- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •7. Філософія Мілетської школи.
- •8. Стихійна діалектика Геракліта.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •13. Ідеальна держава Платона.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- •23. Схоластика: проблема уиіверсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •33. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта ("категоричний імператив").
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •40. Філософія марксизму.
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. "Філософія життя" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Герменевтика
- •48. Неотомізм
- •49. Філософська антропологія
- •50. Постмодернізм
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіу-хуі ст.).
- •54. Філософія Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хуіп-хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •60. Українська філософія XX ст.
- •61. Система філософії та її структурні складові.
- •63. Картина світу. Філософська картина світу.
- •62. Філософія як вищий теоретичний рівень світогляду.
- •64. Проблема визначення предмету філософії.*
- •65. Основні функції філософії.
- •68. Простір і час (основні характеристики).
- •66. Буття та його основні форми.
- •67. Матерія та її основні форми руху.
- •69. Рух (основні форми та властивості).
- •70. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Основні принципи діалектики.
- •72. Категорії діалектики.
- •73. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •74. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •75. Альтернативи діалектики.
- •76. Основні принципи гносеології.
- •77. Суб'єкт і об'єкт у процесі пізнання
- •78. Критерії істини.
- •79. Істина як процес.
- •80. Чуттєве пізнання та його форми.
- •81. Раціональне пізнання та його форми.
- •82. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •83. Емпіричні методи пізнання.
- •85. Інтуїція у процесі пізнання.
- •84. Теоретичні методи пізнання.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Сутність людини та сенс її життя.*
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •89. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •91. Потреби й інтереси у структурі особистості
- •92. Взаємодія природи та суспільства.
- •93. Проблема свідомості у філософії
- •94. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •95. Суспільна свідомість та її структура.
- •96. Правова та моральна свідомість.
- •97. Політична свідомість.
- •98. Естетична свідомість.
- •99. Мораль і політика.
- •100. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •102.Поняття соціально-історичної практики
- •103. Соціальне прогнозування.
- •104.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •106. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •107. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •110. Філософія культури.
- •108. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •109. Ціннісні орієнтації особистості
- •112. Поняття “наука”(класифікація наук)
- •113. Етичні проблеми науки.
- •114. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •115. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •116. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •119. Проблема походження релігії
- •118. Предмет релігієзнавства.
- •120. Структура релігії.
- •121. Функції релігії.
- •122. Проблема класифікації релігій.
- •24. Язичництво стародавніх слов'ян.
- •125. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •126. Буддизм як світова релігія.
- •128. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •129. Іслам: основи віровчення і культу.
- •130. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •131. Свобода совісті і толерантність.
- •133. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •134. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •135. Основні закони формальної логіки.
- •136. Логічна структура поняття (закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття).
- •137. Логічна операція визначення понять. Правила визначення
- •138. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •139. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •140. Просте судження та його види.
- •141. Види складних суджень.
- •143. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •144. Логічна характеристика доведення.
- •145. Логічна характеристика спростування.
- •146. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •147. Дискусія: загальна характеристика
145. Логічна характеристика спростування.
Характеристика спростування.
Спростування - це логічна операція, за допомогою якої доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. У ньому також розрізняють тезу, аргументи і демонстрацію.
Тезою спростування називають судження, яке треба спростувати.
Аргументами спростування називають судження, за допомогою яких спростовується теза.
Демонстрація спростування - це певний спосіб зв'язку тези з аргументами. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення. Тому розрізняють такі способи спростування:
а) спростування тези;
б) спростування аргументів;
в) спростування зв'язку тези з аргументами (виявлення неспроможності демонстрації)
Спростування тези здійснюється:
1. спростуванням фактами
2. через доведення істинності нової тези, котра суперечить тій, що спростовується
3. через виведення з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто при веденням тези до «абсурду»
Спростування аргументів здійснюється:
1. шляхом доведення хибності аргументів
2. встановленням того, що аргументи, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми
3. аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними.
Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.
Спростування зв'язку тези з аргументами полягає в тому, щоб виявити логічні помилки у формі самого доведення. Виявивши такі помилки у процесі демонстрації, ми спростовуємо її проведення, але не саму тезу.
146. Правила та можливі помилки в аргументації.
Аргументи в кожному доведенні або спростуванні повинні бути істинними, доведеними, безсумнівними. З хибних аргументів не можна зробити істинного висновку.
Порушення цього правила призводить до логічних помилок:
а) «хибний аргумент»
(обґрунтування тези беруться хибні аргументи).
б) «випередження основи»
( підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто, коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами).
2. Аргументи повинні бути сформульовані ясно та чітко.
3. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.
Якщо істинність тези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є не достатніми, вони не обґрунтовують тези.
Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається «коло в доведенні». її суть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією ж тезою.
147. Дискусія: загальна характеристика
Дискусія (лат. досліджую, розглядаю). Публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарських заняттях та ін. і ставить за мету розв'язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв'язання і зближення позицій її учасників.
Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.
Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.
Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.
Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.
Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.