуг та інформатики, з одного боку, і вартісни­ми частками одержаного продукту -— вартістю використаних у ви­робничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отрима­ного прибутку—з іншого.

Разом з тим виділяють умови статичної рівноваги і умови рів­новаги, економіки, що розвивається динамічно. При цьому теоре­тичне визначення умов рівноваги економіки, яка перебуває в ста­тичному стані, розглядається не як самоціль, а лише як поперед­ня сходинка до визначення принципів збалансованості економіч­них процесів, що реально розвиваються у часі. У теорії розріз­няють також поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Слід зазначити і необхідність визначення умов економічної рівноваги з позицій функціонування світового ринку. Стійкість економічної рівноваги визначається широтою ринку. У зв'язку з ..цим слід ураховувати Процеси інтенсивного поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації відтворювального циклу, що нині активно розвиваються як на світовому, так і на регіональних рівнях. Вони передбачають відповідну рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну зба­лансованість економічних ресурсів — основних факторів виробни­цтва.

Стан економічної рівноваги не є статичним. Його структурні зв'язки динамічні, вони постійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновага є завжди відносною, перервною. З цих позицій економічний розвиток може бути пода­ний як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушен­ня і далі до формування нової рівноваги на більш високому рів­ні—рівноваги більш високого порядку.

Розглянуті питання стосуються найбільш загальних постано­вочних проблем економічної рівноваги, які мають безпосереднє відношення до теоретичного обгрунтування-принципів цикліч­ності.

У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. При цьому враховується, що у тих випад­ках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків дося­гають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибко­подібне — через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги.

Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність еко­номічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємний струк­турний елемент. Порушена рівновага відтворювального процесу може відновлюватися і еволюційно—без яскраво виражених кри­зових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Разом з тим мож­ливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кри­вої економічного зростання не свідчить про повне усунення факто­рів циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії цик­лічного розвитку є розуміння того, що дія цих факторів об'єктив­на і що вони обов'язково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюва­ної як на мікро-, так і макрорівнях управління економічної полі­тики, антициклічним змістом.

З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність — властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним. Він органічно поєднує відмираючі старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються.

Інша справа, що в конкретно-історичних умовах існують дале­ко неоднозначні можливості ефективного застосування антициклічної політики. З урахуванням цього стає очевидним, що вразли­вість економічної політики східноєвропейських країн, а також ко­лишнього Союзу РСР, значною мірою пояснювалася тим, що в її структурі був відсутній елемент антициклічного регулювання. З цієї причини вразливою виявилася і економічна теорія соціаліз­му, яка, заперечуючи об'єктивні основи загального принципу цик­лічності, фактично самоусунулась від аналізу цієї проблеми.

На чому ж грунтується циклічність розвитку економіки, які фактори породжують цей процес?

Для того щоб відповісти на це питання, слід передусім розі­братися хоча б у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів, яку дає економічна теорія. У зв'язку з цим слід урахову­вати, що циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3—4 роки), се­редні (7—11 років) і великі економічні цикли (40—60 років). Іноді виділяють також циклічні коливання вікових треднів.

Разом з тим класифікація економічних циклів не зводиться лише до виділення їхніх часових параметрів. Типи циклів розріз­няють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їх­нього розвитку, а також характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є аб­солютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню Дію, так само як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.