19.Варварські держави остготів і вестготів

Період в історії, який поклав початок формуванню національних спільнот у Європі, прийнято називати епохою Великого переселення народів. У результаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові державні утворення бургундів, лангобардів, англів, саксів та інших (про них ви вже знаєте з курсу історії Стародавнього світу).

Першою варварською державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром у м. Толозі (сучасна Тулуза).

У 429-435 pp. вандали заснували свою державу в Північній Африці зі столицею на місці давнього Кар-фагена. Бургунди спочатку утворили власну державу в районі Вормса. А в 457 р. постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні.

Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, які населяли узбережжя Північного й Балтійського морів, у середині V ст. почали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Місцеве кельтське населення було винищене або витіснене на захід Британії. Частина бритів переселилася на континент.

Формальною датою падіння Західної Римської імперії вважається 476 рік. Та на цьому Велике переселення народів не припинилося. Колишні союзники гунів — ост-готи — багато в чому повторили долю та історичний шлях вестготів. Остготи також стали союзниками-федератами правителя Східної Римської імперії, а згодом під про-водом свого короля Теодоріха в 493р. вони заснували Остготське королівство зі сто-лицею в Равенні.

Король Теодоріх (6л. 454-526) був до-бре обізнаний із культурою і звичаями римлян, тому що виріс у Константинополі, а його дружиною була візантійська прин-цеса. У своєму королівстві він зберіг ба-гато римських установ і правових норм. Теодоріх увійшов в історію як правитель, що всебічно підтримував розвиток науки й мистецтва. Остготський король сприяв обдарованим творчим особистостям, при-слухався до порад найосвіченіших римсь-ких письменників і філософів — Бое'ція, Кассиодора та ін. Культурне піднесення в Остготській Італії за Теодоріха отримало назву «Остготське відродження».

Отже, велике переселення народів змінило карту Європи. На руїнах Західної Римської імперії виникли нові державні утворення — варварські королівства. Найжиттєздатнішим серед них виявилося королівство франків.

Як наслідок, Британію почали називати за іменем германського племені ан-глів — Англією, на честь вандалів в Іспанії з'явилася Андалусія, від лангобардів отримала свою назву історична область в Італії — Ломбардія, завдяки франкам Галлія стала Францією.

20. Розпад Франкськської держави

Хоч Карл Великий все робив задля зміцнення своєї держави, вона виявилася нежиттєвою, як і всі імперії на світі... її послаблювали бунтівні феодали, яких імператору доводилося силоміць приводити до покори. А головне, племена і народи, що населяли імперію, були мало пов'язані між собою і не хотіли коритися завойовникам-франкам.

У 814 р. 71-річний Карл Великий, як кажуть англійці, «приєднався до більшості» — помер. Незадовго до смерті він поділив імперію між своїми синами, підписавши їй цим смертний вирок. Сини, яким не терпілося дорватися до влади, поховали батька вже в день його смерті. Не пошматували вони імперію лише тому, що двоє з них раптово померли. Але те, що не встигли зробити з державою сини Карпа, успішно доробили його онуки. Троє їх заходилися перекроювати кордони імперії, аби вирвати для себе жирніший шматок. У 843 р. ці «корольки» (так зневажливо назвав їх сучасник) зібралися у Вердені і там поділили між собою імперію. За умовами Верденського договору один з них, Карл Лисий (був у франків і такий король!), одержав на заході майже всю територію майбутньої Франції. Середульшому брату, Людовику Німецькому, дісталася на сході територія майбутньої Німеччини. Найстарший же брат, Лотар, обзавівся імператорським титулом, більшою частиною Італії та вузькою смугою земель уздовж Рейну (між володіннями Карла Лисого та Людовика Німецького). Саме ця частина «держави Лотаря» була впродовж кількох століть яблуком розбрату між Францією та Німеччиною, поки вони не поділили її між собою. Так Верденський договір заклав підмурок для утворення трьох західноєвропейських держав: Франції, Німеччини та Італії і, відпо-відно, трьох народів: французького, німецького та італійського.

Історики не проливають сліз з приводу загибелі імперії Каролінгів. Вони вважають, що цей політичний монстр був приречений са-мою історією. Канула у вічність велетенська імперія — туди їй і дорога! Своєю загибеллю вона обумовила більш гармонійний політичний роз-виток Західної Європи.