70. Валютна позиція банку: сутність, види, порядок управління

Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їхньої рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення (Н13) має бути не більше, ніж 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку: загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше, ніж 30%; загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше, ніж 5%.

Контроль за дотриманням банками економічних нормативів та вимог щодо регулятивного капіталу банків здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку України. Щоденний, щомісячний та щоквартальний контроль вказаних нормативів дозволяє наглядовим органам НБУ відстежувати стан та тенденції змін фінансової стабільності комерційних банків та вживати заходів ще до загострення кризових явищ в банку.

70. Формування банками резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

3 метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і відсотки за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г— фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д— фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні відсотки за ним не можуть бути сплачені.