4. Капітальні інвестиції

Капітальні інвестиції − це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних за­собів.

Фінансування капіталовкладень залежить від структури активів підприємства, стану фінансового ринку, оподаткуван­ня доходів підприємства, фінансової політики підприємства і стабільності його роботи.

Фінансування може здійснюється за рахунок джерел:

І. Власних фінансових ресурсів: внески засновників підприємства; амортизаційні відрахування; прибуток; резервний капітал.

II. Залучених фінансових ресурсів: кредити; іноземні інвестиції; кошти, отримані від емісії і продажу цінних паперів; кошти благодійних фондів.

III. Централізованих фінансових ресурсів: кошти з державного і місцевого бюджетів; кошти позабюджетних фондів.

За рахунок державного бюджету фінансуються об’єкти, включені до цільової комплексної програми, затвердженої Ка­бінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

Підрядний спосіб будівництва об’єктів здійснюється від­повідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, за­мовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Господарський спосіб будівництва застосовується для бу­дівництва невеликих об’єктів, реконструкції та розширення ді­ючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від під­рядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує функції і замовника, і підрядника. У цьому разі розрахунки здійсню­ються за фактично виконані роботи, у т.ч. витрати на утри­мання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

Змішаним є спосіб будівництва, коли основні будівельно-монтажні роботи виконуються силами і засобами самих забу­довників, а для виконання частини робіт на договірних умо­вах залучаються підрядні будівельно-монтажні спеціалізовані організації. Проте, незалежно від способу будівництва, вико­наний обсяг робіт має фінансуватись або кредитуватись уста­новами банку виконавцю робіт за рахунок коштів замовника, передбачених на цю мету.

Питання для самостійного опрацювання

1. Структура основного капіталу підприємства.

2. Форми зносу нематеріальних активів підприємства.

3. Методи нарахування амортизації

4. Амортизаційний фонд.

5. Обіговий капітал.

6. Напрями капітальних вкладень підприємства.

Тема №9. Оцінювання фінансового стану підприємств. План

1. Інформаційні джерела здійснення фінансового аналізу на підприємстві

2. Поняття фінансової стійкості підприємства

3. Види, методи та моделі фінансового аналізу.

4. Показники оцінки фінансового стану підприємства

1. Інформаційні джерела здійснення фінаналізу на підприємстві

Фінансова стійкість підприємства − головний компонент загальної стійкості, який відображає такий стан і структуру фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання, здатність виконувати свої зобов’язання та забезпечувати роз­ширений розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу без посилення залежності від зовнішніх джерел фі­нансування (тобто за умовами збереження платоспроможності та кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику).

Інформація, що відображає фінансовий стан, результати ді­яльності і грошові потоки підприємства, приведена у фінансо­вих звітах.

Згідно з П(С)БО 1, метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правди­вої та неупередженої інформації про фінансовий стан, резуль­тати діяльності та рух коштів підприємства.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є форми фінансової звітності:

Форма № 1 «Баланс» складається з активу та пасиву і свід­чить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою влас­ного та залученого капіталу на дату балансу. Інформація ви­користовується для оцінки структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності і платоспроможності підприємства, прогно­зування майбутніх потреб у позиках, оцінки і прогнозування змін в економічних ресурсах.

• Форма № 2 «Звіту про фінансові результати» відобра­жає дані про дохід, витрати, фінансові результати від опе­раційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Чистий прибуток (збиток) за звітний період. Структура операцій­них витрат. Показники прибутковості акцій. Інформація використовується для оцінки структури доходів, витрат, прибутковості та інвестиційної привабливості. Прогнозу­вання дохідності підприємства.

• Форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів» відображає вхідні й вихідні грошові потоки за статтями за видами ді­яльності: операційної, інвестиційної, фінансової. Чистий грошовий потік та залишок коштів на кінець року. При­значення інформації для оцінки грошових потоків за ви­дами діяльності та аналіз їх ефективності. Прогнозування грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінан­сової діяльності.

• Форма № 4 «Звіт про власний капітал» відображає зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звіт­ного періоду. Інформація використовується для оцінки і прогнозування зміни власного капіталу.

• Форма № 5 «Примітки до звіту» включає інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібної для забезпечення її зрозумілості та доречності.

• дані статистичної звітності та оперативні дані (напри­клад: звіт керівників підприємств, звіт аудитора, звернен­ня ради директорів до аудиторів тощо).

Необхідно додержуватись певних принципів формування фінансової звітності (рис. 9.1).

Автономність підприємства означає, що воно розгляда­ється як юридична особа, відокремлена під власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відобра­жатись у фінансовій звітності. Наприклад, такі операції, як оплата акцій, виплата дивідендів власникам, відображається у фінансовій звітності, водночас, юридичні стягнення на особис­те майно власника або отримання ним доходу з інших джерел не відображаються у звітах підприємства.

Рис. 9.1. Принципи підготовки фінансової звітності

Принцип безперервності діяльності передбачає оцінку ак­тивів, зобов’язань підприємства в динаміці, виходячи з того, що воно буде функціонувати у майбутньому. Але в умовах рин­кової економіки обставини можуть скластися так, що підпри­ємство припиняє свою діяльність внаслідок банкрутства або з інших причин. У цьому випадку фінансова звітність формуєть­ся за іншими принципами. Наприклад, всі активи, незалежно від поділу на необоротні та оборотні, оцінюються за ринковою вартістю з метою задоволення вимог кредиторів та власників. Тому і зобов’язання теж стають короткотерміновими.

Принцип періодичності передбачає складання звітності за встановленими періодами, а саме: квартальна звітність, нарос­таючим підсумком, річна, а для новостворених підприємств − до 15 місяців, для підприємств, що ліквідуються − до дати лік­відації.

Принцип історичної собівартості означає, що активи під­приємства оцінюються, як правило, виходячи з витрат на їх придбання або виробництво.

Нарахування та відповідність доходів і витрат означає, що доходи і витрати відображаються в обліку і звітності в момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати гро­шей.

Згідно з принципом повного висвітлення, фінансова звіт­ність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип послідовності передбачає постійне застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна її має роз­криватися у фінансовій звітності.

Принцип обачності означає, що методи оцінювання, які за­стосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати зни­женню оцінки зобов’язань і завищенню доходів підприємства. З цією метою передбачається переоцінювати запаси і відобра­жати в балансі за нижчою з оцінок − історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Згідно з принципом превалювання змісту над формою, операції мають обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише, виходячи з юридичної форми.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимі­рювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності у єдиних грошових одиницях.