1 варіант

1.Активність – це загальна характеристика всіх живих істот, яка забезпечує їх взаємозв`язок з оточуючим середовищем і проявляється в процесі задоволення потреб, необхідних для продовження нормальної життєдіяльності організму.

1. Людина активно взаємодіє з фізичним та соціальним середовищем, пристосовуючи його до власних потреб. В результаті цього людина живе в світі предметів не тільки створених природою а й предметів, матеріальної і духовної культури, створених її власною працею.

2.Перетворюючий характер людської активності сприяє розвитку і її потреб, особливістю активності людини є те, що вона породжується і підтримується не стільки природними потребами, скільки потребами, які виникли в результаті присвоєння досягнень культурно – історичного розвитку людства – потреба в пізнанні, спілкуванні, творчості, морально удосконаленні себе та інших.

3.Активність людини відрізняється від активності тварин також формами і способами задоволення потреб. Вже з дитинства шляхом навчання і виховання людина оволодіває уміннями і навичками «по - людські» користуватися предметами побуту, знаряддями.

4.Діяльність людини має соціальний характер. Для задоволення потреб вона використовує здобутки матеріальної і духовної культури, які історично склалися. Задовольняючи навіть потреби, які мають яскраво виражений особистісний характер, людина використовує результати суспільного розподілу праці.

5.Особливістю людської активності є також те, що в ній знаходить своє вираження не тільки відношення її до речей, але і відношення до інших людей, в результаті чого індивід утверджує себе як суб`єкт.

2. Увага – є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об`єктах.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам. Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля.

Післядовільна увага, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження.

2варіант

1. Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, який спрямований на пізнання оточуючого світу, включаючи саму людину і умови її існування.

Мета – це свідомо змодельований образ кінцевого результату

Мотиви розглядаються як причини, які визначають вибір направленості поведінки і діяльності людини

Предметом діяльності виступає те, з чим вона безпосередньо має справу.

Структура діяльності включає в себе дії і операції. Дія – елемент діяльності, який має свідому мету і спрямований на вирішення конкретного завдання. Спосіб здійснення дії є її операцією.

Здійснюючи ті чи інші дії та операції, людина використовує різноманітні інструменти, які виступають засобами діяльності.

2. Увага – є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об`єктах.

В увазі виокремлюють такі її основні властивості:

Зосередження уваги ( концентрація ) – виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об`єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності.

Переключення уваги – це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність.

Розподіл уваги виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності. Одна дія – звична, виконується автоматично, а інша – за участю свідомості.

Обсяг уваги – це кількість об`єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час

До негативних особливостей уваги відносять

– відволікання, яке настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги.

– розсіяність –зумовлюється ослабленням сили зосередженості, тобто це слабкість уваги.

3варіант

1.Мотив - це усвідомлене чи неусвідомлене спонукання до діяльності, яке породжене

системою потреб людини.

Потреба – це певний стан нужди, який пов’язаний з наявністю почуття незадоволення, Усвідомлені мотиви- це коли людина усвідомлює те, що спонукає її до діяльності, що є змістом її потреб.

Неусвідомлені мотиви - це коли людина не усвідомлює те, що спонукає її до діяльності.

Між потребами і мотивами існує певний зв’язок. В «житті» потреби виділяють два етапи: 1) період до зустрічі з предметом задоволення потреби; 2) період після цієї зустрічі. На першому етапі потреба ще не розшифрована для людини. В цей час людина відчуває напругу, незадоволення і не усвідомлює причини цього стану. Йде пошук різних предметів, які б могли задовольнити потребу. В процесі пошукової діяльності відбувається «зустріч» потреби з предметом її задоволення. На цьому етапі відбувається опредмечення потреби – потреба із широкого спектру предметів, які потенційно можуть її задовольнити, фіксується на певному предметі. В акті опредмечення потреби зароджується мотив. З появою мотиву змінюється поведінка людини із хаотичної пошукової вона стає цілеспрямованою.

2. Особистість – це людина, узята у системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають істотне значення для неї самої та оточуючих.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні якості, установки, потреби, інтереси, ідеали, переконання, відносини, характер. Визначаються суспільним буттям людини.

Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Досвід набувається у процесі навчання і виховання.

Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формується протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни. (темперамент, тип нервової системи, стать, вік, конституція тіла).

4варіант

1. Дія – це свідомий, відносно завершений елемент діяльності, який має певну мотивацію і спрямований на досягнення поточної мети (завдання).

Виділяють інстинктивні, імпульсивні та вольові дії. Інстинктивні дії – це дії, які здійснюються незалежно від свідомого контролю людини. Імпульсивна дія характеризується відсутністю свідомої мети і свідомого контролю. Вона виникає як результат емоційного стану, що пов’язаний з різкими змінами в життєвих обставинах, проявляється в різко виражених рухах і супроводжується змінами в функціях внутрішніх органів. Вольова дія – свідома, цілеспрямована. Може бути простою і складною.

2. Найбільш відомою є психологічна теорія особистості З.Фрейда. За З.Фрейдом, особистість людини приречена на постійний внутрішній конфлікт, що виникає через „взаємовідносини ” трьох компонентів структури особистості „Ід”-„Воно”, „Его-Я”, „Над-Я”.

„Ід” походить від латинської „воно” і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти діяльності. „Ід” функціонує цілком у несвідомому, тісно пов’язано з інстинктивними біологічними спонуканнями, що наповнюють нашу поведінку енергією.

„Его” (від лат. „ego” – Я) – це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. „Его” прагне висловити і задовольнити бажання Ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. На відміну від Ід, природа якого виражається в пошуку задоволення, Его підпорядковується принципу реальності; мета якого – забезпечення цілісності організму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб.

Суперего (Над – Я) – формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається. Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість включає здатність докритичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за „погану поведінку”. Заохочувальний аспект суперего – це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо оцінюють; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості.

5варіант

1. навичка – це дія, яка характеризується відсутністю по елементного свідомого контролю і регулювання.

Уміння – це способи успішного виконання дії, які відповідають меті і умовам цих дій.

Звичка – це схильність людини до певних дій, які переживаються нею як потреба діяти саме так, а не інакше.

Існують наступні види навичок, які використовуються в різних видах діяльності: моторні, сенсорні, інтелектуальні.

2. Особистість – це людина, узята у системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають істотне значення для неї самої та оточуючих.

Розглядаючи особистість як системну якість А.В.Петровський відокремлює в її структурі три рівні репрезентації.

1. Рівень – інтраіндивідний. Особистість розглядається як індивідуальність, сукупність якостей, що відрізняють її від інших. До якостей, притаманних людині від народження, можна віднести швидкість реакції, темперамент, чутливість, розумові здібності.

2. Рівень – інтеріндивідний. Сферою визначення і існування особистості стає „простір міжіндивідуальних зв’язків. Це ті якості людини, які можуть проявитися тільки у взаємодії людини з іншими людьми.

3.Рівень – метаіндивідний. Він визначає ті впливи, які вільно чи невільно особистість здійснює в своїй діяльності на інших людей.

6варіант

1. навичка – це дія, яка характеризується відсутністю по елементного свідомого контролю і регулювання

Позитивний перенос одних навичок на формування інших називають переносом, а негативний – інтерференцією.

Сутність переносу в тому, що набута раніше навичка полегшує формування нової, схожої з нею. Перенос відбувається тоді, коли: 1) система рухів, які входять в одну навичку, відповідає системі рухів, які входять до складу іншої; 2) коли реалізація однієї навички створює хороші умови для виконання іншої; 3) коли кінець однієї навички є фактичним початком іншої і навпаки.

Під інтерференцією розуміють гальмуючий вплив засвоєної навички на формування нової, але певною мірою схожа на першу. Інтерференція має місце тоді, коли: 1) система рухів, які включені в одну навичку, не узгоджується з системою рухів, які складають структуру іншої навички; 2) коли при переході від однієї навички до іншої фактично відбувається перенавчання, коди необхідно зламувати структуру старої навички; 3) коли система рухів, які входять в одну навичку, частково міститься в іншій, яка вже доведена до автоматизму; 4) коли початок і кінець навичок, які виконуються послідовно, не співпадають.

Існує два підходи до методики формування навичок: аналітична і синтетична. Аналітична вимагає опору на чуттєві орієнтири, вона базується на по елементній системі формування навичок. Реалізується таке навчання шляхом закріплення окремих елементів дії і поступове їх об’єднання в цілісну дію. Процес формування навичок спочатку йде швидко і легко. Але потім виникають труднощі при об’єднанні окремих елементів в цілісну дію. Синтетична методика базується на виконанні цілісної дії. Спочатку процес формування навички йде повільно і складно. Але з часом навчання прискорюється, а сформовані навички характеризуються гнучкістю і легкістю пристосування до нових об’єктів і умов.

2. Особистість – це людина, узята у системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають істотне значення для неї самої та оточуючих.

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по різному розглядають джерела психологічного розвитку особистості – біологічний і соціальний.

Представники першого, біологічного напряму, вважають, що провідним є спадкове, що наперед визначає всі особливості розвитку особистості. Другий напрям розвитку особистості репрезентований соціогенетичною концепцією, згідно якої розвиток дитини визначається соціальними умовами: в якому середовищі народилася та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток.

7варіант

1. Потреба – це певний стан нужди, який пов’язаний з наявністю почуття незадоволення. Найбільш відома класифікація потреб належить А.Маслоу. Ієрархія потреб, запропонована автором, складає п’ять основних рівнів. Перший (фізіологічні потреби: потреба в їжі, відпочинку, фізичному розвитку тощо) і другий (потреба в безпеці:гарантії задоволення фізіологічних потреб) рівні – це первинні потреби. Вищі – це соціальні потреби (положення в суспільстві. дружба, любов тощо); егоїстичні потреби (статус, престиж, самоповага, впевненість в собі, свобода); потреба в само актуалізації (повна реалізація потенціалу творчості).

2. Поняття „людина” містить у собі сукупність усіх людських якостей, властивих людям, незалежно від того, чи наявні вони в даної конкретної людини.

Поняття „індивід” характеризує саме людину і додатково включає такі психологічні і біологічні властивості, що притаманні їй разом з особистісними.

Особистість – це людина, узята у системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають істотне значення для неї самої та оточуючих.

Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

8варіант

1. Термін «мотивація» є більш широким поняттям ніж термін «мотив». Р.С.Немов вказує, що терміном «мотивація» в сучасній психології позначають два психічних явища: 1) сукупність спонукань, які викликають активність індивіда; 2) процес утворення, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотиваційну сферу людини можна оцінити за параметрами: широта, гнучкість, ієрархізованість.

Одним із важливих питань мотивації діяльності людини є пояснення причин її поведінки, яке в психології позначається терміном «каузальна атрибуція». Каузальна атрибуція – це мотивований процес когнітивного плану, спрямований на осмислення отриманої інформації і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку людини.

Важливе місце в проблемі мотивації діяльності займає теорія мотивації досягнення успіху і мотивації уникнення невдач. Людина, зорієнтована на досягнення успіху, проявляє прагнення і впевненість в досягненні мети, вона правильно оцінює свої можливості, аналізує досягнення і невдачі. Успіхи в діяльності така людина пов’язує з власними здібностями, а невдачі – з зовнішніми проявами. Люди, які запрограмовані на невдачу в діяльності, проявляють невпевненість в собі, не вірять в можливість досягнення позитивних результатів, успіхи в діяльності пов’язують з зовнішніми обставинами, а невдачі – з відсутністю належних здібностей.