- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •7. Філософія Мілетської школи.
- •8. Стихійна діалектика Геракліта.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •13. Ідеальна держава Платона.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- •23. Схоластика: проблема уиіверсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •33. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта ("категоричний імператив").
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •40. Філософія марксизму.
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. "Філософія життя" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Герменевтика
- •48. Неотомізм
- •49. Філософська антропологія
- •50. Постмодернізм
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіу-хуі ст.).
- •54. Філософія Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хуіп-хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •60. Українська філософія XX ст.
- •61. Система філософії та її структурні складові.
- •63. Картина світу. Філософська картина світу.
- •62. Філософія як вищий теоретичний рівень світогляду.
- •64. Проблема визначення предмету філософії.*
- •65. Основні функції філософії.
- •68. Простір і час (основні характеристики).
- •66. Буття та його основні форми.
- •67. Матерія та її основні форми руху.
- •69. Рух (основні форми та властивості).
- •70. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Основні принципи діалектики.
- •72. Категорії діалектики.
- •73. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •74. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •75. Альтернативи діалектики.
- •76. Основні принципи гносеології.
- •77. Суб'єкт і об'єкт у процесі пізнання
- •78. Критерії істини.
- •79. Істина як процес.
- •80. Чуттєве пізнання та його форми.
- •81. Раціональне пізнання та його форми.
- •82. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •83. Емпіричні методи пізнання.
- •85. Інтуїція у процесі пізнання.
- •84. Теоретичні методи пізнання.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Сутність людини та сенс її життя.*
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •89. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •91. Потреби й інтереси у структурі особистості
- •92. Взаємодія природи та суспільства.
- •93. Проблема свідомості у філософії
- •94. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •95. Суспільна свідомість та її структура.
- •96. Правова та моральна свідомість.
- •97. Політична свідомість.
- •98. Естетична свідомість.
- •99. Мораль і політика.
- •100. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •102.Поняття соціально-історичної практики
- •103. Соціальне прогнозування.
- •104.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •106. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •107. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •110. Філософія культури.
- •108. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •109. Ціннісні орієнтації особистості
- •112. Поняття “наука”(класифікація наук)
- •113. Етичні проблеми науки.
- •114. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •115. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •116. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •119. Проблема походження релігії
- •118. Предмет релігієзнавства.
- •120. Структура релігії.
- •121. Функції релігії.
- •122. Проблема класифікації релігій.
- •24. Язичництво стародавніх слов'ян.
- •125. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •126. Буддизм як світова релігія.
- •128. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •129. Іслам: основи віровчення і культу.
- •130. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •131. Свобода совісті і толерантність.
- •133. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •134. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •135. Основні закони формальної логіки.
- •136. Логічна структура поняття (закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття).
- •137. Логічна операція визначення понять. Правила визначення
- •138. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •139. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •140. Просте судження та його види.
- •141. Види складних суджень.
- •143. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •144. Логічна характеристика доведення.
- •145. Логічна характеристика спростування.
- •146. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •147. Дискусія: загальна характеристика
130. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.
Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.
1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об'єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.
2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.
3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.
4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об'єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.
5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.
6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.
7) Езотеричні об'єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об'єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.
131. Свобода совісті і толерантність.
Совість — усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки вна¬слідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.
Отже, свобода совісті — це своєрідний акт (процес) са¬мовизначення людини або вибір нею вектора власного діяння.
Зміст понять «свобода» і «совість» привертав людську увагу з давніх-давен. Згадаймо хоча б біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю. Божим повелінням першо-людям було заборонено споживати плоди дерева пізнання добра і зла. Та вони порушили цю заборону, здійснивши свій вибір, тобто самовизначились. У цьому акті самовизна-чення, за Біблією, й лежать витоки людської свободи.
Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).
Вчені не дійшли єдиної думки щодо виникнення в світовій культурі терміну толерантність. Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфесіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії - Варфоломієва.
Важливою главою в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (17 ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві - індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їх поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: "Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі."
132. Екуменічний рух у християнському світі.
Екуменізм буквально означає «заселений світ».
У широкому сенсі це ініціативи по досягненю релігійної єдності серед людства заради більш зручного пришестя Христа як єдиного царя світу.
У вузькому та більш відомому сенсі «екуменізм» — це рух на співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Для значної частини християнського світу найвищою ціллю віри є примирення усьго людства у повній та свідомій єдності, тобто створенні одної Християнської Церкви. Таке бажання висловлюється багатьма деномінаціями християн, щоб ті, хто дійсно практикує віру у Христа, повинні бути більш прихильними до співробітництва та підтримки один одного. У цьому контексті часто згадуються відомі слова Ісуса Христа у Євангелії від Святого Івана, звернені до єдиного Бога: «Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»
У 1997 році у Вашингтоні була започаткована екуменічна конференція «Світло Сходу», як рух мирян та духовенства серед християн задля вивчення однойменного Апостольського листа Папи Івана Павла ІІ, виданого у 1995 р. «Світло Сходу» передбачає зустрічі представників православних, католицьких та греко-католицьких Церков для спільної молитви, вивчення традицій кожної з цих традицій, налагодження дружніх стосунків задля того, щоб бути «єдиним цілим в Одній Церкві Христовій». Від самого початку активну участь в конференції беруть українські миряни та священнослужителі.
З 2007 року у Києві проходять традиційні січневі молитовні марафони за єдність християн. Українська Православна церква є членом Всесвітньої ради церков, але широкий загал віруючих обережно ставиться до екуменічного руху.