- •1.Розвиток Афінської демократії у VII-V ст. До н.Е.
- •2.Східний похід а.Македонського
- •3. Пунічні війни та їх наслідки
- •241 Р. До н. Q. Було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сицилію та дея-кі інші острови, повернув полонених та сплатив контрибуцію. Так Рим придбав перші заморські володіння.
- •4.Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи
- •5.Римська імперія в і-іі ст. Н.Е.
- •6. Падіння Римської імперії та його наслідки
- •7. Франкська держава та її місце в процесі формування європейського феодалізму
- •8.Велика хартія вольностей.
- •13. Реформаційний рух Франції та його наслідки
- •15.Контрреформація в Європі
- •23.Арабське завоювання Піренейського півострова
- •22. Карл Великий. Утворення Франкської імперії
- •25. Тевтонський орден
- •9. Столітня війна
- •10.Хрестові походи: причини і наслідки
- •11.Діяльність найвидатніших представників раннього італійського Відродження.
- •14.Реформація в Німеччині
- •16. Великі географічні відкриття та їх вплив
- •17. Колоніальні загарбання Іспанії та Португалії
- •18. Тридцятилітня війна
- •III. Шведський період війни (1630-1635).
- •IV. Франко-шведський період війни (1635-1648).
- •19.Варварські держави остготів і вестготів
- •20. Розпад Франкськської держави
- •21. Становлення французької станової монархії
- •24.Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру
- •26. Середньовічні міста: самоврядування, цехи
- •28.Розкол християнства (1054)
- •29. Англійська революція XVII ст..
- •4 Липня 1776 р. Декларація була схвалена конгресом. Закінчився ко-лоніальний період - почалася істо-рія Сполучених Штатів Америки.
- •6 Серпня 1789 року Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».
- •34. Віденський конгрес та його рішення.
- •25 Лютого у Франції була прого-лошена Друга республіка (Пер-ша —1793 р.). За декілька днів спе-ціальним декретом:
- •37.Революція 1848 у Німеччині
- •40. Революція 1867-1868 р.Р. В Японії.
- •41. Система міжнародних відносин наприкінці XIX – на початку XX ст.
- •53.Крах колоніальної системи після Другої світової війни
- •61Становлення абсолютної монархії в Росії.
- •63.Польське питання 1795-1814
- •74.Криза тоталітарних режимів
- •44."Новий курс" ф. Рузвельта
- •45. Формування нацистської системи в Німеччині
- •46. Суспільно-політичний розвиток Італії 1918-1939
- •49.Підписання мирних договорів після війни
- •50.Громадянська війна 1936-1939 pp.
- •54.Тетчеризм і рейганоміка
- •55. Неманичі
- •56.Гуситський Рух у Чехії
- •57.Новгородська республіка
- •58.Розвиток Московської держави
- •59.Революція у Чеських землях
- •66.Великі реформи в Росії 60-70 их роках
- •67.Росія на початку хх ст..
- •68.Балканські війни початку хх ст.
- •71. Срср між двома війнами
- •72.Югославія в 1929-1941 рр.
- •77.Срср 1964-1985
- •78.Суспільно-політична криза в Польщі 1980— 1981 pp.
- •76.Японія 50-80і
- •79.Утворення кнр
- •80.Обєднання Німеччини
- •81.Латинська Америка
- •82.Політичний розвиток Чехословаччини
5.Римська імперія в і-іі ст. Н.Е.
У господарстві римської держави І—II ст. н.е. відбулись істотні зміни. На цей час у сільськогосподарському виробництві існувало три види господарств: вілла, латифундія та дрібне селянське господарство. Вілла — найбільш розповсюджений тип господарств — мала розмі-ри в декілька десятків або сотень югерів. Як пра-вило, вілли працювали в основному на ринок.
Латифундія відрізнялась від вілли не тільки розмірами, але й тим, що частина землі залиша-лася під паром, тобто не оброблялась. Тут перева-жало натуральне виробництво, розраховане на задоволення потреб господаря та його рабів.
В посушливих районах Італії існували спеціа-лізовані скотарські господарства — сальтуси. Вони постачали до армії коней, а містам - худо-бу, м'ясо, шкіри, молоко, вовну, сир.
Після законів про муніціпії, тобто самоуправ-ління міських общин, в Італії з'явилися земельні володіння, які були підпорядковані містам. По-ряд з ними існували імператорські землі, воло-діння сенаторів, землі незалежних племен та ко-лонії ветеранів.
Вищі чиновники отримували від імператора спеціальні грамоти, які давали їм право при-єднувати до своїх володінь міські землі. Такі землі називались вилученими.
Східні провінції мали свої особливості. В них земля належала імператору або місцевим общи-нам. Здебільшого для управління цими земля-ми імператор призначав спеціальну людину,
прокуратора.
Дрібне селянське господарство було пошире-не в придунайських провінціях, де жили вете-рани, які отримали невеличкі земельні наділи.
Змінилось і римське суспільство. Нобілі та вершники практично злилися в одну групу. Се-редні верстви залишилися незмінними, тільки число пролетарів неухильно зростало. З'явилися у римському суспільстві і дві нові великі групи людей. Це провінційні рабовласники, які не мали римського громадянства, та вільновідпущеники. У великих містах того часу (Рим, Карфаген, Алек-сандрія, Ефес, Пергам) проживало багато людей, які належали до цих двох груп. В Римі з його мільйонним населенням понад 1700 ремісничих майстерень належали відпущеникам та про-вінціалам. З 300 торгівельних кораблів лише чо-тирма володіли римляни. З 14 районів столиці один був повністю єврейським. Були квартали, де проживали сирійці, фінікійці та інші народи.
Таким чином, Рим протягом І та особливо II ст. н.е. поступово перетворювався з общини римсь-ких громадян в «імперію відпущеників».
ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЮЛІЇВ-КЛАВДІЇВ І ФЛАВІЇВ
Октавіан Август — перший римсь-кий імператор — став засновником першої ди-настії імператорів, династії Юліїв-Клавдіїв. Ос-кільки в Октавіана не було синів, а племінники та онуки дуже рано померли, він був змушений призначити своїм спадкоємцем прийомного сина Тіберія (14-37 pp. н.е.). Перші роки його прав-ління були спокійними. Він утворив дві нові про-вінції на землях, відвойованих у германців. Для покращання стосунків з сенатом Тіберій пере-став скликати народні збори, а всі їх повноважен-ня передав сенату. Але після розкриття змови префекта преторіанської гвардії Сеяна у 31 p. н.е. він різко змінив свою політику. Тіберій пе-реїхав на острів Капрі і звідти розсилав криваві розпорядження або запрошував до себе підозрі-лих йому осіб, щоб допитувати, катувати та зни-щувати. Понад 65 видатних політиків, учених та чиновників було страчено Тіберієм.
Виховуючись в такій атмосфері, наступник Ті-берія Гай Калігула (37—41 pp. н.е.) перевершив за розмахом репресій (каральний захід, покаран-ня) батька. Витрачаючи шалені кошти на життя імператорського двору, Калігула придумав ціка-вий спосіб поповнення своєї скарбниці. Він при-мушував заможних людей складати заповіти на його користь, а потім їх страчував. Переслідуючи та знищуючи своїх противників, Калігула зовсім перестав дбати про армію. Невдоволені офіцери організували заколот і вбили імператора.
Імператором став племінник Тіберія Клавдій (41—54 pp. н.е.). Поки сенатори обговорювали кан-дидатуру майбутнього імператора, преторіанці знайшли переляканого Клавдія у схованці імпе-раторського палацу, винесли на площу і проголо-сили новим імператором. На відміну від поперед-ників Клавдій не проводив масових репресій і увійшов в історію як завойовник Британії, Фракії (сучасна південна Болгарія) та Мавретанії.
Нерон (54-68 pp. н.е.) увійшов в історію як «імператор-поет». Він, боячись заколоту, вбив власну матір, дружину, сина Клавдія Британка, примусив свого вчителя філософа Сенеку по-кінчити життя самогубством, організував у Греції Олімпійські ігри, щоб перемогти на них у змаганнях колісниць, писав поеми та примушу-вав всіх слухати їх. Одного разу Нерон навіть на-казав підпалити Рим для того, щоб помилувати-ся пожежею. Всі ці вчинки імператора свідчать, що він був надзвичайно жорстокою і, мабуть, пси-хічно хворою людиною. Проти нього визрів за-колот, і Нерон наказав рабу вбити його.
Після смерті імператора між претендентами на престол спалахнула громадянська війна. Пере-міг Тіт Флавій Веспасіан, який став заснов-ником династії Флавіїв. Веспасіан придушив повстання місцевого населення в Іудеї та Галлії, здійснив деякі перетворення в системі управлін-ня. Побоюючись заколотів і змов у провінціях, Веспасіан переселив до Риму частину про-вінційної знаті з Галлії і Іспанії, навів порядок у фінансах держави. Коли його син Тіт обурював-ся, що навіть на вбиральні у Римі введено по-даток, Веспасіан сунув йому під ніс руку з моне-тами і відповів: «Гроші не пахнуть!» Щоб підтри-мати міську бідноту, Веспасіан видав наказ про спорудження у Римі нових громадських споруд. Це дало змогу багатьом збіднілим римлянам за-робити собі на життя, працюючи на будівництві. Саме так було споруджено Колізей — стадіон на 50 тис. місць для гладіаторських боїв. Старший син Веспасіана Тіт продовжив політику батька. А ось молодший син, Доміціан, прийшовши до влади, зовсім занедбав державні справи і безпе-рервно пиячив. У 96 р. н.е. було організовано за-колот і останнього імператора з династії Флаві-їв було вбито.
ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ АНТОНІНІВ
Наступна династія АНТОНІНІВ но-сить умовну назву, оскільки 7 імператорів цієї династії не були навіть родичами, за винятком двох останніх. Всі вони, окрім першого, були вже вихідцями з провінцій. Було встановлено новий принцип успадкування влади. Щоб не до-пустити до неї людину нездатну управляти дер-жавою, було вирішено, що імператор за погод-женням із сенатом повинен обрати здібного дер-жавного діяча і усиновити його з тим, щоб вла-да перейшла у надійні руки.
Першим імператором став юрист Нерва (96-98 pp. н.е.). Його коротке правління відзначилось прийняттям закону про надання землеро-бам позик під низький відсоток. Доходи від та-ких позик йшли на допомогу сиротам та дітям
жебраків.
Імператор МаркУльпій Траян (98-117 pp. н.е.) жив у злагоді з сенатом і поповнював його пред-ставниками провінцій. Особливим досягненням Траяна було приєднання до Риму нової провінції Дакії, розташованої на землях сучасної Румунії. На честь перемоги у Римі було поставлено спе-ціальну пам'ятну колону Траяна. За енергійність і справедливість його було названо «оптимус прин-цепс» - кращий серед принцепсів. Коли після нього на трон вступав новий імператор, сенат бажав йому «бути щасливішим за Августа і кра-щим за Траяна».
Наступником Траяна став Публій Елій Адріан (117-138 pp. н.е,). Цей імператор любив подоро-жувати. За 21 рік свого правління він об'їздив майже всю імперію. Ці інспекційні поїздки при-мушували працювати чиновників на місцях. У часи правління Адріана державна служба стала добре оплачуваною, і це дозволило відмовитись від аукціонів, на яких продавалось право збира-ти податки з провінцій. При ньому було створе-но і державну пошту.
Сенат вважав ідеальним правителем Антоніна Пія (138-161 pp. н.е.), за якого встановилась повна згода між імператором і сенатом. На честь цієї події сенату було повернено право управля-ти італійськими землями.
Після смерті Антоніна при владі опинилось від-разу два імператори Марк Аврелій (161—180 pp. н.е.) та Луцій Вер (161-169 pp. н.е.). Боротьби за владу між ними не було через те, що Марк Аврелій умів всі суперечки і складні питання ви-рішувати мирним шляхом. З цього часу практика поділу влади між двома правителями стала звичайним явищем.
В роки правління Марка Аврелія відбулась грандіозна Маркоманська війна (166-180 pp. н.е.). В ході цієї війни проти германських та сар-матських племен Аврелій вийшов на територію сучасної Словаччини і планував установити кор-дон Римської імперії по Карпатах, утворивши дві нові провінції — Наркоманію та Сарматію. Але планам імператора перешкодила смерть.
В порушення традицій династії Антонінів Ав-релій у заповіті передав владу своєму синові Коммоду (180—192 pp. н.е.), який, на відміну від батька, був грубою та безпутною людиною. Він вважав себе кращим у світі гладіатором і висту-пав на арені Колізею, вбиваючи хижаків та лю-дей. Для плебсу влаштовувались свята та вели-чезні грошові роздачі. Державні кошти роз-тринькувались наближеними імператора, які, врешті-решт, і вбили його.
Правління династії Антонінів називають «золо-тим століттям» римської держави, але в кінці цього періоду з'явилися ознаки нової кризи, яка стрімко насувалась на Римську імперію.