8.Велика хартія вольностей.

Син і спад-коємець Генріха II, Річард І Левове Серце, був героєм Хрестових походів, поетом, пре-красно освіченою людиною, але бездарним політиком. Він проводив життя у постійних мандрах, за десять років свого правління ли-ше десять місяців прожив у Англії і навіть не знав англійської мови. Після загибелі Річарда королівську корону успадкував його молод-ший брат Іоанн Безземельний. Своєю підступ-ністю, переслідуванням неугодних баронів і нескінченними поборами він викликав не-нависть підданих.

Спроби Іоанна втрутитися у справи церкви викликали конфлікт з папою Інокентієм III. Папа відлучив короля від церкви і загрожував позбавити трону. Переляканий Іоанн відсту-пився, визнав себе васалом папи і дав обіцян-ку щороку сплачувати йому велику грошову суму. Принизлива угода викликала в Англії обурення. Атмосфера загострилася після поразок англійців у Нормандії, куди, ско-риставшись ситуацією, вторгся французький король Філіпп II Август. За короткий час Іоанн втратив понад половину своїх фран-цузьких володінь. Коли вістка про це до-сягла Англії, барони підняли заколот, їх підтримали духовенство, рицарство і міста. Лондон відчинив перед повстанцями во-рота.

Іоанну Безземельному не залишалось ін-шого, ніж визнати вимоги баронів і 15 червня 1215 р. підписати Велику хартію вольностей. У ній король обіцяв не обмежувати права англійської церкви, не обтяжувати баронів податками, не розорювати народ штрафами, не допускати сваволі королівської влади, опі-куватися торгівлею і не порушувати міських привілеїв.

Основне значення документа полягало в обмеженні королівської влади на користь ве-ликих феодалів. За виконанням його поло-жень стежила виборна Рада баронів, яка в ра-зі порушення Хартії могла оголосити королю війну. Певні гарантії від сваволі влади отри-мали вільні люди. Невипадково вважається, що Хартія заклала підвалини англійської свободи і демократії, стала першим у Європі документом з утвердження прав людини.

Король Іоанн не збирався дотримуватися Хартії. Між ним і баронами почалася війна, але у розпал воєнних дій король помер.

13. Реформаційний рух Франції та його наслідки

Неспокійна обстановка, що склала-ся у Франції після закінчення Італійсь-ких війн, ускладнилася боротьбою, що розпочалась за реформу церкви. Спо-чатку у Францію проникла лютерансь-ка віра. Королівська влада терпляче сприйняла це, оскільки сама підтриму-вала у Німеччині князів-протестантів. Та невдовзі почалися переслідування. Була створена «Вогненна палата», яка за три роки своєї діяльності винесла 500 звинувачувальних вироків, 60 із них були смертними.

Але Реформація продовжувала по-ширюватись і знаходила своїх при-бічників у містах. У середині XVI ст. найбільший вплив серед буржуазії Півдня мав кальвінізм. До буржуазії приєдналася частина дворянства, що була зацікавлена у конфіскації (секу-ляризації) церковних земель.

На півдні Франції сформувався каль-віністський табір, на чолі якого стояв рід Бурбонів - король Наварри Ан-туан Бурбон і його син Генріх, їх підтримував представник старовинно-

го роду адмірал де Коліньї. Це була група південного дворянства, що міцно трималася за свої права і привілеї.

На півночі Франції кальвінізм поши-рювався значно менше (тільки у дея-ких великих містах Нормандії). Фео-дальна знать і дворянство підтримували католицький табір, який очолювали герцоги Гізи. Гізи мали величезні во-, лодіння. Франсуа Гіз був головноко-мандуючим королівської армії. Гізи виступали як захисники «істинної» (ка-толицької) віри.

Для французького селянства ідеї Ре-формації були чужими, воно залиша-лось вірним католицькій церкві.

До початку 60-х років XVI ст. Фран-ція вже мала цілий «букет» протиріч, «аромат» якого міг бути смертельним для абсолютизму. Тут далися взнаки наслідки «революції цін», відмічалась спроба дворянства жити за рахунок церковних земель, зростало незадово-лення феодальної знаті (аристократії) посиленням королівської, абсолютист-ської влади.

Цей клубок протиріч виразився в ут-воренні двох протилежних одне одно-му і водночас абсолютизму угрупо-вань. На Півдні - це кальвіністи-гу-геноти (від нім. Eidgenossen - союз-ники) на чолі з Бурбонами, на Півночі -католики на чолі з Гізами. Франція ви-явилась на порозі громадянської війни.

Війна розпочалась у 1562 р. з епізоду (випадку) у містечку Вассі, коли гер-цог Гіз зі своїм озброєним почтом на-пав на молитовні збори гугенотів. Гу-геноти були озброєні, відбулася сутич-ка. З цього моменту почались воєнні дії, які й породили кілька війн.

Після третьої війни у 1570 р. був ук-ладений мир. Лідер гугенотів Антуан Бурбон загинув, його місце посів син Генріх.

Вісім років (1562-1570) Катерина Медічі прагнула відстояти позиції аб-солютизму. Однак цього можна було домогтися тільки вмілим маневруван-ням між двома таборами, що послаб-лювали один одного взаємною крово-пролитною боротьбою.

До цього часу вже підріс Карл IX (1550-1574). Він зблизився з одним із лідерів гугенотів - адміралом де Коліньї. Адмірал, воїн і знавець пра-вил дворянської честі, мав великий вплив при дворі. Він почав перекону-вати молодого монарха в тому, що в країні потрібно встановити міцний мир. Для цього, говорив він, необхідно; спрямувати енергію дворянства на війну з Іспанією. Коліньї також вважав, що його величності Карлу IX пора вже жити своїм розумом і вийти з-під опі-ки матері.

У 1572 р. виник план примирення во-рогуючих партій шляхом одруження Генріха Бурбона з сестрою Карла IX Маргаритою. Катерина Медічі, ді-знавшись про це, вступила в союз із Гізами проти гугенотів. Вирішивши покінчити з гугенотами одним ударом, вона переконала короля-сина, що вони начебто готують проти нього змову. Карл IX послухався матері й підтри-мав Гізів.

На весілля Генріха і Маргарити у Париж з'їхались гугенотська аристо-кратія і родові дворяни із південних провінцій. Католики, завчасно озброї-вшись, помітили білими хрестами бу-динки, де поселились гугеноти. У ніч на 24 серпня 1572 р. (напередодні дня Св,Варфоломія) за сигналом дзвону почалося побиття гугенотів, їх убива-ли прямо в ліжках.

Одним із перших був убитий адмірал де Коліньї. Його тіло викинули з вікна до ніг Генріха Гіза. Генріха Бурбона і його двоюрідного брата, принца Кон-де. доставили до Карла IX. Брати, вожді гугенотів, щоб зберегти своє життя, по-годились прийняти католицьку віру. Ко-роль наказав тримати їх під вартою.

Подібні криваві події відбулися і в інших містах. За два тижні було вбито понад ЗО тис. чоловік. Це жорстоке

побиття дістало назву «Варфоломіївсь-ка ніч», назва ця й нині використо-вується для означення жорстокої, не-щадної розправи над беззахисними людьми.

/ Однак наслідки Варфоломіївської ночі були не тими, яких чекали Кате-рина Медічі й Гізи. Вибухнула нова війна, У 1573 р. весь Південь утворив гугенотську Конфедерацію - респуб-ліку' міст і дворян зі своїм представ-ницьким центральним органом, фінан-сами, податками та армією. Керували цією «державою в державі» дворяни на чолі з невтомним Генріхом Бурбоном, який утік із Парижа.

Того ж року на Півночі була створе-на Католицька ліга північнофран-цузького дворянства. До неї приєдна-лась і буржуазія Півночі. Керівну роль відігравала тут також феодальна арис-тократія на чолі з Гізами.

Таким чином, Франція не тільки роз-кололась на дві частини, а й Північ країни розірвав усі стосунки з королі-вською владою, яка опинилася у без-вихідному становищі.

Після загадкової' смерті Карла IX (1574) королем став останній, третій син Катерини Медічі - Генріх III (1574-1589). Дріб'язковий, легковаж-ний егоїст, Генріх III своїми бездумни-ми розтратами остаточно підірвав пре-стиж королівської влади. У 1588 р. у Парижі вибухнуло повстання, яке при-мусило Генріха III втекти зі столиці й шукати допомоги у Генріха Бурбона, якого він проголосив своїм спадко-ємцем.

Гізи почали відверто претендувати на королівський трон. Вони оголоси-ли, що їхній рід більш давній, ніж рід Валуа, оскільки веде свій початок від Карла Великого. Становище у Франції ще більш ускладнювалось і загострю-валось.