15.Контрреформація в Європі

Контрреформація - католицька реакція, церковно-політичний рух в Європі середина 16—17 вв., очолене папством і направлене проти Реформації з метою відновлення позицій, втрачених католицизмом у ряді країн в 1-ій половині 16 в. По суті До. була одним з проявів феодальної реакції (що охопила не тільки економічну і політичну, але і ідеологічну сферу), релігійною формою «контрнаступу» феодальних сил, що намагалися зміцнити феодальний лад в епоху його розкладання, що почалося.

Головними знаряддями До. були інквізиція, чернечі ордени римська курія. Інквізиція, реорганізована в 1542 в одну з конгрегацій римської курії і підпорядкована безпосередньо тату, розвернула в католицьких країнах боротьбу з передовими ідеями, вільнодумством, наукою, всіма проявами думки реформації (особливо наполегливо переслідувалися народні напрями Реформації). На вогнищі були спалені Дж. Бруно, Дж. Ваніні, піддані переслідуванням Т. Кампанелла, Г. Галілей і багато інших передових мислителів. Найактивніша участь в Контрреформації прийняв створений в 1534—40 орден єзуїтів. За допомогою єзуїтів і ін. сил католицької реакції папству вдалося на Трідентськом соборі (1545—63) добитися, зокрема, визнання безумовного авторитету папи в справах віри, введення строгої церковної цензури, видання «Індексу заборонених книг» і ін. Вирішення собору стали свого роду програмою К. Було прийнято т.з. Трідентськоє сповідання віри, яке повинні були підписати всі духовні особи; всяке відхилення від нього розглядалося як єресь і переслідувалося. У ході До. у Римі були створені ряд учбових закладів для спецмальной підготовки католицького духівництва, що прямувало перш за все в країни, які були ареною найбільш гострої боротьби між силами Реформації и К. (Німеччина, Нідерланди і ін.). У ході До. єзуїти захопили в свої руки багато університетів, що у свою чергу ставали знаряддям католицької реакції. У числі церковних діячів, що найзавзятіше проводили До., — римські тата Павло III, Павло IV (до обрання татом — кардинал Карафа), Пій IV і ін., кардинал Карло Борромео, єзуїт П. Канізій і багато ін.

Контрреформація не обмежувалася діяльністю установ католицької церкви. Вона активно проводилася також державною владою низки країн: Габсбургамі в Іспанії і в «Священній Римській імперії», Максиміліаном Баварським, Сигизмундом III Ваза в Польщі і ін. Прихильники Реформації піддавалися переслідуванням держави; видавалися спеціальні державні укази, що вимагали від протестантів повернення в «лоно католицької церкви» під загрозою високих штрафів, вигнання з країни або навіть страт. Одним з проявів До. була боротьба за повернення католикам земель, втрачених ними в ході проведення Реформації (видання Едикту реституції 1629 імператором «Священної Римської імперії» Фердинандом II). Під прапором К. Іспанія вела боротьбу проти Нідерландської буржуазної революції 16 в., Габсбурги пригнічували визвольний рух скорених ними народів, боролися за здійснення ідеї створення «світової християнської імперії» (під час Тридцятирічної війни 1618—1648 і ін.).

Згуртувавши сили феодальної реакції, До. певною мірою укріпила положення папства і католицької церкви (відновивши католицизм і подавивши рухи реформацій у ряді країн), тимчасово затримала натиск сил нового, буржуазного суспільства.

12. Реконкіста

Перша хвиля завоювання Іберійського півострова (арабами і берберами). 710 — 724 рр.

710 : Агіла, син Вітиці, зміщений із трону Родеріхом, просить допомоги в арабського губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра. Висадка 400 берберів на європейському березі Гібралтарської протоки. Проводиться підготовча експедиція для вибору місця майбутнього вторгнення. Загоном арабів командував Тариф ібн Маллука.

711, Квітень : Тарік бен Зіяд, вільновідпущенник губернатора Іфрікії Муси ібн Нусіяра, виходить з Танжера на чолі армії в 7000 чоловік (майже всі бербери і близько 300 арабів), до яких незабаром приєднується інший загін чисельністю 5000. Для висадки на півострів араби використовують кораблі графа дона Хуліана (губернатор Сеути). Тарік висаджується в Гібралтарі, де розбиває табір і засновує невелику фортецю, яку планує зробити опорним пунктом (сучасний Альхесірас). Війська синів Вітиці і деякі готські дворяни приєднуються до армії Таріка і починають рух до Толедо.

711, Травень : Памплона. Король Родеріх одержує звістку про висадку військ Таріка; війська, що придушують повстання басків, негайно відзиваються, і вестготська армія починає швидко просуватися на південь назустріч мусульманам.

711, Липень : Гвадалетта . Війська Родеріха зіштовхуються з армією Таріка. Фланги армії вестготів були довірені Оппе і Сісіберту,

718 : Астурія. Збори астурійских вождів і вестготської знаті вибирають своїм лідером готського феодала Пелайо. Покладено початок об'єднанню антимусульманських сил. Зниження оподатковування і припинення міжусобиці перетворило мусульман у визволителів. Населення з радістю приймає арабів. Церква байдуже відноситься до завойовників, оскільки араби спочатку зберігають церковні привілеї.

720-724 : Місто Нарбонн захоплене мусульманами. Ардо убитий. Кайруанські араби підкорюють острів Сардинія. Ібіца захоплена арабами. Завойовники контролюють весь Іберійський півострів за виключенням вузької смуги гірського узбережжя на півночі.

Боротьба іспанських феодалів з Кордовським еміратом (халіфатом). 725-1085 рр.

750 : Дамаск. Аббасиди вирізують Омейядів. Онук халіфа Хішама, Абдеррахман, тікає в Іфрікію. Юсуф Фіхрі в Андалусії підтримує Аббасидів. Шейхи аравійського племені корейшитів пропонують Абдеррахману Бен Моавія стати на чолі Андалусії, обіцяючи підтримку єменців. Тріумфальний вхід Абдеррахмана І в Севілью. Абдеррахман І після нетривалої боротьби з еміром Юсуфом Фіхрі, займає Кордову і 15 травня 756 року проголошує себе незалежним еміром. Засновано династію, що буде правити Андалусією до 1031 року.

11 серпня 997 : Сантьяго-де-Компостела було завойоване Аль-Мансуром, що зруйнував усе на своєму шляху, починаючи з Візеу. Кавалерія зробила рейд по суші, а піхота була перекинута морем із Сетубала в Опорто. Трофеї кампанії величезні. Це було найбільше приниження, з усіх що зазнавали християни, які були обурені, довідавшись про зруйнування святого місця.

9 серпня 1002 : у Калатаньясорі Аль-Мансур був смертельно поранений у бою з християнами. Це відбулося під час 52-ї експедиції "шаленого Альманзора". За цей час він розгромив усі християнські держави Іспанії, крім Наварри, де правила його теща.

25 травня 1085 : Альфонсо VI захоплює Толедо після довгої облоги. Не тільки одне з найважливіших міст Іспанії, але й усе плоскогір'я переходить під контроль християн. Правитель Севільї аль-Мутамід, правителі Бадахоса і Гранади через втрату Толедо та швидке просування християн просять допомоги в Альморавідів.

Друга хвиля завоювання Іберійського півострова (альморавідами). 1086 — 1145 рр.

1086 : Стурбовані успіхами християн, мусульманські правителі Гранади, Севільї і Бадахоса звертаються з проханням про військову допомогу до Альморавидів — об'єднання войовничих племен сахарських берберів, що до XІ столітті створили велику імперію, яка простиралася від Сенегалу до Алжиру. Вождем Альморавидів наприкінці XІ століття стає видатний полководець Юсуф Ібн-Тешуфин (ібн Ташфин).

1086 : Бій при Салаці. Юсуф розбиває військо Альфонсо VI.

1090 — 1091 : Юсуф скинув андалузьких емірів і проголосив себе верховним правителем.

1094 : Військо легендарного Сида займає Валенсію, де Сид буде незалежним правителем до своєї смерті.

близько 1140 : Поява іспанського національного епосу "Пісня про Сида".

Третя хвиля завоювання Іберійського півострова (альмохадами). 1146 — 1269 рр.

1151 : Третя й остання хвиля мусльманского вторгнення в Іспанію, здійснена Альмохадами ("об'єднані")- прихильниками особливого вчення усередині ісламу, відомого як "унітаризм". Прояв крайнього ісламського фанатизму. Гоніння на християн.

1162 : Альфонсо ІІ Арагонский стає одночасно графом Барселонським. Таким чином, північно-східна частина Іспанії також об'єднана у могутню державу.

1195 : Остання важка поразка християн у ході Реконкісти — бій при Аларкосі. Альмохадскі війська напали на сплячий християнський табір.

16 липня 1212 : Кульмінаційний момент Відвоювання. Битва під Лас-Навас-де-Толоса. Об'єднані кастильсько-леонські, наваррскі, арагонскі, португальські війська громлять мусульманську армію. У бої так само брали участь багато лицарів, що прибули з усіх кінців християнського світу.

1229 — 1235 : Хайме І Арагонский, Завойовник, відвойовує Балеарські острова.

1238 Хайме ІІ Арагонский вступає у Валенсію.

1230 — 1252 : Правління Фернандо ІІІ Святого, короля Кастилії і Леона. Християнські війська з тріумфом займають головні міста південної Іберії — Кордову, Мурсію, Хаен і Севілью. У руках мусульман залишається лише Гранадский емірат.

Занепад мусульманських держав в Іспанії. Тріумф Реконкісти. 1270 — 1492 рр.

1252 — 1284 : Правління в Кастилії Альфонсо X Мудрого. Розквіт наук і мистецтв, завдяки багатовіковому взаємопроникненню релігій і культур. Видання першого "Зводу законів".

1309 : Фернандо IV Кастильский (1295-1312) встановлює християнський прапор на мисі Гібралтар.

1340 : Бій на Ріо-Саладо. Перемога військ Альфонсо XІ Кастильского над мусульманами.

1350 : Помирає Альфонсо XІ Кастильский, що неодноразово намагався взяти Гранаду.

2 січня 1492 : Падіння Гранади і втеча останнього еміра Боабділа. Фердинанд і Ізабелла відмовляються від титулу монархів трьох релігій і проголошують себе Католицькими королями. Вигнання мусульман і юдеїв з Іспанії.

Значення реконкісти

На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Р. інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста являла собою не тільки ланцюг військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активна участь у Реконкісті приймали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад. Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у т.ч. самоврядування). 11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з "невірними", пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом. З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сида, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Р. позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якого ліг діалект, що поширювався на звільнених територіях.