46. Суспільно-політичний розвиток Італії 1918-1939

Наслідки Першої світової війни. Італія була серед-ньорозвиненою країною Європи. Участь у Першій світо-вій війні обійшлася їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила трети-ну національного багатства.

Економічне становище було критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхід-ності.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не справдились. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як мізерний, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатич-ного моря і щеряду територій), даного напередодні її всту-пу у війну: вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".

Важке фінансово-економічне становище країни позбав-ляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Не стало довіри ні до уряду, ні до кон-ституційного ладу. Післявоєнний спад виробництва, демо-білізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням ФЗР— фабрично-заводських рад, які перебрали на себе функції місцевої влади.

Виникнення фашизму. Виклик права власності нала-штував проти робітничого руху дрібних господарів (ре-місників, торгівців і г. д.) і селянство.

Настрої цих прошарків населення відбились у фа-шистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикому нізму та соціальної демагогії.

У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної не-безпеки: на виборах 1919р. вони не отримали жодного мандата.

Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили усі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті те-риторії, які обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д' Аннунціо захо-пив порт Фіуме.

Навесні 1921 р. загони фашистів під гаслами віднов-лення порядку і збереження "великої нації" почали погро-ми робітничих організацій. У відповідь робітники органі-зували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства — уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 p. фашисти об'єднались і створили Національну фашистську партію, на чолі якої став "дуче" (вождь) Б. Муссоліні. Тоді ж у робітничому русі стався розкол.

Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссолі-ні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Ем-мануїла III, почав вимагати передачі фашистам влади. При-хильників збереження старих порядків, які не гарантува-ли порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.

ЗО жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносо-рочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економіч-ного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920р. до 1928р. зріс на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисло-вості був нерівномірним — переважала військова промис-ловість. Південні райони країни залишались відсталими.

Прийшовши до влади, фашисти поряд із ліквідацією демократичних інститутів почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Відбувався процес мобілі-зації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp.

Фашизація країни. У 1922-1924 pp. фашисти не на-важувались на рішучі дії щодо ліквідації демократичного устрою. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Джакомо Маттеоті 1 червня 1924р. у парла-менті виступив з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювати мандати де-путатів-фашистів. Через 10 днів він був викрадений і вбитий фашистами. Але король не усунув Муссоліні від влади, як цього вимагала більшість населення.

У січні 1925р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, проголосив лозунг "Вся влада фашистам!" і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права: місцеві органи влади замінювалися префектами, яких призначав дуче; заборонялись усі профспілки і партії, крім фашистських; створювались трибунал і таємна поліція; вводилася смертна кара; почалися масові арешти.

У 1929 р. Муссоліні уклав договір з Папою Римським, відповідно до якого утворювалась держава Ватикан, а католицька церква отримувала ряд привілеїв.

Для управління економікою створювалась корпоративна система. У 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства. Кожна корпорація об'єднувала представ-ників промисловців, фашистських профспілок і функціо-нерів фашистської партії. Уряд було замінено Великою фа-шистською радою, а парламент — палатою корпорацій.

Важливим елементом у структурі державного регулю-вання економіки став інститут промислової реконструкції (ІРІ).

Для виховання молоді у фашистському дусі створюва-лись масові молодіжні організації; прищеплювався культ сили і волі; насаджувався культ особи Муссоліні.

Союз з Німеччиною. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на окремі суперечки щодо Австрії та Балкан.

Агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції. Однак супер-ництво між двома фашистськими лідерами продовжува-лось аж до 1940 p., доки Муссоліні не змирився зі стату-сом молодшого партнера Німеччини.

У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівсько-го пакту, а в 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "сталевий пакт".

Першоюїх спільною акцією стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp. Італія спрямувала туди 200-ти-сячний військовий корпус і велику кількість зброї.

У 1939 р. вона захопила Албанію, а в 1940 р. вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.

48. Антигітлерівська коаліція. Другий фронт.

З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зро-зумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. 22 червня 1941 р. у зверненні до на-ції англійський прем'єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки змо-же". Про свою підтримку СРСР висловився і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької вій-ни почала формуватися антигітлерівська коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську уго-ду про спільну боротьбу проти Німеччини. 14 серпня 1941 р. після зустрічі Ф. Рузвельта та В. Черчілля з'явив-ся документ під назвою "Атлантична хартія", в якому під майбутню коаліцію підводилося ідеологічне підґрунтя. До цієї Хартії приєднався і Радянський Союз.

Вона поставила завдання — знищення нацистської ти-ранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу. 1 жовтня 1941 р. в Москві між СРСР, США та Велико-британією було підписано трьохсторонню угоду про до-помогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. З жовтня 1941 по червень 1942р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. (Загалом, за системою ленд-лізу СРСР отримав, за різними оцінками, від 4% до 12% озброєння та воєнної продукції від обсягів власного виробництва.)

1 січня 1942 p. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Великобританія, підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка будувалася на принципах і завданнях Атлантичної хартії. В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уря-ди Польщі, Чехословаччини та Франції.

26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великобританією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її сателітів у Європі. Договір передбачав співробітництво і надання взаємної допомоги після війни. У Вашингтоні відбулися радянсько-амери-канські переговори, які 11 червня 1942 р. завершилися підписанням угоди про взаємодопомогу у веденні війни проти агресорів. Обидві сторони зобов'язалися постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, розвивати торгівлю та здійснювати економічне співробітництво. Цими угодами було завершено формування антигітлерівської коаліції.

Другий фронт в Європі. Сталін вимагав якомога швид-ше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи, але об'єднане союзне командування вихо-дило з необхідності ретельної підготовки до відкриття дру-гого фронту.

Першу спробу вивчити можливість висадки союзних війська Європі було здійснено 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового містечка Дьєп. Німці скинули де-сант в море.

Невдача у десантуванні продемонструвала, що висад-ка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона за-надто затяглася.

Зрештою, було прийнято рішення про те, що найважли-вішими операціями 1944 р. повинні стати вторгнення на півночі ("Оверлорд") і на півдні ("Енвіл") Франції, Верхов- • ний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенхауер.

Намірам союзників протистояв план німецького коман-дування, що передбачав захист "Атлантичного валу" -оборонних споруд уздовж морського узбережжя Франції протяжністю понад 2 тис. км.

На світанку 6 червня 1944 p., незважаючи на штормо-ву обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так у Європі було відкрито другий фронт.

Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу у повітрі (15 тис. літаків проти 500 німецьких) і деморалізу-вали німців нищівним бомбардуванням, їм не вдалося ви-конати план першого дня, а їхні втрати склали майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.

Невдовзі союзники розвинули успіх, очистили від нім-ців півострів Котантен і захопили стратегічно важливий порт Шербур.

У ніч з 12 на 13 червня німці вперше застосували проти Англії ракети Фау-1, а згодом і Фау-2. Це була та "нова зброя", на яку Гітлср покладав особливі надії. Але ефек-тивність бомбардування англійського узбережжя літака-ми-снарядами виявилася мізерною.

Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли гене-ралу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові та механізовані частини в районі Канн.