1. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал. Його суспільні функції

Першим нашим завданням на сьогодні є визначення терміну “капітал”. Висновок  в науковій літературі існують альтернативні, такі, що суттєво відрізняються одне від одного тлумачення цього терміну. Дещо спрощено можна запропонувати узагальнити все розмаїття визначень, розбивши їх на дві групи:

А) акцентують увагу на матеріально-речовому змісті капіталу та його функції слугувати виробництву інших благ (класичний приклад визначення наведене в Економікс  “поняття капітал чи інвестиційні ресурси охоплює всі попередньо виготовлені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машин, механізмів, фабрично-заводські, складські, транспортні та збутові засоби, що використовуються у виробництві товарів і послуг та доставці їх споживачу”;

Б) акцентують увагу на здатності капіталу приносити доходи власнику, більше того – чистий доход, що може бути спожитий без шкоди запасу цього блага, тобто його продукт достатній для відшкодування витрат ресурсу в процесі виробництва і забезпечення споживання його власника. Тоді це будь який актив, що стає джерелом доходів власника завдяки здатності збільшувати продуктивну силу виробництва чи забезпечувати рух ресурсів до осередків ефективного використання;

В) акцентують увагу на необхідності заощадження, відмови від поточного споживання на користь приросту споживання в майбутньому, що пов‘язане із відмовою від ліквідності та ризиками, що вимагає компенсації, якщо суспільство вимагає існування групи людей, які будуть здійснювати накопичення і примноження запасу виробничих ресурсів.

д) акцентують увагу на відношеннях, що виникають між людьми з приводу руху, функціонування капіталу  Авансована вартість, що відтворюється та може зростати завдяки існуванню найманої праці і економічних відносин, що дозволяють привласнювати прибуток, авансована вартість, що в процесі свого руху зростає і приносить доходи своєму власнику.

Еволюція: Класики – плата за ощадливість, відмову від поточного споживання та зарплата за управління капіталом. Теорія граничної продуктивності – фізичні засоби виробництва, що примножують обсяги виробництва, отже порівняння обсягів виробництва (відповідно й доходів) без додаткової порції капіталу і за використання такої порції (гранична продуктивність останньої одиниці капіталу, залучення якої є доцільною) – дає основу визначення доходів власників капіталу. Шумпетер – купівельна спроможність створена банками, для надання підприємцям можливості втілювати нові комбінації факторів виробництва. Неокласичний синтез (Хікс, Хейне) – запас благ, чи фінансових інструментів, що здатні підвищувати виробничу чи розподільчу ефективність економіки, примножуючи масштаби благ, що регулярно одержуються суспільством в результаті виробництва.

Суспільні умови функціонування капіталу: Якщо матеріально-речовий зміст капіталу є незалежним і первинним, щодо соціальних умов його функціонування, то його суспільний зміст вимагає певних соціальних передумов функціонування засобів виробництва в якості капіталу. Отже майнові цінності (гроші, товари, засоби виробництва) стають капіталом лише тоді, коли слугують матеріальною основою виробництва, що засноване на певних принципах. Ми називаємо ці принципи капіталістичними. Якщо розглядати суспільний зміст категорії капітал, то принципово, що гроші та будь які інші матеріальні активи стають капіталом (тобто джерелом доходу) лише тоді, коли в суспільстві сформовані умови, за яких можна авансувати гроші у придбання виробничих ресурсів і не брати безпосередньої участі у виробництві, проте отримувати від нього доходи, коли в суспільстві починають домінувати дві великі соціальні групи (два класи) валики засобів виробництва і наймані працівники. Саме тоді, коли з‘являється можливість використовувати найману працю, коли формується відповідна система економічних відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва гроші, авансовані в бізнес перетворюються на капітал, тобто вартість яка в процесі функціонування приростає, самозростає. Таким чином гроші самі по собі не є капіталом. На певному етапі розвитку суспільства вони лише уособлюють, втілюють здатність засобів виробництва приносити дохід своєму власнику в процесі поєднання із робочою силою через найману працю.

Розглянемо капітал саме як певні суспільні відносини.

Капіталістичне виробництво стає можливим лише за виконання кількох умов:

1. наявність розвинутих товарно-грошових відносин, що забезпечує майнове розшарування відокремлених товаровиробників;

2. наявність вільної і позбавленої засобів існування робочої сили, тобто трудових (людських) ресурсів, для яких єдиним можливим способом поєднання з засобами виробництва стає наймана праця

3. приватна власність на засоби виробництва, як основа первинного накопичення капіталу (концентрації засобів виробництва під контролем незначної за чисельністю частки суспільства) і свободи та недоторканості підприємництва;

Нині такими умовами виступають:

А) наявність ринку праці (робочої сили);

Б) розвинуті інститути приватної власності та похідних від неї форм асоційованої власності;

В) свобода підприємницької діяльності, яка передбачає як невтручання держави (обмежене втручання), так і захист конкуренції, і розвинуту ринкову інфраструктуру, і соціальну спрямованість організації економічного життя;

Економікс визначає в якості інституціональних засад сучасного капіталістичного суспільства такі:

1. Приватну власність;

2. Свобода підприємництва і господарського вибору;

3. Особистий інтерес як головний мотив та рушійна сила економічної діяльності;

4. Конкуренція;

5. Система ринкових цін та механізмів;

6. Обмежена роль держави.

Функція приведення в рух виробничого потенціалу суспільства і створення приросту цінності

В чому внутрішній зміст процесів, з приводу яких виникають капіталістичні відносини? Це процеси яких ми з Вами вже торкались коли казали про поєднання факторів виробництва. Зараз ми знов розглянемо процеси взаємодії засобів виробництва і робочої сили але вже в контексті створення вартості товарів, ми спробуємо прослідити звідки береться додана і додаткова вартість, яким чином підприємцю вдається об‘єднавши ресурси загальною вартістю 100 гр. од. отримати продукцію вартістю 120 грош. од.?

Для цього ми звернемось до так званої загальної формули руху капіталу:

Г  Т  Г‘, де Г‘ = Г+ΔГ

Звідки береться ΔГ? Згідно трудової теорії вартості, створюється в процесі виробництва, який ми зараз спробуємо дослідити розкривши докладніше початкову формулу руху капіталу.

Перший елемент формули  Г  Т, тобто гроші витрачаються на придбання товарів. Що за товари купуються в процесі авансування капіталу у виробництво. Звісно два головні види ресурсів  матеріальні та особистісні ресурси  засоби виробництва та робоча сила (ресурс праці – за неокласичною теорією).

Етап руху капіталу	Г  Т (ЗВ +Рс)	Т (ЗВ + Рс) …Виробництво …Т‘	Т‘ Г‘
Перетворення структури капіталу	С + V, Відношення C до V називають вартісною будовою капіталу. Його зміст зрозуміти не важко  яка частка авансованого капіталу втілюється в засобах і предметах праці, а яка в роб. силі.	Працівники власною конкретною працею переносять вартість засобів виробництва на вартість готової продукції, а абстрактною працею створюють нову вартість продукції, що більша за початково авансовану вартість, а значить створюється додаткова вартість: С+V → C+V+m	Реалізація товарів та створеної вартості

Отже, ми побачили, що в процесі виробничого споживання здатності до праці вартість матеріальних чинників виробництва, що витрачаються на виробництво продукції (споживаються в процесі виробництва) переноситься на вартість продукції і створюється нова вартість, яка своєю часткою містить вартість робочої сили та додаткову вартість. Отже виникла новостворена (нова) вартість  V+m. Таким чином: Вартість створеної продукції:

C	V	m
Перенесена вартість витрачених засобів виробництва	Частина новоствореної вартості, що необхідна для відшкодування вартості робочої сили	Додаткова вартість, яка визначається як надлишок новоствореної вартості над V
Після реалізації вартості утворює частину грошової виручки, що витрачається на відновлення витрачених засобів виробництва (матеріальні витрати)	Після реалізації вартості витрачається на виплату заробітної плати	Після реалізації вартості формує прибуток

З точки зору неокласичної теорії, кругообіг капіталу, передбачає акумуляцію ресурсів, відповідно до цін, що складаються на ринках виробничих ресурсів. При цьому ціна попиту відбиває граничну продуктивність ресурсу, а ціна пропозиції – доход, що здатен компенсувати витрати власника на формування ресурсу та відмову від альтернативних напрямів його використання. Потім, поєднання ресурсів у виробничому процесі, що описується виробничою функцією підприємства. При цьому з виробничої функції випливає поняття граничної продуктивності (за умов незмінності комбінації всіх факторів крім одного, приріст виробництва за мінімального приросту обсягу залучення цього фактору). Саме ця гранична продуктивність і визначає внесок кожного фактора в створення нової вартості (в приріст вартості порівняно з первісно авансованою). Потім на ринку – реалізація продукції, при цьому витрати фірми на залучення ресурсів формують її ціну пропозиції, а оцінка споживачами цінності продукту – ціну попиту і через рівноважну ринкову ціну продукції формується суспільна оцінка продукції, відповідно, визначається її вартість і розміри доходів власників всіх факторів використаних в процесі виробництва.

Наведена нижче таблиця являє спробу узагальнити бачення руху виробничого капіталу із використанням категорій як марксистської теорії, так і неокласичної.

Стадія Ознака	Обіг	Виробництво	Обіг
Елемент формули	Г  Т  ЗВ, РС	ЗВ + РС  Т*	Т*  Г*
Функціональна форма	Грошовий капітал  Перетворення грошового капіталу на продуктивний	Продуктивний капітал  Перетворення виробничих ресурсів у продукт виробництва	Товарний  Перетворення товарного в грошовий
Функція	Створення умов виробництва нової вартості, тобто придбання (авансування) C і V	Створення нової вартості (V+m), яка своєю часткою містить вартість витраченої робочої сили але вища її на величину m, або містить первісно авансовану вартість і приріст створений відповідним фактором	Реалізація створеної вартості, коли визначається співвідношення між суспільно необхідною вартістю та індивідуальною вартістю продукції, відповідно формується відношення між вартістю і ціною продукції.
Зміст	Придбання виробничих ресурсів  засобів і предметів праці, що утворюють постійний капітал підприємства та робочої сили, або послуг праці, що утворюють змінний капітал підприємства	Зміна натуральної форми та вартості авансованого капіталу перетворення виробничих ресурсів відповідно до платоспроможних потреб суспільства, виробниче споживання авансованого капіталу	Реалізація створеної вартості, що передбачає отримання доходу, який забезпечує відшкодування спожитих матеріальних ресурсів і трудових зусиль найманих працівників і, в разі перевищення суспільно необхідної вартості продукту над індивідуальною вартістю (капіталістичними витратами  c+v) отримання прибутку
Сфера функціонування	Ринки виробничих ресурсів	Внутрішньовиробничий процес в межах підприємства (не обов‘язково просторово, а за місцем у функціональному поділі праці в суспільстві)	Ринок збуту продукції
Методи вивчення закономірностей та оцінки ефективності функціонування капіталу	1. Функціональні: 1.1 Графічні Криві попиту та пропозиції на виробничий ресурс; Ізокванти та ізокости (пошук точки мінімуму витрат при заданому обсязі виробництва, або максимуму виробництва за заданого обсягу витрат) 1.2 Умов оптимізації  обсягу виробництва  коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу, тобто для умов досконалої конкуренції ціні продажу продукції; оптимального співвідношення ресурсів  коли граничні продукти ресурсів пропорційні їхнім цінам; Пошук точок беззбиткового обсягу Q*=Cc / (P-Cv)	Показники фондомісткості та фондовіддачі, матеріаломісткості та матеріаловіддачі, продуктивності праці та трудомісткості,	Показники швидкості (тривалості та кількості оборотів) обороту капіталу рентабельності основних та оборотних фондів, рентабельності витрат на авансування вартості різних складових капіталу та їхня взаємообумовлена динаміка
Основні закони, що регулюють функціонування капіталу на певній стадії	Взаємодія попиту і пропозиції на виробничі ресурси як механізми формування цін та обсягів залучення ресурсів, масштабів виробництва; Пошук організаційно-технічних параметрів виробництва, що забезпечуватимуть максимальну прибутковість діяльності  умови оптимального обсягу, пропорцій залучення ресурсів;	Економії робочого часу, концентрації виробництва, розвитку форм спеціалізації та кооперації праці, зростання маси уречевленої праці в складі вартості створюваного продукту, спадної (зростаючої граничної продуктивності (граничних витрат), деякі інші	Взаємодія попиту і пропозиції, закони вартості та ціноутворення; Закони споживацької поведінки  спадної граничної корисності споживчого надлишку, ефекти доходів і заміщення, тощо; Закони тяжіння прибутковості капіталу до норми прибутковості та вирівнювання прибутковості капіталу в різних галузях

Створення запасу ресурсів, що приносить доходи понад необхідне для відтворення запасу ресурсу, первісне нагромадження капіталу

Важливо не плутати процес нагромадження капіталу із процесом первісного нагромадження капіталу. Перший, є елементом відтворювального процесу як на рівні підприємства так і економіки загалом і полягає в збільшенні маси функціонуючого капіталу здебільшого через капіталізацію частини отриманого прибутку. Другий розглядається по відношенню до всього суспільства і передбачає формування необхідної для функціонування капіталістичного способу виробництва соціальної структури і системи економічних відносин. Тобто поступово відбувається процес майнового розшарування населення – хтось накопичує засоби виробництва, концентрує у себе їх в більшій кількості ніж може приводити в дію, а хтось зовсім позбавляється засобів виробництва і відповідно засобів до існування і перетворюється на найманого працівника. Для сучасних розвинутих країн цей процес відбувався 17 – 18 ст. одночасно із переходом до мануфактурного, а потім до індустріального виробництва. Відповідно, відбувався він за умов розвинутих ринкових відносин, товарного виробництва але за конкуренції близької до досконалої. Принципово важливо, що саме конкурентна ситуація, коли на ринку багато дрібних виробників жоден з яких не має впливу на ціну, а товари достатньо стандартні визначальним чинником масштабів накопичення капіталу виступає ефективність виробництва, яка визначає здатність створювати товари з меншими витратами і пропонувати їх за меншою ціною. Тому забезпечується рух ресурсів до осередків їх найбільш ефективного використання – перемагає в конкурентній боротьбі той, хто краще задовольняє потреби споживачів із меншими витратами ресурсів. Саме тоді досягається важливий результат первісного накопичення капіталу – формування ефективного власника. Тобто люди потрапляють в суспільну групу «власники ЗВ», «підприємці» не випадково, а через визнання суспільством їх здатності ефективно організовувати виробництво і виконувати підприємницькі функції.

Отже ПНК – процес, що перетворює засоби виробництва і життєві засоби в капітал, а безпосередніх виробників – в найманих працівників.

Як наслідок, домінуючим способом поєднання робочої сили із засобами виробництва стає наймана праця, коли є дві основні ролі, що можуть виконуватись в процесі виробництва – роль найманого працівника і роль власника засобів виробництва, який одночасно є і підприємцем. Нагадаю, що на перших етапах розвитку капіталістичних відносин функції власника ЗВ і підприємця були нерозривні, їх майже завжди виконувала одна особа. Вже потім, із розвитком акціонерної власності та кредитних відносин функції власника і підприємця почали відокремлюватись, виник прошарок менеджерів, які могли не бути власниками, але виконувати всі функції з організації бізнесу. Відповідно для залучення переважної більшості учасників виробництва (безпосередніх виробників, тих, хто здійснює трудовий процес, приводять засоби виробництва в дію) використовується певна система стимулів. А саме – заробітна плата. Вони не є власниками капіталу підприємства, отже не мають безпосередньої зацікавленості в його зростанні, вони не беруть участі в розподілі прибутку підприємства – отже не мають безпосередньої зацікавленості в підвищенні конкурентноздатності і прибутковості його діяльності. Вони працюють за зарплату, розміри якої можна поставити в залежність від параметрів їх індивідуальної праці, а не від кінцевих результатів роботи підприємства. Це, по-перше, обмежує можливості економічного заохочення повної реалізації їх творчих здібностей, професійного потенціалу, а по друге, вимагає існування громіздкої системи контролю за їх діяльності, за дотриманням ними регламенту трудового процесу. Такий спосіб поєднання особистісного і матеріальних чинників у процесі виробництва виявляється адекватним індустріальному виробництву, яке вимагає людини сумлінного виконавця, людини додатка до верстата, але не відповідає вимогам постіндустріального виробництва, яке вимагає людини творчої. Але на етапі первісного нагромадження капіталу, на етапі формування великого індустріального виробництва це була необхідна суспільна форма продуктивних сил, саме так можна було забезпечити швидкі темпи накопичення капіталу, тобто не просто концентрацію, а збільшення маси капіталу, засобів виробництва, які примножували продуктивну силу праці, отже створювали передумови для зростання життєвого рівня населення.