6 Серпня 1789 року Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».

Як вступ до майбутньої конституції, вона стала документом великого революційного значення. 17 статей

декларації проголосили головними принципами революції ідеї Про-світительства.

Люди народжуються і залишються вільними і рівними в правах, —за-значалося в першій статті декларації.

«Природними і невід'ємними» правами людини визначалися її безпека та право на опір гнобленню.

Визнавалися принципи: народний суверенітет, рівність усіх перед зако-ном і право обіймати будь-які посади.

Декларація утверджувала як «природне», «недоторканне і свя-щенне» право приватної власності.

Слідом за декларацією збори прийняли Закон про виборчу си-стему, відповідно до якого грома-дяни поділялися на «активних» і «пасивних». «Активні»—-?, хто мав певний рівень прибутків, - дістава-ли право обирати й бути обраними. «Пасивні» - ті, хто не мав мініму-му прибутків, — позбавлялися пра-ва бути обраними.

Ухвалення аграрних декретів, декларації та виборчого закону зас-відчувало остаточне утвердження влади партії конституціоналістів-монархістів, які були впевне-ні, що зможуть зберегти конституційну монархію. Конституціоналісти-монархісти намагалися переко-нати короля підписати документи про встановлення нового державно-го устрою Франції.

Однак король не лише відмовляв-ся підписати ухвалені зборами доку-менти, але й під впливом найближ-чого оточення, особливо королеви Марії-Антуанетта, почав думати, як розігнати Установчі збори. Він нака-зав перекинути у Версаль два пол-ки регулярної армії. 1 жовтня 1789 року в оперному театрі версальсько-го палацу на честь офіцерів одного з цих полків було влаштовано бенкет, на який прийшла королівська сім'я. Застілля перетворилося на роялі-стську маніфестацію. Про це стало відомо в Парижі. Радикальний пуб-ліцист Жан-Поль Марат, який не-задовго до цього почав видавати га-зету «Друг народу», закликав пари-жан до походу на Версаль.

5 жовтня 1789 року величезний людський потік (головним чином -жінки) рушив із Парижа до Верса-лю. Королівський палац був оточе-ний, до нього увірвалися маніфес-танти-санкюлоти. Король був виму-шений не тільки затвердити всі ух-вали Установчих зборів, але й пере-їхати з родиною до Парижа. До сто-лиці відбули й Установчі збори. Но-вий (після взяття Бастилії) виступ санкюлотів зірвав наміри двору і не дав розігнати Установчі збори. Аб-солютизму було завдано ще одного удару. Збори дістали змогу працю-вати безперешкодно.

32. Просвітництво, його основні риси

Із початком розвитку нових сус-пільних відносин формувалася і нова ідеологія, тобто система ідей, уявлень, понять, виявлених у різ-них галузях знань (філософії, етиці, літературі, мистецтві і т. д.), яка повинна була пояснити людям існуючий стан речей в суспільстві з усіма його недоліками, показати перспективи розвитку суспільства і можливі методи досягнення полі-тичних ідеалів.

Ідеологічний наступ на «старий порядок» дістав назву Просвіти-тельства. Філософи, економісти, письменники виступали з передови-ми поглядами, відтак несли освіту в народ, готували його до боротьби з феодально-абсолютистським ладом.

Основоположником Просвіти-тельства вважають Шарля-Луї.

Монтеск'е (1689-1755), вихідця із багатої дворянської родини. У го-ловній своїй праці «Про дух за-конів» Монтеск'е розробив теорію конституційної монархіїта. розпо-ділу гілок влади. Ідеальною формою правління для такої країни, як Франція, він вважав монархію, об-межену конституцією, яка повинна була відбити розподіл влади на три гілки, які врівноважують одна одну: законодавчу (двопалатний парла-мент), виконавчу (король і призна-чувані ним міністри) і судову (не залежну від парламенту і короля). Таким чином філософ сподівався допомогти державі уникнути не-справедливостей деспотизму, який несе абсолютна монархія. Виступа-ючи проти абсолютизму, Монтеск'е проголосив основні принципи де-мократії: свобода слова, преси, зборів, віротерпимість, рівність усіх перед законом. Критикуючи фео-дальні порядки, Монтеск'е відкидав революцію і був прибічником ком-промісу (згоди) між підприємницт-вом і дворянством. До бідних граф Монтеск'е ставився із упереджен-ням, вважаючи, що до влади їх до-пускати не можна.

Справжнім «батьком» і головним представником Просвітительства був Франсуа Аруе (1694 - 1778), який писав під псевдонімом Воль-тер. Син паризького юриста, юний Вольтер відзначався вільнодум-ством і почуттям власної гідності, відтак зазнав чимало прикрощів у житті, зокрема, був ув'язненим у Бастилії (фортеця, потім-в'язниця в Парижі). Вийшовши на волю, Вольтер написав декілька літера-турних творів, які мали величезний успіх - так почалася його літератур-на слава. Він писав поеми, трагедії, вірші, які читачі приймали із захоп-ленням. Проживши три роки в Англії, він постав не тільки як літе-ратор, а й уславився як історик, філософ, публіцист. Великим про-світителем він став тому, що всі свої

твори спрямував проти деспотизму, абсолютистської сваволі, проти фе-одальних порядків.

Вольтер був велетнем і за талан-том, і за суперечливістю в поглядах. Церкву, католицизм він мав за го-ловних ворогів, але наполягав на збереженні релігії для бідних, до яких ставився з недовірою. Полі-тичні погляди Вольтера відзначали-ся поміркованістю — він проповіду-вав реформу влади «згори» і трива-лий час вірив в ідею «освіченого аб-солютизму». Не чужими були для нього і республіканські думки. На-прикінці життя він дійшов виснов-ку, що Францію не омине революція.

Важливою подією розвитку Про-світительства став вихід у світ «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ре-месел». У 1751 - 1780 pp. було ви-дано 35 томів. У цьому виданні, яке поширювало антифеодальну кри-тику на всі галузі знань, брали участь Вольтер, Монтеск'е та бага-то інших учених. Душею і головним організатором цього видання був Дені Дідро (1713 - 1784), який до-тримувався думки, що добрі закони і розумне правління мають створи-ти справедливий суспільний лад.

Вважається, що жоден із фран-цузьких просвітителів не справив такого великого впливу на сучас-ників та на наступні покоління, як Жан-Жак Руссо (1712 -1778). Сек-рет надзвичайної популярності Рус-со полягав у тому, що, на відміну від тих ідеологів, які вважали власність споконвічним, «природним правом» людини, він вбачав у ній найперше порушення цих прав. Однак, твер-дячи, що приватна власність (зок-рема на землю) і породжена нею нерівність є головною причиною усіх суспільних негараздів, Руссо не пропонував знищити приватну власність, а пропонував досягти рівності у володінні нею.

Вже на початковому етапі розвит-ку особливу увагу французького Просвітительства привертає про-блема нової організації суспільства, заснованого на принципах гума-нізму. Це суспільство мало заміни-ти старий порядок. Монтеск'є і Воль-тер вірили в історичний прогрес.

Монтеск'є пропагував конституцій-ну монархію, а Вольтер покладав надії на короля-філософа. Просвітителі-енциклопедисти вважали при-роду людини основою майбутнього розумного ладу. Людина народ-жується вільною, але в умовах фео-далізму перебуває в кайданах, твер-див Руссо. Треба розбити ці кайда-ни, знищивши становий устрій і аб-солютистську державу. Після цього люди мусять добровільно обмежити свою свободу в ім'я «суспільного договору».

XVIII століття у Франції стало ча-сом появи творів комуністів-уто-пістів, які пропонували свій варіант побудови нового суспільства. Так, бідний парафіяльний священик Мельє (1664 -1729) в єдиному своє-му творі «Заповіті» писав про рішу-че знищення абсолютистського по-рядку і будівництво на його улам-ках ідеального суспільства, яке зас-новуватиметься на суспільній влас-ності та обов'язковій праці для всіх. Для цього, гадав Мельє, досить про-світити народ.

Г. Маблі (1709 - 1785) причиною всіх нещасть вважав приватну власність і мріяв про лад, заснова-ний на суспільній власності і пла-новому розподілі продуктів праці. Пропонуючи нові принципи, він різко критикував феодально-абсо-лютистські порядки.

Пошуки просвітителями та інши-ми мислителями способів кращої організації суспільства, їхні погля-ди на соціальні проблеми мали, без-умовно, прогресивне значення, ос-кільки ці погляди утверджували принципи гуманізму.

33. Наполеонівські війни в період консульства та імперії

Наполеонівські війни - війни Франції, які вона вела в період кон-сульства (1799 - 1804) та імперії (1804 - 1815). Війни ці велися в інтересах нової військової та ци-вільної аристократії Франції і ма-ли загарбницький характер. Ста-вилося за мету захоплення тери-торій та джерел сировини, розши-рення ринку збуту для французь-ких товарів. З наполеонівськими війнами - при всій їхній агресив-ності —примхливо поєднувалася і де-щиця прогресивного, оскільки вони розчищали шлях для демократично-го розвитку європейських країн (лік-відація багатьох десятків дрібних держав у Німеччині, запроваджен-ня в деяких країнах «Кодексу На-полеона», конфіскація і розпродаж частини монастирських земель, скасування привілеїв для дворян-ства тощо).

Однак у міру посилення агресив-ності прогресивний елемент зменшувався і вирішального значення набувала боротьба за військово-політичні та торгово-промислові переваги Франції в Європі. Народи Європи сприймали Наполеона як агресора, вели проти нього націо-нально-визвольні війни.

1805 року було створено третю анти французьку коаліцію у складі Англії, Австрії, Росії, Швеції. Війна з нею не обіцяла бути легкою. Нова коаліція відрізнялася від пер-ших двох. По-перше, вона станови-ла собою могутню військову силу і могла рекрутувати більше пів-мільйона солдатів. По-друге, вона була сильнішою і політичне, бо проголошувала за мету війну не проти Франції та її народу, а тільки проти Наполеона І та його загарб-ницької політики. 21 жовтня 1805 року поблизу мису Трафальгар (Іспанія) англійський флот під ко-мандуванням адмірала Нельсона зустрів об'єднаний франко-іспанський флот. Англійська ескадра посту-палася противникові у кількості, але переважала його своєю підготовкою. Нельсон вступив у бій за чітко роз-робленим планом. Дві колони анг-лійських кораблів розрізали стрій кораблів противника на дві групи і оточили їх. Нельсон довів, що він ве-ликий флотоводець, однак за годи-ну до закінчення бою загинув. Напо-леон лютував. Було знищено його ідею вторгнення в Англію.

Зовсім інша картина складалася на сухопутному театрі воєнних дій. Наполеон діяв за встановленою схе-мою — стрімке, швидке пересування і знищення сил противника частина-ми. Капітулювала оточена в м. Ульмі австрійська армія (20 тис. полоне-них). Французи взяли Відень, але цим війна не закінчилася. Підходи-ли головні сили російських військ, командувати об'єднаною австро-ро-сійською армією було призначено досвідченого М. І. Кутузова (1745 -1813), генерала суворовської школи. Мудра військова стратегія Кутузова збирання сил і вибору потрібного місця й часу битви зіткнулася з не-терплячим і войовничим настроєм російського царя Олександра І та імператора Австрії Франца І. А Наполеон наполегливо поширював чутки буцімто прагне миру через поганий стан французької армії. Союзники вирішили дати бій попри заперечення Кутузова.

Дві доби напередодні битви під Аустерліцем Наполеон ретельно, то на коні, то пішки, вивчав місцевість. Вечірні години перед битвою він провів серед солдатів. Розташування військ та їхні дії були продумані. Наполеона не бентежи-ло те, що він мав 73 тисячі бійців, а противник—85 тисяч. Настав ранок 2 грудня 1805 року. Зійшло, як говорив потім Наполеон, «сонце Аус-терліца». Австро-російська армія пішла в атаку й одразу ж потрапи-ла в пастку. Правий фланг фран-цузів, яким командував маршал Дану, почав повільно відступати, але в певний момент Наполеон ки-нув проти ослабленого центру австро-російської армії свої головні сили під командуванням маршала Суль-та. Стрімким ударом Сульт про-рвав лінію оборони і розітнув союз-ну армію навпіл. Одночасно марша-ли Ланн і Мюрат ударили з лівого флангу і почали обходити противни-ка з півдня. Маршал Даву перейшов від оборони до контрнаступу. Армія союзників була розчленована, дезор-ганізована і розбита. Австрійські і російські війська кинулися врозтіч з поля програної битви. Наступного дня Франц І поспішив укласти пе-ремир'я. Наполеон поставив вимо-гу вивести російські війська з авст-рійської території.

Англія і Росія продовжували вести війну. У вересні 1806 року до них приєдналася Пруссія. Утворилася четверта антифранцузька ко-аліція. Прусський король Фрід-ріх-Вільгельм III (1770 - 1840) був боязким, нерішучим і як вог-ню боявся Наполеона І. «Воєнну партію» в Пруссії очолювала його дружина, красуня королева Луїза. У палаці Гогенцоллернів і віталь-нях прусської аристократії почали запевняти, що прусська армія -найсильніша у світі. Цими розмова-ми в Берліні так захопилися, що 2 жовтня 1806 року пред'явили Франції ультиматум - відвести війська за Рейн. Наполеон навіть до кінця не дочитав ноту, і вже через три дні французька армія вируши-ла в Пруссію.

Прусська армія звикла відбивати чітко крок на плац-парадах, але була зовсім не підготовленою до ведення сучасної на ті часи війни. Громіздка, неповоротка, обтяжена нескінченними обозами, вона пе-ресувалася навдивовижу повільно.

14 жовтня 1806 року відбулася ви-рішальна битва. Наполеон під Ієною зустрівся з меншою части-ною прусської армії і без труднощів розгромив її. В ті ж години інший бій розгорівся під Ауерштедом. Тут корпус маршала Даву зіткнувся з головними силами прусських військ. Рішучість Даву, одного з найталановитіших маршалів напо-леонівської армії, і бездарність прус-ських генералів забезпечили пере-могу французів. Рештки двох армій змішалися на одній дорозі і це до-вершило катастрофу. Французькі війська окупували Пруссію.

Ще 1793 року Іспанія увійшла в коаліцію європейських держав про-ти революційної Франції. Однак невдовзі іспанські війська зазнали поразки, і французька армія всту-пила на терени країни. Від повного розгрому Іспанію врятував перево-рот 9 термідора (27 липня 1794'р.). Підписаний 1795 року Базельсь-кий мир став національним при-ниженням для Іспанії. Країна по-трапила під вплив Франції й укла-ла з нею військовий союз, умовою якого був вступ у війну проти Англії, а потім участь у війнах, які вела Франція в періоди Директорії і кон-сульства.

Перемога біля Байлена стала сиг-налом до повстання в Португалії. В серпні 1808 року тут з'явилися англійські війська. Капітулювала в м.Сінтре французька армія, яка сто-яла в Португалії. Дві капітуляції імператорської армії упродовж двох місяців свідчили про те, що на Піре-нейському півострові Наполеон зіткнувся не з найманою армією, а з народом, який повстав. За прикла-дом Іспанії європейські народи по-чали підніматися на боротьбу з на-полеонівським гнітом.

У жовтні 1808 року Наполеон по-слав за Піренеї свої регулярні війська і сам очолив вторгнення 200-тисячної армії. Ніби вогненний смерч, пройшла вона через Іспанію, знищуючи все на своєму шляху. На-полеон кинув проти Іспанії все най-краще, що вш мав. У самий розпал іспанського походу надійшла звіст-ка, яка змусила Наполеона змінити плани і, не завершивши кампанію, вирушити до Парижа. Його повідо-мили, що Австрія зосереджує на кор-доні з Баварією (Південна Німеччи-на) та Італією великі сили і що не сьо-годні, так завтра слід очікувати війни з п'ятою коаліцією.

Монархія Габсбургів була головним ініціатором створення антифран-цузьких коаліцій. Але війни, які вона вела проти революційної Франції, а потім проти Наполеона, були невдалими. Вшна, яку Австрія почала проти Франції у квітні 1809 року, була не схожою на впши 1796 - 1797, 1799, 1800 і 1805 років. Ав-стрійська армія мала бойовий настрш і волю до перемоги.

В бою під Екмюле австрійській армії було завдано поразки. Напо-леон дістав легке поранення в ногу, але залишився в строю. Шлях на Відень був відкритий і французькі вшська зайняли місто. Втім, окупа-цію столиці австрійці не сприйня-ли за кінець війни, невдача не зла-мала духу народу. З острова Лобау, розміщеного в рукаві Дунаю, звівши легкий понтонний міст, Наполе-он переправив свою армію на пра-вий берег і атакував австрійську армію між Асперном і Есслінгом. Дводенна битва була безприкладне жорстокою і кровопролитною: по-зиції по кілька разів переходили з рук у руки, але, попри всі зусилля та втрати французів, закінчилася поразкою армії Наполеона. Асперн і Есслінг залишилися в руках австршців; французька армія, з ве-ликими труднощами зберігаючи по-рядок, мусила відступати. Поразки цього разу зазнав не рядовий гене-рал, а сам імператор. Престижу імперії було завдано великої шкоди. Наполеон почав готуватися до ви-рішального бою.

5-6 липня 1809 року відбулася битва під Ваграмом, яка відзнача-лася крайньою жорстокістю. Втра-ти обох сторін були великі. У ній На-полеон застосував нову тактику — удар тараном: для прориву центру противника були послані зімкнути-ми рядами три дивізії, які прорва-ли його фронт. Це мало вирішаль-не значення. Австршська армія не була ні знищена, ні потрощена. Вона відступила, зберігаючи по-вний порядок і, напевне, через ко-роткий час у змозі була знову всту-пити в бш такого ж масштабу. На-полеон не наважився на новий по-єдинок — він не міг бути впевненим у переможному його кінці. Але й Франц І дуже налякався. Було ук-ладено мир. Щоб закріпити умови миру, Наполеон розлучився з пер-шою дружиною і взяв шлюб із доч-кою австрійського імператора Фран-ца Марією-Луїзою.

Франція володарювала у перемо-женій Європі. Але за зовнішньою покорою похилених голів прихову-вався невловний, потайний дух обу-рення. Наполеон не помічав, не ба-чив, що відбувається довкола нього. Усамітнившись, оточивши себе на-товпом безсловесних слуг, він був, як ніколи раніше, одиноким. З величезною, безмежною владою, зосе-редженою в його руках, розвивала-ся його зарозуміла самовпевненість. Від 1811 року, після стількох воєн і

жертв, на порядку денному стояла війна проти Росії. Наполеон почав вивчати книги про Карла XII.

Бонапарт запропонував державам коаліції мир, але дістав відм9ву. Франція знову мусила воювати. План Наполеона полягав у тому, щоб роз'єднати ворогів по черзі. Кам-панія почалася успішно. Бонапарт завдав тяжкої поразки прусській армії, але в нього не вистачило сили знищити її повністю. Він наказав маршалу Груші переслідувати во-рога 35-тисячним корпусом.

Вважаючи Пруссію уже перемо-женою, Бонапарт рушив із головни-ми силами проти англійців, які були розташовані поблизу поселен-ня Ватерлоо неподалік від столиці Бельгії - Брюсселя.

18 червня 1815 року вранці Бо-напарт наказав розпочати бій. Маршал Ней неодноразово атаку-вав висоти, на яких закріпилися англійці, але не мав успіху. Грубої помилки в цей час припустився ге-нерал Груші. Переслідуючи прус-ські війська маршала Блюхера, він не помітив, що їхні головні сили відірвалися від нього і пішли на з'єднання з англійцями.

Французи вже брали верх і май-же досягли перемоги, коли на пра-вому фланзі з'явилося велике вій-сько, яке швидко пересувалося. Бо-напарт відчув полегшення: він га-дав, що то наближаються полки Гру-ші. Але це були головні сили прус-ської армії.

Збиті з пантелику, деморалізовані раптовим ударом французи похит-нулися. Відступ перетворився на втечу. Управління боєм було втра-чене. Тільки офіцер Камбронн, який командував старою гвардією, продовжував оборонятись. Йому запропонували почесну капітуля-цію, але він вимовив свою безсмер-тну фразу: «Гвардія помирає, але не здається!» Його загін в повному по-рядку пройшов крізь ворожі війська, які розступилися перед ними. Англійські і прусські війська перейшли в контрнаступ, пере-слідували і добивали французів. Розгром був повний.

Війська союзників знову вступили на територію Франції і зайняли Па-риж. Наполеон Бонапарт після битви під Ватерлоо 22 червня 1815 року знову був змушений зректи-ся престолу і здався англійцям. Уряд Англії за згодою інших союз-них держав заслав його на острів Святої Єлени в південній частині Атлантики. 5 травня 1821 року Наполеон Бонапарт помер.

Розгром під Ватерлоо і зречення Наполеона Бонапарта спричинили другу реставрацію Бурбонів. На трон знов повернувся Людовік XVIII. Почалася політична реакція у країні. Тисячі дворян-емігрантів, які повернулися разом із Бурбона-ми, вимагали розправи над полі-тичними діячами часів революції і наполеонівського режиму, віднов-лення феодальних прав і привілеїв. Але повністю повернутись до мину-лого було вже неможливо. Франція стала конституційною монархією.