А тепер я зістарилась, та й позабувала.

Ой сип сировець, та криши петрушку,

Підем мила у комору, поласуєш, душко.

Ой там на горі, там глибока ямка,

А дід бабу торка ззаду, ще й губами плямка.

У сороміцьких піснях ерогенні (від грецьк. еr?s– пристрасть, любов та genes – породжуючий, зумовлюючий, ділянки тіла, стимуляція яких викликає у людини статеве збудження), зони тіла, статеві органи та сексуальні бажання представлені алегоріями. Застосовані порівняння несуть в собі відтінок гумору, аби підкреслити прийняття тілесності такою, яка приносить радість, задоволення, втіху.

Любка моя солоденька, любка моя повна,

Гарбузові цицьки маєш, смерекові стегна.

І батько велів, і мати казала,

Сама захотіла червоного буряка до білого тіла.

І ти дівка, і я дівка, чом у тебе більше дірка?

Мене хлопці сподобали, більшу дірку продовбали.

Проста селянська міць та лукавинка щодо ставлення до сексуальної поведінки, розуміння непереборної сили сексуального бажання покладені в основу жартівливих співанок, ко­ломийок та частівок.

Попід людські обороги, баранячі роги,

Дівки хлопців научили лізти межи ноги.

У моєї миленької груденята теплі,

Через теті груденята буде душа в пеклі.

Ой на горі пшениченька, жовтоє колосся

Люблять хлопці потягати поцку за волосся.

Ментальності українців притаманий гедонізм у поглядах на статеве життя та тілесну чуттєвість. Життєва насолода простежується також у змісті народних загадок, приказок, прислів'їв, де сексуальність органічно поєднана з явищами природи. Серед загадок зустрічаються, нап­риклад, такі:

Любив тебе, кохав тебе,

Ліз на тебе, махав тебе (Фруктове дерево)

Росло, росло - виросло,

Із ширінки вилізло,

По краєчку залупилось,

І дівчатам знадобилось (Квітка)

Між трав ступав, мене клав,

Коси зім'яв. Я піднялася, йому далася.

Свербить, щемить, він аж сичить (Кропива)

Кругом волосянка, посередені – качалка (Качан кукурудзи)

Коли б не дідова шарябачка,

Заросла б у баби чорнявочка (Кочерга та піч)

Приказкам та прислів’ям теж притаманна еротична вільність, вони не позбавлені поетичного образу і є результатом життєвого спостереження, де змальовується іноді саркастично любов і пов’язані з нею статеві стосунки: “Де подолочок – там долочок, де долочок – треба кілочок”, “І коли тепло, жіноча криниця не висохне”, “І попова дівка, коли з хлопом лежить, то не молиться”, “ Як у хлопа стоїть, той робота стоятиме”, “В молодої дівки волосянка, як маслянка”, “Сягни під коліна, буде дитина”, “Хоч старий баран, але ріжок твердий”, “Хлопці те люблять, за що дівки ганьблять”.

Вечорниці, досвітки, вечірки, які досить повно описані в ет­нографічній літературі, слугували своєрідним майданчиком для трена­жу побудови міжстатевих взаємин. При досить демократичних формах спілкування обох статей (близький тілесний контакт в танцях, іграх, спільний ночліг), сексуальні пестощі не допускали злягання пари. При цьому ша­нувалася не тільки цнотливість дівчини (“Прохали хлопці - вона не дала, купували купці - не продала, шовком ніженьки зв'яза­ла, за всіх тому Іванку держала”), але й парубка (“А козак дівчину, та й вірненько любить, а зайнять не посміє”).

В українському фольклорі особливо підкреслювалася дівоча цно­та як символ небезпеки порушення термінів досягнення психологічної зрілості. Як правило, любов­ний мотив поведінки співіснує у фольклорі з відповідальністю і протиставляється хтивості, перемозі тілесності над почуттями.

Українські народні строї, особливо жіночі, завжди вважалися свідченням демократичності нормативів сексуальної поведінки статей, оскільки підкреслювали ерогенні зони, красу статури, грудей, стегон. “Вони мають навколо нижньої частини тіла червону запаску. Нею вони дуже сильно обтягаються, так що сильно виступають форми тіла. Ходять здебільшого у вишитих сорочках. Вони добре танцюють, підлаштовуються, зазвичай, до ходи й кроку чоловіка, а проте в танці поводяться легковажно і з серцем”, – писав К.Я.Гільдебрант, член шведського посольства 1656-1657 років. Інший швед, Вейге, з приємністю відзначає, що спідниця українок “прилягає досить тісно до тіла і віддає його форми”, а також те, що українки “мають велику охоту до любовних пригод”. Згадаймо, що стегна тогочасних європейських дам були надійно приховані кількома шарами широчезних спідниць, а груди – твердими, мов панцир, корсетами. Сорочка ж узагалі вважалась за спідню білизну і не демонструвалася. …Жінки із середовища козацької старшини (а саме їх мали можливість найкраще роздивитися пани посли) носили сорочки не з грубого полотна, а з дорогого батисту та маркізету – тканин напівпрозорих. Німець Ульріх фон Вердум, який мандрував Україною в 1670-1672 роках, висловився щодо вбрання українок із солдатською прямотою: “Усі форми тіла видно так добре, як би ходили голими”. Він звернув увагу і на заквітчені голівки, що “визначалися великою зграбністю”, та на загальну чарівність і вміння кокетувати: “Найбільше ласкавості у словах і жестах знайдеш на Русі, особливо у жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова якої не така тверда, як польська. Тому кажуть, що у Львові живуть такі гарні, делікатні й спокусливі жінки, як, зрештою, ніде на земній кулі…”*

Людська сексуальність у весільній обрядо­вості – це передусім репродуктивне начало та фертильна ак­тивність (від лат. fertilis – плодородний). При цьому вода несе еротичне навантажен­ня, а зерно – фертильне, репродуктивне. Відомий етнограф Дмит­ро Зеленін підкреслював, що головний архетип українців – вода – є символом плодючості, парування, розмноження і зустрічається не лише у весільній обрядо­вості, а й у більшості народних свят. Так, наприклад, купальська обрядовість, а саме: деревце, гільце, яка топиться у воді, вінки, які пускаються за течією, символізують генітальні орга­ни – фалос * цит. за К.Липою. Захоплений погляд європейця. – Єва. –вересень. – С.54-55

і піхву, процес єднання, потоплення – як злягання: “Текла річка, дзвеніла, аж до парубків у сіни”.

Вода та обливання водою у весільних обрядах символізує надмір еротичних почувань, сексуальних сил, магію залюблення, занурення у жіноче лоно. Гли­бинний архетип води, водної стихії, повноводдя (“вода луки позаливала, доріженьки позабирала”) сим­волізує неперервність, самовідтворюваність життя через поєднання чоловічої та жіночої тілесності.

Сексуальна активність і плодючість передається певними символами, як-то: вішання вінка на гілці – процес злу­ки, відкривання воріт – дефлорація, засівання зерна – процес запліднення, впіймання вінка – одруження, йти вбрід по воді – віддаватися коханню, орання цілини або сівба – акт позбавлення невинності молодої. Видатний український історик Михайло Грушевський писав: “Такі і подібні символи в величезнім багатстві розстелені в піснях наших та інших слав'янських на­родів, мають під собою щось реальніше, ніж просто символіку або церемоніальні форми. В кожнім разі, лежать тут і певні ри­туальні акти, які дійсно практикувались як форми парування на старих сходинах і ігрищах”( 6) .