91. Потреби й інтереси у структурі особистості

Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру. Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):

1. фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

2. екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

3. соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

4. престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

5. духовні (у самовираженні через творчість).

Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

92. Взаємодія природи та суспільства.

Взаємодія людства й природи - це складний процес, у якому сторони повинні прагнути до взаємовигідного співробітництва. Між природної й суспільним немає прірви - суспільство залишається частиною більше великого цілого - природи.Сучасне суспільство ще не перебороло небезпеки виникнення руйнівних воєн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища. Екологічні завдання - як позитивні (прогноз і керування погодою, економія ресурсів і т.д.), так і негативні (очищення й відновлення повітря, води, ґрунту й т.д.) - вимагають гранично високого, тобто планетарного усуспільнення праці. Міжнародна кооперація зусиль у всіляких галузях науки й техніки стає життєвою потребою.Гуманіст Вернадський бачив, що для здійснення переходу біосфери в ноосферу створені реальні об'єктивні передумови: відбулася найбільша наукова революція, що відкрила шлях для безмежного збільшення матеріальних і духовних сил людства, почався процес економічного й соціального об'єднання людства в єдину світову асоціацію. Ці передумови повинні стати тієї стихійно створювалася протягом багатьох тисяч років основою, на досягненнях якої людина тільки тепер може свідомо втілювати в життя свою ідею про перетворення біосфери в ноосферу, підкорити своїй волі й розуму процеси міграції речовини й енергії й суспільні трансформації для забезпечення свого безмежного прогресивного розвитку.

93. Проблема свідомості у філософії

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві¬домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер¬міном свідомість. Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються е їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно І місце в ньому, відрізняється від тваринного. Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської поведінки. Ми можемо назвати його "небіологічним", тому що людина діє не лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задово¬лення; вона діє не за схемою "стимул-реакція", а інколи (і досить часто) — усупереч біологічній доцільності самозбереженню (наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.). Струкутурні рівні свідомості – несвідоме, підсвідоме, надсвідоме. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські шко¬ли, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структу¬ралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін.Cтруктура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи резуль¬тативних) форм прояву. Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, мотивів, вчинків та ін.