59.Революція у Чеських землях

Настрої, що поступово поширювалися в чеському суспільстві під впливом націо-нально-патріотичної пропаганди, сприя-ли активізації політичного життя. У Че-ському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика ві-денських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призна-чати до гімназій викладачів чеської мови тощо.

Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги че-ського суспільства й вимагали якнайскорішого разе 'язання, бу-ли: рівність чехів і німців, уладнаная відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського насе-лення.

Після перших повідомлень про революційні події у Фран-ції в Празі активізувалося політичне життя. 11 березня 1848р, в Празі, на Святовацлавській площі, відбулися збори представ-ників чеських і німецьких політичних сил радикального і лібе-рального напряму. Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщи-ни, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мо-ви у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних пи-тань тошо. Чеські ліберали також підготували документ, у яко-му пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сі-лезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німець-кою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, ско-ротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.

Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет. 19 березня депутація комітету від-везла до Відня петицію до імператора.

Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, ви-магав об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спі-льний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сей-мі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних уста-новах і школах та публічне судочинство; призначати на поса-ди людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; за-провадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу дер-жавою повинностей селян.

У Відні 13 березня вибухнула революція. Імператор відпра-вив у відставку канцлера К. Меттерніха, скасував цензуру й пообіцяв конституцію. Реакцією на чеську петицію став опри-люднений 23 березня "Кабінетний лист", який дозволяв ви-користання чеської мови та формування збройних загонів. У Празі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів — Академічний легіон — складався зі студентів. Але серед чехів запанувало розчарування, оскільки імператор не дав ствердної відповіді на вимогу державної єдності чеських земель.

У Чехії в революційних виступах брали участь широкі на-родні маси. Особливою організованістю позначалися висту-пи робітників, які голосно заявили про свої права. Так, у березні 1,2 тис. празьких текстильників виступили з вимогою поліпшити житлові умови і встановити 10-годинний робочий день. Посилилася боротьба селян. У багатьох місцях селяни відмовлялися виконувати повинності, спалювали урбаріальні книги*, вирубували панські ліси, захоплювали пасовиська й вимагали розподілу поміщицької землі.

Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних уста-нов Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво про-дуктів харчування.

10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. До його складу ввійшло 100 зде-більшого ліберальне та консервативно налаштованих політи-ків. Комітет висловив негативне ставлення до виборів депу-татів Франкфуртського парламенту, через що вибори відбу-лися тільки в німецьких округах.

Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а та-кож посилення у зв'язку з цим войовничих настроїв серед ідеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хор-ватських та інших слов'янських політиків до згуртування. 2 чер-вня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов 'янський з їзд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов 'янського наддержав-ного союзу,

Віденський уряд заборонив скликання загальнослов'янсь-кого з'їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов'ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з'їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з'їзду, вбачаючи в ньому панславістську

демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов'ян відмовитися від участі в роботі з'їзду й домагався од Відня його заборони.

Програма роботи з'їзду передбачала обговорення таких пи-тань: про значення та взаємовідносини слов'ян у Австрійсь-кій імперії; про ставлення слов'ян до інших народів монархії; про ставлення австрійських слов'ян до інших слов'янських народів; про ставлення до всіх інших європейських народів. На з ї'зд прибуло понад 300 делегатів з різних слов 'янських зе-мель монархії. Більшість учасників форуму належала до лібе-ральної течії, але були й радикали від "Чеського Репілу", 35 де-легатів репрезентували аристократів. До порядку денного з'їзду було внесено питання про підготовку "Маніфесту" і петиції до імператора, про можливість утворення союзу слов'ян.

"Маніфест до європейських народів " — єдиний ухвалений на з'їзді документ — являв собою компромісний варіант на основі декількох проектів, підготовлений Ф. Палацьким. У ньому містилися гасла рівності націй ("природного права на-родів на національну свободу"), проголошувався принцип со-ціальної рівності й засуджувалися станові привілеї. Поряд із цим у "Маніфесті" й особливо у проекті петиції імператору, який так і не було затверджено у зв'язку з передчасним завер-шенням з'їзду, проводилася ідея збереження Австрійської ім-перії у вигляді конституційного союзу рівноправних народів під скіпетром династії Габсбургів. Принцип побудови авст-рійської федерації в документах з'їзду детально не розглядав-ся. 12 червня, після початку повстання в Празі, Слов'янський з'їзд закрився.

Повстання спалахнуло раптово. Значною мірою його спри-чинив демонстративний військовий вишкіл 40-тисячного гар-нізону Праги, який здійснювався за наказом його командува-ча — князя В. Віндішгреца. Празькі студенти, зібравшись на мітинг 11 червня, зажадали виведення військ із міста взагалі. Незабаром у різних районах Праги відбулися напади вояків на робітників і студентів. У відповідь стихійно формувалися загони опору, споруджувалися барикади. У бойових діях бра-ли участь радикально налаштовані люди, незалежно від наці-ональної приналежності. Однак німецькі газети трактували події на вулицях Праги як виступи чехів проти німців, а дії В. Віндішгреца видавали за геродчні. Реакційну роль під час повстання відіграла "Тимчасова урядова рада", утворена 7 червня. її очолив земський президент граф Л. Тун. До складу Ради ввійшли провідні члени Національного комітету — Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Брандер та ін. Однак для чеських лібералів повстання виявилося цілковитою несподіванкою й не впису-валося в їхню стратегію дій. Тому вони своїм авторитетом намагалися вплинути на студентів, щоб ті припинили опір. З /5 червня австрійські війська обстрілювали Старе місто з важ-ких гармат, там розпочалися пожежі. 17 червня повстанці ка-пітулювали.

Одна з основних причин поразки Празького повстання поля-гала в тому, що німці і чеські ліберали відмовили йому в підтри-мці, вбачаючи у виступі лише "панславістську змову ". Утім ре-волюційних вибух за своїм змістом був суто політичним, оскільки в ньому брали участь як чехи, так і окремі німці.

Після поразки повстання в Празі було запроваджено во-єнний стан: війська оточили підприємства, безробітних ви-слали з міста, а студентів-учасників заарештували. Однак за межами Чехії революція тривала. Був скликаний парламент, який законом від 7 вересня 1848 р. скасував панщину, надав-ши селянам громадянські права та право власності на землю. Шляхта на отримані як викуп за панщину кошти відтепер мала змогу господарювати капіталістичним способом. Саме остаточне скасування феодальної залежності селян стало го-ловним здобутком революції.

62.Поділи Речі Посполитої

Перший поділ

5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол

Австрія – Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.

Росія – східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частина Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 Конституцію, яка запроваджувала:

Конституційну монархію;

Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.

Другий поділ

Втручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:

до Прусії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;

до Росії – українські та білоруські землі;

Австрійських вимог до уваги не взяли.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися прусська і російська армії. У червні 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні – Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави був узятий у полон тяжко поранений Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Polonie (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. Колись могутня держава стала немічною і безпорадною.

Третій поділ

Після придушення повстання у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до наступного:

до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами).