128. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення

Біблія — головне джерело християнського віровчення. Це зібрання іудейських та християнських священних книг. У 419 р. на Карфагенському церковному соборі була остаточно укладена християнська Біблія. До неї, опріч іудейського Старого Заповіту, увійшли чотири життєписи Христа — від Матвія, від Луки, від Марка і від Іоанна, Діяння апостолів, пророцька книга про майбутнє пришестя Бога-Сина — Одкровення Івана Богослова (Апокаліпсис), 21 послання апостолів учням.Слово «євангеліє» у перекладі з грецької означає «блага звістка». Добра звістка про пришестя на землю Сина Божого, Спасителя, розповідь про його діяння та вчення, про його криваву хресну жертву в ім’я людей і про Воскресіння. За переказами, євангелісти Матвій та Іоанн були учнями Христа, а Марко та Лука — сподвижниками його учнів. Написані книги давньогрецькою мовою. Вони стали основною складовою Нового Заповіту.Спочатку священних книг не було, а християнське вчення передавалося усно, як переказ, тобто словом і прикладом, від однієї людини до іншої, від предків до нащадків. Адже і сам Ісус Христос настановляв своїх учнів проповіддю та прикладом свого життя. Й апостоли словом і подвигами утверджували й поширювали вчення Хрестове. Лише пізніше було написано й укладено Новий Заповіт.Книги Старого Заповіту оповідають про події від створення світу до Різдва Христового. Вони не лише викладають першопочаткову історію людства, але й обіцяють людям пришестя Месії, Спасителя світу, готують людей до його зустрічі.Новий Заповіт розповідає про пришестя Спасителя — Сина Божого Ісуса Христа.Не випадково всі ці книги Святого Письма об’єднані заголовним словом «Заповіт». Воно багатозначне. Це й «заповідання» — заповідане Богом учення. А водночас, це взаємна «угода», «спілка» Бога й людей.До Біблії християни звертаються, радяться з нею щоденно. Траплялося, що люди бралися її читати, щоб заперечити вчення, яке вона містить, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками й віруючими.А крім того, багато сюжетів та оповідей Біблії стали основою численних творів мистецтва — живопису, літератури, музичних шедеврів, скульптури і т. д. Вислови й крилаті слова з Біблії здобули й самостійне життя: біблійне походження багатьох із них навіть забулося, а їх мудрість живе у віках.

129. Іслам: основи віровчення і культу.

Іслам є однією з наймолодших світових релігій. Іслам (від араб. – „покірність”, „віддання себе Богу”) має також іншу назву – мусульманство. Цей релігійний напрям зародився серед арабських племен Західної Аравії в період відходу в минуле давніх цивілізацій та зростання торговельних культурних центрів. Віровчення в ісламі викладене в головній та „священній книзі” мусульман – Корані й Суні. Щоб зрозуміти цю релігію, виокремимо основні догмати ісламу:

- віра в єдиного Бога Аллаха, який є творцем „неба й землі”, а також усього того, що знаходиться на них. Аллах є абсолютним володарем людської долі над людьми;

- віра в ангелів, які виконують веління Аллаха, оберігають рай і пекло;

- віра в Коран як богоодкровення через пророка Мухаммеда;

- віра в пророцтва Мухаммеда;

- віра у визначеність наперед долі людини Богом Аллахом;

- віра в кінець світу та загробне життя й практику воскресіння після смерті.

Нині іслам за кількістю послідовників є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, кількість мусульман у світі становить від 800 млн до 1 млрд чоловік. Вони проживають більш як у 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко.

Піднесення економічного й політичного розвитку арабських країн у 70-х роках XX ст. дає підстави говорити про феномен ісламського «відродження». Його характерними рисами є подальший симбіотичний союз ісламу й політики, ісламу й націоналізму, ісламу й культури. Узагальнюючими лозунгами сьогодні є лозунги захисту ісламської культури від західної цивілізації, протиставлення західній культурі ісламської справедливості, ісламської винятковості.

Останнім часом посилилася діяльність ісламських фундаменталістів, їх крайні прояви вийшли за межі Іраку, Ірану, Лівану, Єгипту, Афганістану, Алжиру, Франції тощо. Сьогодні вони вже кваліфікуються як тероризм, від якого потерпають майже всі великі держави західної цивілізації (від США до Європи).

У сучасному світі з'явилися міжнародні ісламські організації, наприклад, Всесвітній ісламський конгрес (ВІК), який має статус консультативної організації в ООН, філії ВІК працюють сьогодні в 60 країнах світу.

У 60-х роках в Мецці було засновано Всесвітню ісламську лігу. Очолює цю ортодоксальну організацію установча рада на чолі з генеральним секретарем. Ліга має також консультативний статус в ООН. Знаною є діяльність Ісламської конференції, до складу якої входить 46 держав.