21. Становлення французької станової монархії

Особливо посилилася королівська влада у Франції в ХШ столітті за Філіппа IVКрасивого (1285-1314pp.). Вигідно одружившись, цей монарх заволодів областю Шампань і королівством Наваррою за Пі-ренеями. Він накинувся на Фландрію. На деякий час ця багата об-ласть утратила свою незалежність, але тільки на деякий час! Міста Фландрії повстали проти чужинців і розгромили у «Битві шпор» (1302 р.) добірне французьке рицарство (таку назву битва одержала тому, що переможці зняли з убитих рицарів 4000 позолочених шпор і порозвішували їх у соборі на знак своєї перемоги).

У Філіппа IV Красивого постійно не вистачало грошей, хоч він і позичав кругленькі суми у банкірів-іноземців (щоб не повертати борг, король потім висилав своїх кредиторів за межі Франції). Він навіт! став фальшивомонетником. Але найбільші надії король покладав на стягування податків з населення, ухвалив, щоб податок платило І

духовенство.

Щоб примирити народ з новими податками, Філшп IV Крас у 1302 p скликав Генеральні штати — дорадчий орган при королі, який проіснував у Франції до 1789 р. До складу Генеральних штатів входили представники духовенства, дворянства та городян. Гене-ральні штати ніби за дорученням суспільних станів давали згоду на запровадження нових податків, посилюючи королівську владу. З їх появою у Франції станова монархія зміцніла.

24.Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру

Територія Німеччини, яку населяли германські, a також романсь-кі та слов 'янські племена, входила до складу Франкської імперії. Після того, як ця імперія припинила своє існування, місцеві феодали у 919 р. обрали своїм королем Генріха І. Німеччина, таким чином, стала окре-мою державою, але поділялася при цьому на кілька великих самоуп-равних областей: Алеманію (Швабію), Баварію, Франконію та Саксонію.

Після Генріха І німецьким королем став Отгон І Великий. Йому довелося мати справу з войовничими кочівниками-мадярами (угор-цями), які з кінця IX ст. не давали спасу Європі своїми блискавични-ми спустошливими набігами. Для оборони від мадярів король побудував невеликі укріплення — бурги та створив сильне кінне вій-сько. В 955 р. на території Баварії (Німеччина) він завдав мадярам нищівної поразки, після якої в них назавжди пропала охота сіяти смерть і розруху на континенті.

У своїй державі Отгон І нама-гався підкорити великих феодалів, які мітили в місцеві корольки. В цьому його підтримало німецьке духовенство. Саме підтримка з боку церкви перетворила його в наймогутнішого західноєвропей-ського монарха. Оттон І вже не за-довольнявся німецькою короною, він мріяв стати володарем Римсь-кої імперії, та що там імперії — всього християнського світу!

Але, щоб ця мрія здійснилася, потрібно було заволодіти Італією. Скориставшись династичною боротьбою в Італії, Оттон І завою-вав Ломбардію (Північна Італія) й проголосив себе її королем. Дуже

хотілося йому похизуватися в імператорській короні, але нею коронувати його міг лише папа римський.

З папою треба було якось по-розумітися. Як мовиться, на лов-ця й звір біжить. Папа Іоанн XII не знайшов спільної мови з італій-ською знаттю й звернувся за до-помогою до німецького короля. Оттон І часу не гаяв. Він удруге пішов війною на італійські міста, оволодів Римом і посадив Іоанна XII на папський трон. Що було далі, ви вже, напевно, здогадали-ся. Вдячний папа в 962 р. увінчав Оттона І імператорською короною. Німецьку імперію, до складу якої, крім Німеччини та Північної Італії, увійшла також Баварія, назва-ли згодом Священною Римською імперією. Забігаючи вперед, ска-жемо, що Священна Римська імперія проіснувала до 1806 p., коли її ліквідував французький імператор Наполеон І.

Оттон І хотів заволодіти також Південною Італією, але його туди не пускали візантійці та араби.

Після смерті Оттона І королівська влада в Німецькій імперії по-слабла. Німецькі герцоги поставали можновладцями в своїх землях. В державі почалися смути.

До середини XI ст. німецькі імператори мали пап за своїх слуг, призначали їх і позбавляли влади. Але католицька церква зібралася з силами і вирвалася з їх залізних обіймів.

В 1056 р. німецький трон посів шестирічний Генріх IV. Поки він підростав, влада в державі належала герцогам, які заволоділи коро-лівськими землями. Пізніше Генріху IV довелося приборкувати сва-вільну знать і водночас мати справу з папами, які вирвалися з королівської опіки.

Енергійний і рішучий папа Григорій VII заборонив світській вла-ді втручатися в призначення єпископів. Генріху IV це не сподобало-ся. Але цього разу, як мовиться, найшла коса на камінь. Григорій VII відлучив німецького імператора від церкви й звільнив його підданих від васальної присяги. Феодальна знать заявила Генріху IV, що коли з нього не буде знято відлучення, йому доведеться забути про корону.

Довелося імператору, зціпивши зуби, податися в Північну Італію з повинною до папи. Біля воріт фортеці Каносса імператор три дні стояв босий, голодний, в лахмітті грішника, що кається, перш ніж його допустили до папи. Вдосталь натішившись приниженням свого ворога, Григорій VII зняв із нього відлучення. Відтоді фраза «піти в Каноссу» стала означати здачу на милість переможця.

Існує думка, що в Каноссі переміг не папа, а імператор. Генріх IV вміло використав проти папи його ж зброю — обряд каяття. Він по-каявся так, як цього вимагала церква, тому папа не міг не простити його, хоч і розумів, що цього робити було б не слід.

Повернувшись до Німеччини, Генріх IV допоміг відданим йому єпископам відлучити Григорія VII від церкви й обрати нового папу. Григорій VII став вигнанцем і невдовзі помер. Отже, Генріх IV при-ниження в Каноссі обернув на свою користь. Він і трон свій збе-ріг, і свого ворога доконав. Але піс-ля смерті Генріха IV імператори, під тиском з боку феодальної зна-ті, пішли на поступки папам. В 1122 р. в м. Вормсі вони підписа-ли угоду, за якою поступилися папі частиною своєї влади над церк-вою. Зокрема, надалі папа й мо-нарх спільно призначали єписко-пів. Відтоді єпископи вже більше слухалися папу, ніж імператора. Втративши підтримку церкви, імператори потрапили в ще біль-шу залежність від князів, влада їх підупала.

Німецькі імператори не мали підтримки і від міст, які дуже залежали від князів. Тому вони не спромоглися запобігти феодальній роздробленості держави. Таким чином, в XIII ст., коли інші західноєвропейські держави об'єднались і стали могутніми, Німеччина, навпаки, розсипалася на ряд незалежних князівств і занепала.