3. Організація безготівкового обороту коштів підприємства

Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Система безготівкових розрахунків включає:

• класифікацію розрахунків;

• організацію розрахунків;

• форми відповідних документів;

• взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

• розрахунки за товарними операціями і господарськими договорами;

• розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов’язані з реаліза­цією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони ста­новлять переважну частину всього грошового обороту в держа­ві й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними опера­ціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з фі­нансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника ко­штів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або за­ліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає методичним центром з розробки форм і засобів роз­рахунків у народному господарстві, правил документообігу, ор­ганізації банківського контролю за проведенням розрахунків.

Основними законодавчими актами, що регулюють порядок відкриття, використання і закриття рахунків клієнтів банків є:

Цивільний кодекс України. Параграф 3 глави 71 регулює відносини між банком і вкладником при укладанні договору банківського вкладу. Глава 72 визначає взаємовідносини між банком та клієнтом при відкритті банківського рахунку.

Господарський кодекс України. Розділ II визначає основи діяльності суб'єктів господарювання. Параграф 1 глави 35 визначає особливості правового регулювання фінансової діяльності, в тому числі - банківської.

Закон України від 20.05.99 № 679 “Про Національний банк України”. Статтею 7 цього Закону визначено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій.

Закон України від 05.04.2001 № 2346 “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Стаття 6 цього Закону визначає коло осіб, яким банки мають право відкривати рахунки, а також орган (Національний банк України), який встановлює порядок відкриття банками рахунків та їх режими. Види рахунків, що можуть відкриватися банками, встановлюються статтею 7 Закону.

Закон України від 07.12.2000 № 2121 “Про банки і банківську діяльність”. Глава 11 цього Закону встановлює обов'язок банків ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки та осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Закон України від 28.11.2002 № 249 “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Статтею 4 цього Закону визначено, що банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, які відповідно до статті 5 зобов'язані проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний). Ідентифікація осіб, що здійснюють фінансові операції, здійснюється згідно з вимогами статті 6 цього Закону.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за № 1256/8577 (зі змінами). Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами, (далі - Інструкція).

Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам – інвесторам, виборчим блокам політичних партій і визначає загальні вимоги до функціонування рахунків, якими, зокрема передбачено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки. До поточних також належать рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України; поточні рахунки типу “Н”, що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам; карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції; поточні рахунки виборчих фондів.

12 лютого 2010 року набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 05.01.2010 № 4 “Про внесення змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.01.2010 за № 102/17397. (далі – Постанова).

Постанова підготовлена відповідно до статті 7 Закону України “Про Національний банк України” з метою врегулювання питання подальшого функціонування поточних рахунків відкритих та закритих акціонерних товариств – клієнтів банків, які у зв’язку з набранням чинності Законом України “Про акціонерні товариства” зобов’язані змінити своє найменування на публічне або приватне акціонерне товариство.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі – Інструкція) розроблена відповідно до законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Цивільного та Господарського кодексів України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції, інших нормативно-правових актів, а списання коштів з рахунків клієнтів мають здійснювати лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції.

Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

 Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (Затверджене постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495 (із змінами).

На виконання Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 № 2374-III постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (далі – Положення), що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495.

Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, зазначених у Положенні. Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі. Банкам забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду.

Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів (затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601).

Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів та їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами та визначає особливості здійснення уповноваженими банками арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку – резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку – резиденті.

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12. 2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02. 2001 за № 152/5343).

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343 встановлює єдині правила і порядок проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій з чеками в іноземній валюті.

Відповідно до цього Положення чек, як розрахунковий документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку.

Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321).

Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321, яке визначає загальні правила Національного банку України щодо порядку здійснення банками операцій надання та отримання банківських гарантій в національній та іноземних валютах та порядок їх виконання (далі - Положення) визначає:

 - перелік осіб, на яких поширюються вимоги цього Положення, наведені визначення таких термінів, як “гарантія”, “контргарантія” “банк-гарант”, "гарантійний випадок" та ін., а також визначені основні умови, за яких може бути надана банком гарантія та/або контргарантія (умовна чи безумовна, відклична чи безвідклична), у т.ч. умови її покриття.

Так, гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) cплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов’язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов’язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов’язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

- види гарантій, у тому числі:

платіжні гарантії;

гарантії повернення авансового платежу;

тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції);

гарантії виконання;

гарантії повернення позики та ін.;

- порядок передачі гарантії бенефіціару або через авізуючий банк, або через банк-кореспондент та/або банк бенефіціара, або безпосередньо принципалу для подальшого її передавання бенефіціару;

- порядок оформлення та подання заявником гарантії (принципалом) до банку заяви про надання гарантії або контргарантії, порядок надання гарантій або контргарантій банком, дії банку-гаранту у разі настання гарантійного випадку та порядок дострокового закриття гарантії або контргарантії, наданої банком;

- порядок авізування та внесення змін до умов гарантій, отриманих на користь бенефіціарів;

- порядок прийняття банком-резидентом (авізуючим банком) від бенефіціара вимоги щодо сплати коштів, забезпечених гарантією;

- дострокове припинення гарантії, отриманої від інших банків на користь бенефіціара;

- порядок надання гарантій банками-гарантами (резидентами) під контргарантії інших банків;

- порядок сплати банком-гарантом (резидентом) бенефіціару коштів, забезпечених гарантією, що була надана на підставі отриманої контргарантії інших банків;

- дострокове припинення гарантії, наданої банком-гарантом (резидентом) під контргарантію інших банків.

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями (затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.12/2003 за № 1213/8534).

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами) встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб.