14. Електроліз кухонної солі, ртутний спосіб.

Електроліз кухонної солі є одним з найдешевших електрохімічних процесів: і хлор і їдкій натр., які отримують в результаті електролізу, - основні компоненти багатьох хімічних виробничих процесів.

З хлору отримують соляну кислоту, хлорне вапно, фосген та ін.. За його участі синтезується ряд пластмас, фунгіцидів, очищується та дизенфікується вода. Їдкий натр-каустична сода-знаходить широке застосування в хім. Промисловості, використовується . в миловарінні та ін..

Кухонна сіль NaCl є вихідною сировиною хлоридного електролізу. Чиста сіль –безбарвна речовина густиною 2,16 г/см³ яка добре розчиняється у воді. Сіль надходить в електролізатори у вигляді концентрованого розчину.

Хлор та каустичну соду отримують трьома способами: діафрагмовим, ртутним та мембранним. Електроліз проводять в електролізерах, які мають діаграму та твердий залізний катод, ртутний катод, мембрану. Аноди виготовлені з графіту. У цих електролізерах анодні процеси подібні основний продукт- газоподібний хлор. Катодні процеси різні.

Ртутний спосіб

При хлоролужному електролізі з ртутним катодом діаграма не потрібна. Така ванна складається з двох окремих частин. В одній з них –електролізері А –із хлориду натрію утворюється хлор і амальгама натрію.

На аноді розряджаються іони хлору:

2 Cl^- - 2e 2 Cl Cl₂

Іони натрію розряджаються на ртутному катоді з утворенням амальгами:

N a⁺ + nHg +e Na * nHg

У другій частині – в посудині Б – амальгам обробляють гарячою водою. Тут відбувається звичайна хім.. реакція. Внаслідок взаємодії з водою утворюється їдкий натр, водень і ртуть:

Na * nHg + H₂O NaOH + 0.5 H₂O +nHg

Водень і їдкий натр виводять із ванни і подають на переробку, а потім до споживача. Ртуть відновлюється і знову повертається в електроліз.

Водень, хлор, їдкий натр, отримані ртутним способом, вищої якості –найчистіші. Крім того, їдкий натр утворюється більш високої концентрації ніж в діафрагному методі.

Недоліки: електролізні ванни дорожчі, а робота з ртуттю шкідлива для здоров’я.

15.Основні фіз.Властив.Рідини.Хар-ка руху рідини.

Рідиною називається фізичне тіло, яке сильно опирається зміні свого об’єму (в протилежність газам) та слабко опирається зміні своєї форми (в протилежність твердим тілам). Всі рідини, коли рухаються, мають внутрішнє тертя, яке обумовлене в’язкими властивостями середовища. Вплив в’язкості на характер течії рідини неоднозначний. В деяких випадках відіграє вирішальну роль і визначає рух середовища. В інших випадках її вплив проявляється слабко і уявлення про характер течії можна одержати без врахування в’язких сил. Нехтування в’язкими силами суттєво спрощує аналітичне дослідження. Замість реальної рідини  виявляється доцільним розглядати модель ідеальної рідини. Ідеальна рідина – це абстрактна рідина без внутрішніх сил тертя. Вказану модель слід розглядати як перше, але важливе, наближення до реальної моделі течії.

Крапельна рідина приймає форму посудини і утворює поверхню вільного рівня, яка відокремлює її від других рідин або газів з іншими фізичними властивостями. Густиною рідини r називається її маса, яка міститься в одиниці об’єму,                                              де М – маса рідини (кг) в об’ємі Густина прісної води при температурі Питомою вагою однорідної рідини називається вага G одиниці об’єму цієї рідини                                              Питома вага прісної води при температурі Між густиною і питомою вагою існує взаємозв’язок                                               Стисливість крапельних рідин під дією тиску характеризується коефіцієнтом об’ємного тиску bW , який являє собою відносну зміну об’єму рідини на одиницю зміни тиску,                                         де W – початковий об’єм рідини, – зміна цього об’єму при збільшенні тиску на величину . Температурне розширення крапельних рідин характеризується коефіцієнтом температурного розширення , °С –1  або К–1 , який виражає відносну зміну об’єму рідини при зміні температури на 1°С (1 К)                                          

   В’язкість рідини. Всі реальні рідини мають певну в’язкість, яка проявляється у вигляді внутрішнього тертя при відносному переміщенні суміжних частинок рідини. В’язкість рідини – це її властивість чинити опір відносному зрушенню частинок. Поверхневий натяг рідини, який зумовлений силами взаємодії молекул поверхневого шару рідини між собою і молекулами газу, намагається скоротити вільну поверхню рідини. Тиск при випуклій поверхні рідини збільшується, а при вогнутій – зменшується.