13.Етап “наукового менеджменту” – представники та основні погляди.

Даний етап отримав назву "наукового менеджменту", оскільки співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор, Френк Гілбрейт і Лілія Гілбрейт, ГенріГант. Якщо коротко викласти зміст тейлоризму, то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина- машина". Тейлор і Гілбрейти, які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового внеску, нормуванням праці тощо. Подружжя Гілбрейт детально вивчало трудові рухи, систематизувало їх і спрощувало. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли, Ф.Гілбрейт скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглин замість 120. Тейлором були сформовані 4 основних принципи наукового управління працею: заміна грубопрактичиих методів праці глибоконауковими (вивчення траєкторії рухів, організація робочих місць та інше); відбір і навчання робітників (інструктажі, напрацювання навиків і їх закріплення); налагодження співробітництва; чітке розмежування функцій між адміністрацією і робітниками. Тейлор описав особливості трудових процесів на ряді промислових підприємств і прийшов до висновку, що основна причина низької продуктивності праці прихована в недосконалості системи стимулювання робітників. Тому перше, з чого він почав - це розробив систему матеріальних стимулів,"прогресивну" систему оплати. Винагороду Тейлор уявляв не лише у грошовому виразі. Він радив підприємцям іти на поступки робітникам, оскільки це також нагорода (їдальні, дитячі садки, вечірні курси і т.д.). Тейлор довів: якщо ввести відповідні вдосконалення в трудовий процес і зацікавити робітника, то за відведений час він зробить у 3-4 рази більше, ніж при звичайному порядку роботи.

14.Етап “адміністративно-бюрократичний підхід” – класична школа.

В 20-ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні або школою адміністративно-бюрократичного підходу. Видатними представниками цієї школи були А Файоль (Франція), Л. Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А. К. Рейлі (США), М. Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної інколи розглядали проблеми ефективності організацій у більш широкому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації. Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади в фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар'єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких, можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах По перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її па підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху. Досягненням цього напряму досліджень було виділення функцій управління, вперше здійснене А. Файолем. Другий напрям досліджень класиків» стосувався організації управління людьми Наприклад, німецький учений М Вебер у понятті бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як Ідеальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією, бюрократи та організація управління повинна грунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки об'єктів управління, обов’язків, компетенції працівників регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. У нашій країні в цей період було закладено основи наукової організації управлінської пращ (НОУП), що багато в чому відповідало поглядам Вебера. Однак адміністративне-команди а система управління економікою спотворила в цілому обгрунтовані погляди «класиків» надмірною централізацією і регламентацією управління.