4 Липня 1776 р. Декларація була схвалена конгресом. Закінчився ко-лоніальний період - почалася істо-рія Сполучених Штатів Америки.

Декларацію відразу ж надрукували газети, ЇЇ читали на міських зборах, перед солдатами. Декларація стала знаменом війни за незалежність — пер-шої американської революції.

У дні, коли приймалася Декларація незалежності, Вашингтон прибув під Бостон. Тут розташувались ополченці, із загонів яких йому необхідно було створити армію. Генерал Вашингтон почав з наведення порядку, заборонив-ши пияцтво і лихослів'я. Порушників карали батогами. «У цей тяжкий час, -зазначалося в одному з наказів, - можна знайти достатньо справ на служ-бу Богові, не впадаючи у гріх».

Це був початок створення армії США.

Армія формувалася з добровольців. Контракт (договір) про службу укла-дався на один рік. Фінансування армії залежало від урядів окремих штатів, хоча вони витрачатись не поспішали. Всю війну армія, скорочуючись чи-сельно взимку і збільшуючись влітку, страждала від голоду й холоду. Однак вона продовжувала битися, зазнаючи при цьому втрат і одержуючи перемо-ги. Вашингтон був непоганим полко-водцем.

Георгу III також знадобилися солда-ти, але їх вербування в Англії відбува-лось незадовільно. Війна, що розпоча-лась, не знаходила підтримки. Тому Англія змушена була купити солдатів (ЗО тис.) у німецьких князів. Англійсь-ка армія в Америці постійно отриму-вала все, що їй було необхідне.

У цих нерівних умовах Вашингтону вдалося завдати поразки англійцям біля Трентона (кінець 1776 р.) і біля Принстона (поч. 1777 p.). Після цьо-го англійське командування, боючись просуватись у глиб території США, прийняло на 1777 р. спеціальний план, який одразу ж почало здійснювати.

Із Канади вирушила 7-тисячна ан-глійська армія. Вона повинна була відітнути північно-східні, найбільш революційні, штати і з'єднатися^ анг-лійськими військами у Нью-Йорку. Просуваючись із Канади, англійці заз-нали ворожого ставлення з боку насе-лення, в результаті чого залишились без продуктів харчування й застряли в лісах. Знесилені, вони скупчилися у форті Саратога, який оточили з усіх боків американці. 17 жовтня 1777 р. ко-ролівські війська капітулювали.

«Славна і важка», як назвав її Вашин-гтон, перемога у Саратозі означала пе-релом у війні. Вона значно покращила міжнародне становище США.

Тепер можна було скористатися про-тиріччями, що виникли між Англією

та іншими країнами, особливо між Францією та Іспанією. Французький король Людовік XVI наказав виділити 1 млн ліврів для допомоги амери-канцям.

На початку 1778 р. між Францією і США був укладений воєнний союз. Франція, а потім Іспанія оголосили війну Англії. Поблизу Нью-Йорка з'явилась французька ескадра - 12 лін-корів і 4 фрегати. Вони мали 834 гар-мати і 4-тисячний десант.

У США також був флот, основними діями якого було каперство (розбій на морі). Капери нападали на комерційні судна англійців і нейтральних країн. Захопивши і вивівши корабель у най-ближчий порт, капери продавали його разом з вантажем. Вашингтон, при-хильник рицарських методів ведення війни, називав своїх каперів «мерзот-никами».

У 1779-1781 pp. англійці перенесли воєнні дії у південні штати. Тут вони сподівалися на підтримку плантаторів-рабовласників. На чолі південної аме-риканської армії стояв талановитий генерал, колишній коваль Натанієль Грін. Він відзначався мужністю, сміливістю і водночас обережністю. Поєднавши дії військ із партизанськи-ми загонами, він загнав англійців у портові міста.

Восени 1781 р. після морської бит-ви у Йорктауні французький флот відрізав з моря головні сили англійців. 19 жовтня 1781 р. англійці капіту-лювали. Церемонія здачі зброї від-булася під звуки маршу «Все у світі перевернулося», який виконував ан-глійський військовий оркестр. На-весні 1782 р. новий англійський глав-ком повідомив Вашингтона про при-пинення воєнних дій. Георг III хотів був написати зречення від престолу, але передумав. Він запросив лідера вігів, супротивників війни, і доручив йому сформувати уряд. Новий уряд мав укласти мир із США та іншими країнами.

31. ВФР кінця XVIII ст.

Головною віхою, якою позначено по-чаток другого періоду нової історії, стала Велика французька рево-люція кінця XVIII століття. Цю

революцію підготував увесь попе-редній розвиток і самої Франції, і всього західного світу. Вона зруйну-вала феодально-абсолютистські пе-репони на шляху розвитку приват-ного капіталістичного підприємниц-тва, усунула перегородки між стана-ми в суспільстві і зробила всіх фран-цузів рівноправними громадянами своєї країни. Вона встановила рес-публіканський лад (устрій), про-голосила священними й невід'ємни-ми права людини — право на сво-боду, на безпеку, на опір гнобленню, а також право на власність. Револю-ція круто змінила напрям історич-ного розвитку Франції. Вона стала поворотним пунктом і в євро-пейській історії.

В той же час революція призвела до страшного кровопролиття, траг-ічної загибелі тисяч людей. Модер-нізація суспільства коштувала люд-ству занадто дорого, що було відоб-раженням нездатності людей при-слухатися один до одного, небажан-ням вступати в суспільний діалог. Процес становлення в Європі ново-го демократичного суспільства з його новими порядками проходив дуже складно й суперечливо. Новий лад відносно успішно прокладав собі шлях в Англії. У Франції пе-рехід до нового ладу спричинив гострі, часто кровопролитні конф-лікти в суспільстві. Період потрясінь тривав у Франції понад 90 років. Країна пережила чотири революції (1789, 1830, 1848 і 1871 pp.), перш ніж життя її увійшло у відносно спо-кійне річище, а політичні та еко-номічні інститути індустріального суспільства набули стійкості. Ще менш схожим на англійський був

шлях розвитку нового суспільства у Німеччині та Італії, в яких суспільні потрясіння тривали практично до половини XX століття, а в Росії, кот-ра надто відрізняється від Заходу, вони не припинилися і наприкінці XX століття.

У другій половині 80-х років XVIII століття Франція потерпала від стихійних лих: посухи (1785 p.), сильного граду (липень 1788 p.), хо-лодних зим (з 1788 по 1789 p.). Різко зросли ціни на продовольство. Англо-французька торговельна угода 1786 року про зниження ввізного мита виявилася вбивчою для фран-цузького бавовняного і вовняного ви-робництва, яке не змогло конкурува-ти з дешевими англійськими това-рами. Почало зростати безробіття. Все це відбувалося за умов глибокої фінансової кризи. Державний борг зріс з 1,5 млрд (1774 р.) до 4,5 млрд ліврів (1788 p.). Уряд, що опинився на межі банкрутства, зважився про-вести реформи і спробував наклас-ти податки на духівництво та дво-рянство. Щоб розв'язати це питання, було вирішено скликати на почат-ку 1787 року збори нотаблів -

найзнатніших представників фран-цузького дворянства.

Нотаблі - принци, герцоги, мар-шали, єпископи, архієпископи та інші — були обурені спробою зазіх-нути на їхні прибутки. Підпора мо-нархії — дворянство найперше вия-вило непокору королю, який зму-шений був скликати Генеральш штати (вищий орган станового представництва, який не скликав-ся від 1614 p.). Засідання Генераль-них штатів проходили за традицією постаново. Це означало, що пред-ставники кожного із трьох станів го-лосували окремо, прийняття подаль-шого загального рішення проходило за принципом: один стан — один го-лос. Такий спосіб прийняття рішень був дуже вигідним як королю, так і представникам першого та другого станів, які завжди могли змовитись і провести потрібне їм загальне рішення, зберігаючи свої привілеї.

5 травня 1789 року король відкрив засідання Генеральних штатів. Де-путати третього стану відмовились голосувати за станами, вважаючи ценесправедливим, і 17 червня 1789 року проголосили себе і ту частину дворян та духовенства, які приєдна-лися до них, Національними збо-рами. Це означало, що вони ство-рювали однопалатний представ-ницький орган і перебирали на себе

право говорити і діяти від імені всьо-го французького народу.

Засідання Генеральних штатів відбувалися у Версалі - так було зручно королю, та й від паризьких санкюлотів далеко. Депутати Націо-нальних зборів вирішили збиратись у залі для гри в м'яч, щоб не залежа-ти від свавілля короля. Спроба Лю-довіка змусити депутатів розійтися і засідати постаново закінчилася дуже характерно. Один з депутатів заявив: «Ми тут перебуваємо з волі народу і залишимо наші місця, тільки поступаючись силі багне-тів!» Виголосив цю історичну фра-зу блискучий оратор граф Мірабо, депутат від третього стану.

За наказом короля гвардійці спро-бували розігнати депутатів Націо-нальних зборів силою. Однак, вий-нявши шпаги, шлях їм перепинили офіцери, дворяни-аристократи, які приєдналися до депутатів третього стану. Серед них був і маркіз Ла-файет, учасник війни за неза-лежність США, друг Д. Вашингтона. Депутати поклялися не розходити-ся, доки король не погодиться із їхніми вимогами. Коли королю допо-віли про непокору депутатів, він мах-нув рукою. «Ну, якщо вони не бажа-ють іти, біс із ними, нехай залиша-ються!» — заявив король, втім через кілька днів наказав увести війська в Париж. Це одразу ж загострило становище в столиці. Почалися зіткнення санкюлотів із військами.

9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установ-чими зборами на знак того, що вважають за головне своє завдан-ня встановлення нового політич-ного ладу на основі конституції. Через три дні неспокій в Парижі переріс у збройне повстання. Па-ризькі санкюлоти активно підтри-мали Установчі збори.

Споруджена в 1382 році фортеця Бастилія давно втратила своє військове значення. Вона правила за склад боєприпасів і була в'язни-цею, її 30-метрові вежі здіймалися над паризьким передмістям. У ній побувало чимало в'язнів. Початок повстання супроводжувало захоп-лення санкюлотами складів зі зброєю. Комендантові Бастилії за-пропонували віддати повсталим зброю. Почалися переговори. Одну з депутацій обстріляли. Відтак по-чався штурм і фортецю було взято. Це сталося 14 липня 1789 року. Цей день вважається початком Великої французької революції. Фортецю невдовзі зруйнували. А на тому місці, де вона стояла, з'я-вився майдан, прикрашений таб-личкою з написом: «Тут танцю-ють!»

Паризькі події стали за приклад для всіх міст країни. Скрізь револю-ціонери брали владу в свої руки і створювали органи місцевого само-врядування - муніципалітети. Мером (міським головою ) столиці став астроном Ж. Байї, дуже попу-лярний серед парижан. Одночасно формувалася збройна сила нової влади — Національна гвардія. Вступити до її лав могли тільки за-можні громадяни, оскільки гвар-дієць мусив придбати дорогий синій мундир і все спорядження власним коштом. Командувачем цієї гвардії став Лафайет.

Піднялися на боротьбу і селяни. Вони почали захоплювати дво-

рянські замки, щоб знищити доку-менти, в яких були зафіксовані їхні феодальні повинності. При цьому часто діставалося і сеньйору, а зам-ки нерідко спалювали. Це породжу-вало, як тоді говорили, «великий страх». Чимало дворян втекло з країни. На всі питання, поставлені революцією, повинна була дати відповідь нова влада, яку тепер уособлювали Установчі збори. Упро-довж 4-11 серпня 1789 року Ус-тановчі збори ухвалили низку дек-ретів, які скасовували деякі при-вілеї дворянства і церкви, але ос-новні повинності селян підлягали викупу. Однак більшість зрозуміла ухвалу дослівно: «Національні збо-ри повністю знищують феодальний лад». Селяни припинили вносити платежі й на спроби примусити їх відповідали повстаннями. Відтак були зроблені перші, хоч і половин-часті, поступки селянству. Декрети започаткували ліквідацію як фео-дальних відносин у селі, так і всієї оціальної та юридичної структури «старого порядку» в цілому.

За складом Установчі збори явля-ли собою картину вельми строкату, але головною політичною партією в них були прибічники конституційної монархії на чолі з Мірабо. Промов-ляючи на Зборах, він усіх здивував своїм ораторським талантом, сміли-вим розвінчанням абсолютизму.

Існувала на зборах також група депутатів, яка виступала за збере-ження абсолютистських порядків. До неї входив рідний брат графа Мірабо віконт Андре Мірабо. Він був заповзятим монархістом і кон-серватором і виступав проти всього, що могло б змінити існуючий пра-вопорядок. Особливу позицію по-сідала група молодих депутатів, які критикували всі реформи і постійно вели мову про «права народу». Спер-шу нікому не відомі, ці депутати швидко набули популярності в Па-рижі. Вони поклали початок партії мошпаньярів «Гори», бо сиділи на горішніх лавах зборів. Серед них був і адвокат М.Робесп'ер.