49.Підписання мирних договорів після війни

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції глав держав антигітлерівської коаліції необхідно було розв'язати проблеми мирного врегулювання у повоєнному світі. З цією метою було створено міжнародний орган - Раду міністрів закордонних справ (РМЗС), до складу якої увійшли міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції та Китаю. На РМЗС було покладено відповідальне завдання - виробити умови мирних до-говорів держав - союзниць антигітлерівській коаліції з перемо-женими країнами. Це питання вирішувалося на сесіях РМЗС, що відбувалися впродовж 1945-1948 pp. Важливе місце в контексті мирного врегулювання світових проблем, у взаємовідносинах між державами займало питання про укладення мирного договору з Японією та мирного врегулювання на Далекому Сході.

Була створена Далекосхідна комісія з перебуванням у Ва-шингтоні, до складу якої увійшли представники СРСР, США, Англії, Франції, Канади, Китаю, Голландії, Австралії, Індії, Но-вої Зеландії, Філіппін, Бірми, Пакистану. Тоді ж була створена Союзна рада для Японії на правах консультативного органу при головнокомандуючому американськими військами з місцезнахо-дженням у Токіо. Ці органи були покликані реалізувати вимоги мирного врегулювання для Японії - її роззброєння, розпуск зброй-них сил, ліквідацію воєнної промисловості, покарання воєнних злочинців, демократизацію суспільного життя, викоренення мілітаризму із суспільного життя, забезпечення прав людини.

Вирішальне значення в узгодженні принципів, положень текстів договорів відіграла Паризька мирна конференція (29 липня — 15 жовтня 1946 р.), у роботі якої брали участь 21 країна, чиї армії зробили внесок у розгром фашистського блоку. 10 лютого 1947 р. були підписані мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. За цими договорами припинявся стан війни, кожна з цих країн мала право вступити до Організації Об'єднаних Націй (ООН).

«Холодна війна», розв'язана між США і СРСР, заважала однозначній узгодженості позицій мирної угоди з Японією. Це призвело до гострої конфронтації між колишніми союзни-ками по антигітлерівській коаліції на мирній конференції, що мала місце у Сан-Франциско (США) 4-8 вересня 1951 р. У ній брала участь 51 країна, крім Китайської Народної Республіки, Корейської Народно-Демократичної Республіки і Демократич-ної Республіки В'єтнам. Індія і Бірма та ряд інших не взяли участі в конференції через незгоду з американо-англійським проектом мирної угоди. Делегації СРСР, Польщі та Чехосло-ваччини відмовились поставити свої підписи під угодою, яка була підписана 8 вересня 1951 р. 48 державами. Цією угодою припинявся стан війни з Японією, уряд якої визнавав неза-лежність Кореї, відмовлявся від Тайваню, Курильських остро-вів, Південного Сахаліну та інших територій. Уряд США мав право тримати війська на території Японії, створювати там свої військові бази, контролювати економіку.

50.Громадянська війна 1936-1939 pp.

Заколот розпочав-ся 17 липня 1936р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотни-ків перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація та флот залишились вірними республіці, — у країні почалася гро-мадянська війна. У заколотників одразу виникли проблеми: Х-А. Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Сан-хурно загинув в авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Тоді на допо-могу франкістам прийшли Італія та Німеччина, які переки-нули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військови-ків взяли участь у війні на боці франкістів.

На звернення до Англії, Франції і США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих країн посилались на міжнародне право, яке забороня-

ло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, деїхня збройна інтервенція та підтримка антибільшовицьких сил мали зво-ротні наслідки.

Між 27-ма країнами була підписана угода про невтру-чання в іспанські справи. Проте Італія та Німеччина не збира-лись її виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 p. CPCP заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле республіканцям військових радників і постачатиме їм зброю. На захист республіки в Іспанію приїхали близько 50 тис. добровольців-антифашистів. З них було створено інтернаціональні бригади.

У вересні 1936р. сформовано новий республікансь-кий уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів реформи: на контрольованій ним території ліквідовано поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Каталонці і баски отримали авто-номію. Водночас політичний режим відходив від демок-ратії, захист якої був головною метою війни. Іспанські ко-муністи, копіюючи дії комуністів СРСР, почали боротьбу з троцькістами, що мали значний вплив у Каталонії. У країні встановився терор каральних органів: навіть було здійснено спробу провести за радянським прикладом по-казовий судовий процес над троцькістами, які начебто під-тримували зв'язки з фашистами. Таким чином, іспанська демократія припинила існування раніше, ніж загинула Іс-панська республіка.

У 1936-1937 pp. основні бойові дії велися навколо сто-лиці, але всі наступи франкістів було відбито. Не допомог-ли їм і прихильники у самій столиці, т. зв. "п'ята колона". Після невдалої спроби франкістів взяти Мадрид Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Намагання іта-лійського корпусу завдати удару з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, закінчи-лися невдачею — поблизу містечка Гвадалахара у березні 193 7 р. його було розгромлено.

Після цієї поразки франкісти перенесли основні зусил-ля у Каталонію, намагаючись скористатись конфліктом між троцькістами й комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькіс-ти, підтримані Л. Кабальєро у Барселоні, здійснили зброй-ний виступ, протестуючи проти політики комуністів. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалося відокремити Ка-талонію. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, виявилися відрізаними від Франції.

27 лютого 1939 р. Англія та Франція розірвали дипло-матичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко. Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припинив постачання зброї, а 1938 р. з Іспанії було виведено інтернаціональні бригади), 6 березня 1939 р. ко-мандувач обороною Мадрида полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у пе-реговори з Франко. Спробу комуністів підняти повстання було придушено. На територію, контрольовану республі-канцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було вста-новлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975р.). Франкісти розпочали репресії проти своїх супротивників: з 1939 р. до 1944р. надзвичайні трибуна-ли винесли смертні вироки 200 тис. чоловік.

Війна дорого обійшлась іспанцям: загинуло 1 млн осіб, 500 тис. залишили країну, яка лежала в руїнах. Народний

фронт в Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його альтернативою.

51.Утворення військово-політичних блоків

Причини і початок "холодної війни". У 1945-1948 pp. відбувся відхід від принципів співробітництва, що склалися в роки Другої" світової війни, сформувались напрями міжнародних відносин періоду "холодної війни", відбувався процес становлення біполярної системи світу (США — СРСР).

Розбіжності між СРСР і Заходом намітилися ще у завер-шальний період Другої світової війни. Перше значне зітк-нення відбулося під час сесії Ради міністрів закордонних справ у Лондоні (11 вересня— 2 жовтня 1945р.), яка закінчилась безрезультатно. Конференція виявила основні суперечності сторін. Дипломати Заходу категорично від-мовились обговорювати умови мирних договорів з краї-нами, де, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивали всього спектру існуючих політичних сил і були створені Москвою.

Позицію західних країн було розцінено, як прагнення відновити в Східній Європі режими, ворожі до СРСР.

Зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Ра-дянське керівництво вирішило, що Захід не поважає інте-ресів безпеки СРСР, і найкращим способ розв'язання проб-лем є силовий тиск. У свою чергу, Захід зрозумів, що СРСР розглядає всі країни, які опинились в зоні його впли-ву, як свої, і прагне до розширення цієї зони. Поступово на Заході сформувалася концепція "стримування комуніз-му" та "визволення народів", які опинилися в зоні його впливу.

На Потсдамській конференції Сталін пред'явив тери-торіальні претензії до Туреччини, вніс пропозиції про спільну оборону Чорноморських проток і розміщення в їх зоні радянських військ та про режим опіки над володіння-ми Італії в Африці.

У Греції комуністи відмовилися взяти участь у виборах та роззброїти свої загони і підняли повстання. Болгарія і Югославія підтримали повстанців. Англійські війська за сприяння США розпочали бойові дії проти партизан.

На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація нав-коло Ірану. Ще у 1941 р. на його територію було введено війська СРСР та Великобританії для запобігання викорис-танню його території гітлерівською Німеччиною. Після закінчення війни англійські війська було виведено. Виве-дення радянських військ затримувалось у зв'язку з планом керівництва СРСР розпочати наступ у бік Перської зато-ки. Щоб забезпечити присутність СРСР у цьому регіоні, в Іранському Азербайджані було створено уряд, який про-голосив автономію краю і почав здійснювати аграрну ре-форму. Схоже відбувалось і в Курдистані.

Ці події Великобританія розцінила як зазіхання на сферу її впливу, спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь у Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди. Іранське питання розгля-далось на Московській нараді міністрів закордонних справ (грудень 1945 р.) і в ООН. США вперше пригрозили за-стосувати проти СРСР атомну зброю. Тоді ж прозвучала Фултонська промова В. Черчілля (березень 1946 p.).

Жорсткість Заходу призвела до зміни тактики СРСР. Навесні 1946р. радянські війська були виведені з Ірану. У квітні 1946 р. СРСР та Іран уклали угоду про створення спільної радянсько-іранської компанії з експлуатації нафто-вих родовищ у Північному Ірані терміном на 50 років. У червні цього ж року Іранський Азербайджан отримав автономію. Проте такий маневр радянського керівництва не зняв напруги в регіоні. Загроза інтересам США та Велико-британії з боку СРСР зберігалася. США надали військову та економічну допомогу іранському урядові, а Великобрита-нія направила свої війська до Іраку, аби запобігти подаль-шому проникненню Радянського Союзу в цей регіон. Наприкінці 1946 р. урядові війська Ірану вступили в Іран-ський Азербайджан. Автономію краю було ліквідовано, а в 1947 р. розірвано угоду з СРСР.

У лютому 1947 р. англійці поставили до відома уряд США, що надалі не можуть надавати економічну і військо-ву підтримку Греції та Туреччині, що загрожувало поши-ренням радянського впливу на ці країни.

У своєму посланні до конгресу США президент розці-нив таке становище як загрозливе для безпеки США і по-просив виділити 400 млн доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини. Так було визнано, що інтереси безпе-ки США вимагають "стримування" СРСР та його союзни-ків. Такий напрям політики отримав назву "доктрина Тру-мена".

За схожим сценарієм розгорталися події в Китаї, проте їхні наслідки для Заходу виявилися негативними.

Не менш напруженою наприкінці 40-х років була ситу-ація в Європі. Комуністи, які користувалися популярністю у країнах Європи завдяки активній боротьбі в роки війни проти фашизму, входили до перших повоєнних урядів більшості європейських держав. Цим вирішило скорис-татися сталінське керівництво. Для координації дій комуні-стів Європи у 1947 р. було створено Комуністичне інформ-бюро. Це занепокоїло США та Англію. Випробувавши ''доктрину Трумена" в Ірані, Туреччині та Греції, вони застосували її в інших країнах. У 1947 р. комуністів було виведено з уряду Франції, а в 1948 р. в Італії напередодні виборів висадилися американські війська, які блокували прихід до влади комуністів.

Втілення в життя цієї доктрини трагічно позначилося на долі Німеччини: її було розколото на дві держави — ФРН та НДР.

Радянський Союз взяв реванш у Східній Європі, Китаї та Північній Кореї, де було встановлено прорадянські ре-

жими.

Створення военно-блокової системи. Важливим на-слідком "холодної війни" стало створення воєнно-блоко-вої системи.

У період 1943-1948 pp.у країнах Східної Європи від-бувався процес становлення нових політичних режимів під контролем СРСР. З країнами своєї зони впливу СРСР уклав угоди про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. У 1947-1948 pp. ці угоди мали чітку антизахідну спрямо-ваність (таких двосторонніх угод було укладено 35). У 1948 р. в усіх країнах Східної Європи було встановлено комуністичні режими.

В Західній Європі процес формування воєнно-блоко-вої системи розпочався в березні 1948р., коли Англія,

Франція, Бельгія, Голландія і Люксембург створили Захід-ний Союз. Його учасники повинні були надавати військову допомогу один одному у випадку загрози їхнім інтересам. Великобританія намагалась утвердити в новоствореному союзі своє лідерство. Об'єднане військове командування очолив англійський фельдмаршал Монтґомері.

Поштовхом до подальшого розгортання воєнно-бло-кової системи стала Берлінська криза влітку 1948 p., тісно пов'язана з вирішенням німецького питання.

У травні 1949 р. було проголошено створення Федера-тивної Республіки Німеччини, а в жовтні 1949 р. — Німе-цької Демократичної Республіки.

У січні 1949 р. в Москві було скликано нараду представ-ників країн радянського блоку (Болгарії, Угорщини, Поль-щі, Румунії, Чехословаччини та СРСР), на якій вирішили ство-рити Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави.

4 квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Нор-вегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції та СІМА уклали у Вашингтоні Північноатлантичний пакт (НАТО). Метою його діяльності було проголошено захист демо-кратії західного зразка. Пізніше кількість членів НАТО збільшилася: у 1952 р. до НАТО вступили Греція та Ту-реччина, а в 1955 р. — ФРН.

Зіткнувшись із перспективою зростання кількості со-юзників СРСР, США почали формувати глобальну систе-му блоків, аби не допустити впливу Радянського Союзу.

У 1951 р. в Сан-Франциско було укладено Тихоокеан-ський пакт безпеки (АНЗЮС) за участю США, Австралії, Нової Зеландії. У Манілі в 1954 р. створено Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), до якої увійшли США, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зелан-дія, Таїланд, Філіппіни та Пакистан. Ще один блок сфор-мовано 1955 р. за участю Великобританії, Туреччини, Іраку, Пакистану та Ірану — т. зв. Багдадський пакт, який в 1959 р. після виходу з нього Іраку було перейменовано в СЕНТО.

З іншого боку, СРСР та його союзники у травні 1955 р. створили організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословач-чинатаСРСР).

Отже, до середини 50-х років "холодна війна" стала гло-бальною. Світ поділився на два ворогуючі табори, жоден з яких не мав вирішальної переваги.

Після успішного випробування атомної зброї в США і застосування її проти японських міст Хіросіма та Нага-сакі в СРСР було прискорено розробку атомного озбро-єння. 5 вересня 1949р. ТАРС повідомило про успішне випробування атомної бомби в СРСР.

У 1953 р. в СРСР і США майже одночасно було ство-рено термоядерні бомби.