34. Віденський конгрес та його рішення.

Засідань Віденського конгресу, скликаного восени 1814 року, спро-ба Наполеона повернутись до вла-ди не перервала.

Домінували на конгресі Росія, Ав-стрія і Англія. Делегація Пруссії була невпливовою. Керівні ролі на-лежали Олександру І та австрійсь-кому канцлеру Меттерніху. Не мен-шим впливом користувалась і деле-гація Англії. Переможену Францію представляв Талейран.

Найпершим, головним завданням Конгресу було відновлення феодаль-них порядків і боротьба з революцій-ним рухом. Друге завдання поляга-ло в тому, щоб закріпити перемогу союзників і не допустити повернен-ня Франції до бонапартистського ре-жиму та нових спроб завоювати Євро-пу. Третім завданням переможців було прагнення задовольнити власні територіальні претензії і встановити нові кордони. Союзникам не вдалося зберегти єдність, вирішуючи ці пи-тання. Втім, важливе питання — про кордони Франції - вони вирішили за повної згоди. Серйозні суперечки вик-ликали проблеми Польщі та Саксонії. Росія претендувала майже на всі польські землі, а Пруссія—на всю Сак-сонію. Ці плани наштовхнулися на опір Англії та Австрії. До кінця 1814 року незгоди між союзниками так загостри-лися, що в повітрі запахло новою війною. Англія, Австрія і Франція ук-лали між собою секретний оборонний військовий союз, спрямований проти Росії і Пруссії. Хоча навряд чи серйоз-но подумували учасники договору про велику війну - надто стомилися у вій-нах наполеонівських часів. Зрештою щодо польсько-саксонського питання Олександрі пішов на поступки.

9 червня 1815 року представни-ки Австрії, Англії, Іспанії, Росії, Пор-тугалії, Пруссії, Швеції і Франції підписали Заключний генераль-ний акт Віденського конгресу, який переділив політичну карту Європи:

- Франція позбувалася всіх заво-ювань і поверталася до своїх кор-донів 1790 року;

— Бельгія і Голландія об'єднува-лись у Нідерландське королівство;

— Швейцарія стала нейтральною державою, у складі її було 19 кан-тонів;

— на північному заході Італії відновлювалося Сардинське коро-лівство, йому повернули Савойю і Ніццу;

— на престоли Тоскани і Парми були посаджені монархи з династії Габсбургов;

- від Данії, вірного союзника Франції, було відокремлено Норве-гію і передано її Швеції;

- Росії дісталася більша частина колишнього Великого герцогства Варшавського з населенням 3,2 млн чоловік. Ця територія входила до складу Російської імперії під назвою Королівства Польського. Заключ-ний акт закріпив за Росією Фінлян-дію (відвойована 1809 р. у Швеції) і Бессарабію (відійшла від Туреччи-ни за договором 1812 p.);

— Австрія майже повністю по-вернула всі території, втрачені в 1800 —1809 роках в ході наполеоні-вських воєн. Володіння Пруссії збільшувалися, її вплив у Німеч-чині зростав;

- Англія перечила включенню до Заключного акта колоніальних про-блем, але саме тут чимало надбала, їй дісталися захоплені під час напо-леонівських воєн колишні гол-ландські, французькі, а потім деякі іспанські і португальські колонії;

- Німеччина не була об'єднана, на її території було створено Німець-кий союз, в склад якого увійшли 38 держав і 4 вільних міста під голову-ванням Австрії.

36. Революція 1848 уФранції. Конституція Другої республіки

1845 та 1846 роки у Франції були неврожайними. Економічна криза 1847 року зробила нестерпним і без того важке становище бідноти, яка почала вимагати законодавчо-го закріплення права на працю. Соціалісти заявляли, що вони готові захищати інтереси міської бідноти-пролетарів. Не-вдоволеними правлінням короля Луї-філіппа були і демокра-тичні республіканці, які висту-пали за ліквідацію королівської влади та демократичне перетво-рення суспільства, в тому числі і загальне виборче право. В опозиції до королівської влади були і бона-партисти — прибічники віднов-лення в країні династії Бонапар-тів. Бонапартисти мріяли віднови-ти «славу Франції» періоду Напо-леона, плануючи передати владу небожу імператора Луї-Наполеону. Невдоволеними правлінням уряду були навіть деякі банкіри і підприємці, які звинувачували 'найвищих державних чиновників у корумпованості. Королівську владу підтримували фактично тільки представники фінансової олігархії - декількох найбагатших родин фінансистів - банкірів та промислових магнатів, тісно пов'язаних із королівською вла-дою.

Опозиція організувала публічні "бенкети, під час яких проголошу-вались під виглядом тостів промо-ви із критикою уряду і вимогами реформ. 22 лютого 1848 року Луї-Філіпп заборонив один із таких бенкетів, на якому планувалось проголосити промови щодо нової виборчої реформи. У відповідь на це повстали студенти, робітники, ремісники. Вони оволоділи казар-мами Паризького гарнізону та ба-гатьма урядовими закладами. Луї-Філіпп Орлеанський зрікся престо-лу і втік в Англію. Того самого дня під тиском повстанців, які увірва-лися до Бурбонського палацу, була повалена монархія, припинила свою роботу палата депутатів й ут-ворився Тимчасовий республі-канський уряд.

Створення Тимчасового уряду являло собою спробу політичного компромісу. До нього увійшли ліде-ри республіканців — Ламартін, Крем'є; демократів — Ледрю-Рол-лен, Флокон; від робітників - соці-аліст Луї Блан і робітник Олек-сандр Альбер. Керівна роль у но-вому уряді належала верхівці рес-публіканців. Але на початковому етапі революції буржуазія була ви-мушена прислухатися до вимог ро-бітників.