2.І. Стать та її диференціація

Сприймання людини – чи то дорослої, чи дитини – відбувається крізь призму статевої належності.

Диспетчер столичного салону-перукарні виглядала спантеличеною, коли раптом виникла молода істота в шкіряній куртці та джинсах перед її столиком. Сережки у вухах, чоботи в стилі ковбоя, чоло, перехвачене темною косинкою з вузлом на потилиці, з-під якої стирчав стягнутий гумкою хвіст волосся, розмаїтий комплект металевих браслетів, ґудзиків та заклепок на кишенях та клапанах. “Ви попередньо записувалися на обслуговування?” – роздратовано запитала жін­ка, якій ніяково було перед клієнтами, що вона не може визначити стать новоприбулого відвідувача чи відвіду­вачки. “Ні, – зухвало відповів він чи вона, продовжуючи переминати жуйку. – У нас черга до жіночих майстрів тільки по запису”, – ризикнула диспетчер натякнути на стать клієнта. “Мене це мало обходить, –- продовжувало “воно”.

Люди в черзі почали перемовлятися між собою: “Хіба не видно, що це - хлопець?” –“Не кажіть, – втрутилася літня пані, – мій онук носить і обручки, і сережки і манікюр робить." – “Перевелися чоловіки” – почулася репліка від чоловіка в закутку, який читав газету. У цей час у дверях чоловічого відділення салону з’явився майстер: “Прошу, хто наступний?” “Оцей юнак,”- наважилася відповісти диспетчер. Проте щойно визначений за статевою належністю “він” рвучко повернувся і кинув жінці: “Це я - юнак? Мені не потрібна ваша зачухана перукарня. Я на персінг!”

Психологи проводили спостереження за жінками та чоловіками, яких залишили наодинці з малюками. Специфіка цієї ситуації полягала у тому, що діти були вдягнуті в комбінезони, які маскували їхню стать. Як поводилися дорослі? Всі без винятку почувалися у спілкуванні з малюками невпевнено доти, доки не з’ясовували: “Ти хто – хлопчик чи дівчинка?”

Стать – перша ознака, з якою людина входить у світ і з якої по-чинаємо розмову про будь-кого. Народився малюк. “Хто? – запитуємо ми, – хлопчик чи дівчинка?” Першим в інформації про людину йде означення паспортної, або акушерської чи біологічної статі, а вже далі зазначається вік, професія чи со­ціальний статус, сімейні ролі тощо.

Різностатевість – найбільш глобальна характеристика людства. Поділ людських організмів на чоловічі та жіночі ґрунтується на диференціації анатомічної будови статевих органів, пропорцій тіла (зросту, ширини плечей, стегон), розміщення жирових відкладень, особливостей статевого дозрівання тощо. Всі ці ознаки характеризують стать соматичну, іншими словами, біологічну чи паспортну. Отже, стать біологічна – це сукупність морфологічних (будови тіла), фізіологічних та генетичних особ-ливостей, які забезпечують розмноження організму. Її ще називають статтю акушерською.

Те, що еволюційно-біологічний фактор зумовлює відмінності між чоловіками та жінками очевидно. Не є особливим відкриттям, що в усьому світі чоловіки і жінки відрізняються не тільки за будовою тіла, а й за фізичною витривалістю, зростом, м’язовою силою тощо. Так, об’єм м’язової тканини до загальної маси тіла в чоловіків становить близько 40%, а в жінок – відповідно тільки 24%, чоловіки вищі від жінок у середньому на 15%.

…Смерть Стелли Уолш на 69 році життя привернула увагу багатьох людей. І не тільки тому, що померла американка була володаркою п’яти золотих, трьох срібних та однієї бронзової медалей, здобутих у міжнародних змаганнях з легкої атлетики, а також олімпійською чемпіонкою 1932 року. Інтерес до життя Стелли прикувала дивна біологія її статі.

Генетично Стелла мала мозаїчний хромосомний набір. Частина клітин її тіла мала чоловічу комбінацію хромосом ХУ, решта – жіночу, тобто ХХ. Анатомічно жінка мала, крім жіночих, і чоловічі статеві органи, які були малорозвинутими і не функціонували. Тому Стеллу з дитинства виховували як дівчинку. У той час ще не вміли робити медичну корекцію статі ендокринним та хірургічним втручанням у розвиток організму. Відомо, що Стелла була одружена, хоча її заміжжя було короткочасним…

Біологічні відмінності зумовлюються цілою системою факторів, які діють послідовно, один за одним у процесі розвитку організму. Щоб збагнути всю складність творення біології статі, пригадаймо основні його етапи, які описав американський психолог Джон Мани.

Схема статевої диференціації Джона Мани*

І ХУ Хромосомна стать, або ХХ

генетична (генотип)

ІІ сім'яники Гонадна стать яєчники

ІІІ сперматозоїди Гаметна стать яйцеклітини

ІУ андрогіни Пренатальна естроген

(тестостерон) гормональна стать та протестерон

У чоловіча Морфологічна жіноча (клітор та

(статевий член) (соматична) стать (фенотип) піхва)

УІ чоловіча Громадянська стать жіноча

УІІ Стать виховання

УІІІ Статева ідентичність

Він зазначав, що безпосередньо в момент запліднення утворюється так звана генетична стать, або генотип. Базовою одиницею життя страведливо називають клітину, адже всі живі істоти – рослинний, тваринний світ, люди складаються з клітин. В тілі людини таких найменших живих одиниць близько 100 трильйонів. Усередині кожної клітини є ядро, в якому містяться тисячі генів. Гени – окремі одиниці спадковості, які визначають усі характеристики організму – колір очей і волосся, групу крові, темпи статевого дозрівання, схильність до хвороб, повноти тощо. На початку XX сторіччя вчені виявили, що гени перебувають у структурах клітин, які назвали хромосомами. Хромосоми складаються з білків та щільно скручених ланцюжків молекул ДНК. У 1953 році Джеймс Вотсон та Френсіс Крик встановили просторову структуру ДНК – двоспіральної ниткоподібної макромолекули, яка містить усю інформацію про живий організм. Так було зроблено перший крок на шляху розгадки спадковості. Отже, на шляху розкриття таємниці народження людини, від XVII сторіччя, коли було відкрито яйцеклітину та сперматозоїд, що вважалися носіями крихітних, уже сформованих у мініатюрі людей, до досліджень австрійця Грегора Менделя, який у 1866 році відкрив спадкові задатки, закладені в статевих клітинах, а далі до 1944 року, коли встановили, що гени містяться в ДНК, пройшло чимало років. Генетична програма, носієм якої є ДНК, робить кожний вид живих істот відмінним від інших, кожну істоту відмінною від інших в межах виду, кожного Homo sapiens індивідуальним та неповторним.

Відомо, що ядро будь-якої клітини людського організму, має 46 хромосом, з яких 44, тобто 22 пари, однакові у чоловіків і для жінок (їх тому і називають аутосомами) і тільки одна пара – відрізняється. Це і є статеві хромосоми. Їхня комбінація утворюється під час злиття яйцеклітини та сперматозоїда. Оскільки яйцеклітини жінки несуть лише Х-хромосоми, а сперматозоїди чоловіка –Х та У-хромосоми, то виникнення генетичної статі залежить тільки від сперматозоїдів.Запліднення яйцеклітини сперматозо-

*Money, John . Man and woman, boy and girl. – The Johs Hopkins University Press. Copyright, 1972. – 310 p

їдом, що несе У-хромосому, зумовлює розвиток чоловічого зародка, а Х-хромосомою – жіночого.

Склад 46 хромосом типу ХХ визначає формування жіночої статі, тобто утворення залоз яєчників, а комбінація ХУ – чоловічих залоз (яєчок), які зумовлюють наступний етап творення жіночого та чоловічого організмів – становлення гонадної статі, або, згідно з Дж. Мани, статі справжньої. Чому вчений назвав її справжньою? Тому, що вона характеризується, по-перше, здатністю статевої залози виробляти яйцеклітини або сперматозоїди, тобто гамети. Пригадаймо, що в людей, як і в інших біологічних істот, що розмножуються статевим шляхом, гамети (статеві клітини) відрізняються від інших клітин тіла. Жіночі гамети (яйцеклітини) виробляються в яєчниках, а чоловічі (сперматозоїди) – в яєчках. По-друге, стать гонадна характеризується тим, що вона сама також починає продукувати специфічні чоловічі та жіночі статеві гормони – чоловічий – андроген та жіночий – протестерон та естроген, тобто створювати стать гормональну. Саме вони вирішальним чином впливають на будову і розвиток внутрішніх та зовнішніх статевих ознак чоловічого та жіночого організмів, тобто формують морфологічну (соматичну) стать, яка й зумовлює при народженні стать акушерську, або громадянську. Громадянська стать, у свою чергу, визначає стать виховання, соціалізації, формуючи статеву свідо-мість та відповідну статеву роль.

До шостого тижня внутрішньоутробного розвитку людського ембріона його біологічну стать визначити неможливо. Відомо, що гормон тестостерон продукується у період з четвертого до восьмого тижня після зачаття чоловічого генотипу. Дослідження показують, що коли в цей період внутрішньоутробного розвитку до організму матері потрапляють препарати, які стимулюють появу тестостерону, то жіночий ембріон може набувати маскулінних ознак.

Перші шість стадій за механізмами диференціації були названі Дж. Мани біологічними, дві останні – психологічними. У більшості випадків біологічні та психологічні стадії розвитку статі узгоджені між собою. Тобто організм у пренатальному періоді розвивається за цілком жіночим або чоловічим типом, який діагностують при народженні. Проте трапляються випадки, коли гармонійність дії механізмів статевої диференціації під час внутрішньоутробного розвитку порушується. У цьому разі може народитися гермафродит (від грецьк. Hermaphrodite). Термін гермафродит утворений з поєднання імен міфологічних богів Гермеса та Афродіти, сином яких був Хермафродит, який поєднував у собі ознаки чоловічої та жіночої статей. Біологічну стать такої людини у момент народження визначити важко, оскільки репродуктивні органи можуть виявитися не повністю чоловічими або жіночими, або частково чоловічими чи жіночими.

У західній пресі повідомлялося, що американські лікарі вивчають перший у світі випадок самозапліднення у людини. 28-річна американка Глайда Рейборн, гермафродит за біологічною статтю, збирається народжувати дитину, батько якої… вона сама. Глайда, в минулому Гейлорд, від народження мала і чоловічі, і жіночі статеві органи. Оскільки “переважали” чоловічі, Гейлорда виховували хлопчиком. Проте з часом усвідомивши, що відчуває себе жінкою, він зважився на операцію. В клініці йому видалили чоловічі статеві органи і він став Глайдою. Якийсь час після операції ніяких змін в організмі прооперована жінка не відчувала. Проте через кілька місяців стали очевидними симптоми вагітності, що й підтвер-дили лікарі. Здивуванню не було меж, адже Глайда не мала жодних контак-тів з чоловіками…

Лікарі, які почали вивчати організм Глайди, висунули гіпотезу, що причина раптової вагітності криється у невдало виконаній хірургічній операції, а саме: статеві чоловічі органи були видалені не повністю. “Феномен Глайди” полягав у тому, що у пацієнта-гермафродита могло бути яєчко, в якому відбувся сперматогенез. Воно могло мати сполучення з уретрою, крізь яку в чоловіків відбувається викид сперми. Під час операції, вважають лікарі, ця сперма могла потрапити в піхву й спричинити вагіт-ність…

Чим цікавий феномен гермафродитизму для розуміння проблем статевої диференціації? Дж. Мани, вивчаючи у 70-80-х роках особливості розвитку гермафродитів, переконливо довів, що важливішу роль у становленні їхньої особистості відіграє не сама біологічна стать, а спрямування виховного процесу відповідно до неї, тобто статі, яку приписують дитині.

“Ніколи не забуду, як пізно ввечері до редакції зайшла жінка, – пише журналістка Оксана Гречанюк, – вона була дуже схвилювана, старанно добирала слова, говорила натяками про якусь хворобу. Лише через якийсь час наважилася попросити:“Допоможіть мені зустрітися з Кашпировським”.

Жінка у відчаї розплакалася. Так плачуть, коли розбивається остання надія.

– Давайте поміркуємо, хто ще вам може допомогти. У столиці стільки спеціалістів…І лише взявши з мене обіцянку, що ніхто й ніколи не дізнається її імені, а тим більше імені сина, вона розповіла…

– Хлопчик ріс дуже сумлінним і розумним. Був уважним і лагідним. Добре вчився. Якось навесні, коли бігали з однокласниками по футбольному полю, хтось гукнув: “Слухай, ти, ліфчик купи… Бо груди в тебе, як у юної суперзірки…”

З того все почалося. Два місяці він пролежав у психо-неврологічному диспансері через нервове потрясіння. А коли повернувся з лікарні, вже не виходив з дому. Він весь час боявся, що всі про це дізнаються. Бо жили в селі, де важко приховати якусь таємницю.

Журналістка про цей випадок розповіла керівникові відділення дитячої ендокринної патології Київського НДІ ендокринології та обміну речовин МОЗ України Олені Василівні Большовій.

– На превеликий жаль, – сказала вона, – ні Анатолій Михайлович Кашпировський, ні інший психотерпевт не в змозі допомогти цьому хлоп-чикові. Це вже потім – після певного лікування, хірургічного втручання – можна пройти курс психовпливу. Для спеціалістів нашого ж відділення прийом таких дітей – це повсякденна робота, мета якої – “підправити” природу.

– І багато народжується таких дітей?

– Не хочу лякати матерів, адже зрозуміло, що мета нашої розмови, яку ви опублікуєте на сторінках жіночого журналу, – загострити увагу батьків на цьому питанні. Та не лише в нашій країні, а й за кордоном зростає кількість дітей зі статевими аномаліями: народжуються малюки з ознаками чоловічої і жіночої статей, або такі, що їх вважають хлопчиками, а вони насправді – дівчинка.

Коли малюкові, що народився з ознаками як чоловічої, так і жіночої статі, приписують чоловічу стать і виховують його як чоловіка (на фоні відповідної гормональної терапії та хірургічної корекції тіла), то він добре адаптується до чоловічої ролі. Якщо ж паспортною статтю вважають жіночу і виховують як жінку, проводячи гормональну терапію та відповідне втручання, то така дитина добре адаптується до жіночої ролі. Який же висновок напрошується з досвіду виховання дітей з невизначеною біологічною статтю? Насамперед, що саме середовище, виховання відіграють провідну роль у формуванні статевої свідомості людини, в її почуванні себе чоловіком чи жінкою. При цьому важливо не тільки не помилитися з вибором домінуючої біологічної статі, а й не запізнитися з її визначенням. Установлено, що такий припис біологічної належності дитини слід робити не пізніше півторарічного віку, бо саме на 18 місяці онтогенезу починається інтенсивне самовизначення малюка в статі. Вимоги до дитини, оцінки її дій завжди опосередковані її статевою належністю. Відомий російський вчений І.С.Кон підкреслює, що “всі або майже всі онтогенетичні характеристики є не просто віковими, а й статевовіковими, і найперша категорія, в якій дитина осмислює власне “Я”, – статева належність”.*

Іноді аномалії статевого розвитку починають проявлятися в пубертаті, коли біологічну дівчинку “заглушують” чоловічі вторинні ознаки: грубішає голос, з’являється оволосіння за чоловічим типом, ширшають плечі, довго

немає менструації. При цьому змінюються і зовнішність, і психіка. Або, навпаки, у хлопчика з’являються ознаки жіночої статі. Подібні випадки пе-Кон И.С. Введение в сексологию. – М.: Медицина,1988. – С.182

реконують у тому, що біологічну стать не можна відкидати зовсім, зводячи все до виховання, або розглядати її лише як фундамент для будови статі психічної.

На основі наведених вище прикладів можна дійти такого висновку. Нормальний розвиток людини як істоти статевої забезпечується не тільки простою взаємодією біологічних та середовищних факторів, які диференціюють чоловіків та жінок, але й узгодженістю генетичних, гормональних та соціальних впливів на організм та психіку.

З перших днів життя дитини соціальне оточення відіграє вирішальну роль у вихованні особистості чоловіка чи жінки

Згадаймо типові заспокійливі слова батьків, коли їхні малюки роблять перші кроки в житті. “Не плач, – заспокоюють хлопчика, – ти ж майбутній воїн, мужчина, а чоловіки не плачуть”. “ Вимий краще рученята, – кажуть дівчинці, – дівчатка повинні бути охайними” тощо. Такі статевовідповідні дороговкази супроводжують дитину всюди – вдома, в дитячому дошкільному закладі, у школі, вони чують про це з екранів телебачення, читають у дитячих книжках, тобто соціалізують дитину.

Поняття соціалізації включає спосіб впливу соціального середовища на індивіда, прийняття ним його принципів, приписів, орієнтирів, тобто всього того, що закумульоване в соціальному досвіді. Отже, статева соціалізація – це засвоєння та відтворення тих статевоспіввіднесених нормативів поведінки, які притаманні тому середовищу, в якому живе людина. Її результатом є асиміляція (від лат.assimilatio – злиття) та адаптація (від лат.adaptio – пристосовую) усталених вимог. Цивілізація створила цілу систему поведінкових приписів, взірців, моделей поведінки (від одягу, манер спілкування тощо до соціальних видів діяльності), які прийняті щодо сильної та слабкої статей.

Як створюються ці нормативні приписи, хто є їхнім автором? Певною мірою можна сказати, що самі люди, які живуть у тих чи інших соціально-економічних умо­вах, мають свою релігійну, національно-культурну спад-щину, вироблені сторіччями шлюб­но-сімейні традиції, звичаєвість. Саме во-ни допомагають кожному народові виховувати дітей, готувати їх до вико-нання дорослих ролей і насамперед родинних: подружніх, батьківських, а також громадянських ( професійних, політичних, культурно-освітніх).

В опублікованій американським антропологом Маргарет Мід у 1928 році книзі “Повноліття на островах Самоа” було представлено етнографічні матеріал різних племен. Мід показала, що чоловіками та жінками не народжуються, а стають. Ста­ють саме завдяки суспільству. Причому характер статевих взаємин залежить від прийнятих у тому чи іншому племені звичаїв, традицій. Хтось із них притримується традиційного розподілу ролей з верховенством чоловіка над жінкою. Інші сповідують протилежний розподіл ролей, з домінуванням жінок над чоловіками. Є й такі, де зберігаються паритетність, рівність статей у сім‘ї та общинному житті. Так, наприклад, описане нею плем’я арапеш відрізнялось миролюбством та злагодою стосунків чоловіків та жінок, рівністю та гармонією статей у вирішенні сімейних справ, чуйним ставленням до дітей. Сусіднє плем’я мундугомор мало діаметрально проти­лежні цінності, войовничий характер, і міжстатеві стосунки будувалися на домінуванні чоловіків над жінками. Нарешті, плем’я чамбулі вирізнялося тим, що чоловіки та жінки як у громадському житті, так і в сім’ї ніби помінялись традиційними ролями. За свідченням Маргарет Мід, вся влада в цьому племені була зосереджена в руках не чоловіків, як у більшості племен, а жінок. Тому з дитячих років дівчатка виховувалися незалежними, активними, цілеспрямованими, наполегливими та агресивними. Чоловіки ж, на відміну від жінок, займали в племені підлегле становище. Саме на них покладалися обов’язки виховати дітей, прибирати житло, готувати їжу і навіть розважати жінок, забезпечувати їм цікаве дозвілля після трудів праведних. Антрополог описує, як чоловіки племені майстерно розмальовували стіни та прикрашали житло власної оселі, а також виступали акторами в театралізованих виставах та концертах, які влаштовували для жіноцтва. Тому за характером чоловіки цього племені були сором’язливими, емоційно чут­ливими, ніжними, виявляли здібності до опікунської діяльності та мистецтв.

Соціальні норми, що визначають функції та обов’язки чоловіків та жінок у сім’ї та суспільстві, називають статевими ролями. Статева роль – це комбінація всього, що людина робить, говорить, як поводиться, щоб відповідати певним нормативам та приписам, прийнятим у даному суспіль-стві для чоловіків та жінок. Можна сказати, що статева роль – це пуб-лічний вияв ототожнення за статтю, статевої ідентичності. Поведінку, яка реалізує ці нормативні очікування або орієнтована на них, нази-вають статеворольовою. До речі, першим психологом, який вжив цей термін, був згадуваний нами Дж. Мани, відомий фахівець з проблем гермафродитизму та транссексуалізму.

Особливості статеворольової поведінки зумовлені характером стате-вих ролей. Перша, домінуюча роль, з якою ідентифікуються дівчатка, є мати, її образ стає часткою дівчини і формує в неї образ материнства та відповідну статеворольову поведінку. Дитячий ідеал матері певною мірою опосередковує статеворольову поведінку і хлопця, з якою він підсвідомо порівнює свою подругу, наречену, дружину – матір своїх дітей.

Виростають діти, освоюючи нові статеві ролі. Образ жінки значною мірою починають доповнювати популярні серед юнацтва журнали “Лиза”, “Натали”, “Cool girl”, “Отдохни” і т.п. Усі вони орієнтують своїх читачів, насамперед дівчаток, на ролі вмілої господині, модної, стильної дівчини, сексуальної партнерки, успішної бізнес-леді, дружини, матері, подруги і обминають ролі громадянські, соціальні.

Отже, статева роль - це система нормативів та приписів щодо по-ведінки чоло­віків та жінок, прийнятих у певному соціальному оточенні.

Ці неписані правила настільки органічно входять у зміст спілкування і характер взаємин людей, що ми їх помічаємо лише тоді, коли чиясь поведінка виходить за межі загальноприйнятої. Наприклад, про жінку, яка агресивно поводиться в товаристві, вживає міцні напої і такі самі вислови, кажуть, що вона мужоподібна. А чоловіка, який виявляє м‘якість харак-теру, лагідність, турботливість та господарські вміння, часто образно ха-рактеризують: “не чоловік, а баба”.

Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізованою. Це – генера-лізоване, узагальнене уявлення про “типово” жіночу або “типово” чоловічу рольову поведінку. В узагальненому вигляді вони існують як маскулінні та фемінні риси, властиві типово чоловікам та жінкам. На ранніх етапах онтогенезу статевотипізовані взірці поведінки беруть активну участь у формуванні концепції Я, яка потім збагачується. Саме тому В.Є.Каган розрізняє статеву ідентичність – порівняння з ідеалом, стереотипом, наслідування моди та соціально-статеву ідентичність (як соціальні ролі). Оскільки чоловіки та жінки в сучасному соціумі виконують здебільшого різні ролі, то статевотипізованою поведінкою чоловіків вважають ту, яка базується на їхньому соціальному статусі, успіхах у професійній діяльності, а для жінок ту, яка характеризує їхні ролі у сім’ї – матері, виховательки, охоронниці домашнього вогнища. Ряд учених вважає, що статевотипізована поведінка зумовлена, насамперед, природними властивостями жіночого та чоловічого організмів і в останню чергу – соціальними установками та очікуваннями.

Роль статевотипізованих взірців, образів у первин-ній соціалізації дитини, набутті нею досвіду статевовідповідної поведінки важко переоцінити. Ось чому труднощі виховання дитини в неповній сім’ї пов’язують, передусім, з відсутністю статевотипізованого взірця для дитини, а також з тим, що розлученим матерям чи татам часто доводиться виконувати дві різні, а інколи і зовсім протилежні ролі. Ось чому психологи рекомендують залучати до виховання хлопчиків з неповних сімей авторитетних для них чоловіків – дідусів, інших родичів чоловічої статі або шкільних учителів чи тренерів, які б слугували чіткими моделями статево-типізованої чоловічої поведінки.

Навіть у назві професій закріплено певну їхню відповідність – кому належить виконувати ті чи інші справи. Які асоціації викликають у нас такі слова, як космонавт, президент, депутат, бригадир, диригент, майстер, вчений, політик, тренер, професор, докторант, музикант, водій, пілот, капітан, міліціонер, двірник тощо? Погодьтеся, що цей перелік більше по­в’язується з чоловічою статтю. В одному російському журналі було влучно підмічено, що республіканський конкурс “Учитель року” у перші роки його про-ведення був зорієнтований тільки на чоловіків.

Отже, навіть на рівні мовлення стають очевидними статеві ролі та їхні виконавці. Життя не стоїть на місці, суспільство змінюється, а разом з ним –і статевоспіввіднесені професії та приписи поведінки. З'явилися жінка-полі-тик, жінка-боксер, жінка-підприємець, жінка-капітан космічного екіпажу. Відповідно до нових значень слів змінюється і свідомість, розширюючи діапазони образів чоловіка та жінки.

Психологи помітили, що, відповідаючи на запитання “Хто ти?”, люди найперше вказують на свою статеву належність: Я-жінка чи Я-чоловік, а вже потім повідомляють іншу інформацію (професія, місце роботи, родинний статус). Життя у статі визначає чимало особистісних характеристик. Серед найголовніших з них – відчуття подібності до інших людей тотожної статі, відчуття “ми – хлопці (дівчата)”, “ми – жінки (чоловіки)”.

Стать психічна – це певна система ціннісно-смислових уявлень про себе як про чоловіка чи жінку, що сформувалася у процесі соціалізації.

Стать психічна формується в процесі соціалізації через засвоєння статевовідповідних нормативів поведінки, починаючи, наприклад, з того, що одяг жінок та чоловіків застібається на різні боки, і закінчуючи диску-сіями, чи може бути жінка президентом тощо. Статевовідповідні приписи представлені переважно системою ролей, у виконання яких дитина включається буквально з моменту народження. Вона – син чи донька, внук чи внучка, брат чи сестра, учень чи учениця, член дитячої організації, будь-то пластуни чи піонери, спортивного об'єднання чи клубу за інтересами. Дорослі засвоюють сімейні ролі нареченого-нареченої, матері-батька, чоловіка-жінки, тестя-свекрухи тощо. Чим старшою стає ди­тина, тим ширшим стає її діапазон статевих ролей. До родинних додаються соціальні, насамперед освітні, професійні, політичні, релігійні тощо. Тобто, коли йдеться про результат статевої соціалізації, мають на увазі певні соціально-психологічні характеристики хлопчиків та дівчаток, чоловіків та жінок, набуті у певному етно-культурному оточенні. Перефразовуючи вислів великого Шекспіра, можна сказати: “Весь світ – театр, а всі люди в ньому грають чоловічі й жіночі ролі”.

Як формується стать психічна? Через ототожнення, тобто ідентифікацію поведінки дитини з поведінкою людей, що її оточують. Існує чимало наукових підтверджень того, що уявлення про своє призначення як чоловіка або жінки, їхнє поводження у родині помітно відмінне у людей, які виховувалися в повній сім'ї, і тих, що зростали в сиротинцях або будинках-інтернатах. Не менш разюче відрізняються уявлення про роль чоловіків та жінок у дітей з гармонійних і кризових сімей. Так чотирирічний хлопчик, який ріс в умовах постійних сварок своїх батьків, цілком серйозно вважав, що кішка та собака – це таке саме подружжя, як чоловік і жінка, адже вони сваряться так само, як його мама і тато.

Статева ідентичність як усвідомлення людиною того, що вона є чоло-віком чи жінкою, – це характеристика вже зрілої особистості зі сформова-ними поглядами на життя. До неї ще треба дійти через цілу систему іден-тичностей, яку проходить дитина на різних вікових щаблях розвитку: від ототожнення себе з особами своєї статі в сім'ї, до наслідування певних моделей поведінки в школі, колі однолітків, ширшому соціумі. Сім’я відтворює нове покоління чоловіків та жінок не тільки фактом народження хлопчиків та дівчаток, а й перетворенням біологічної статі в психічну, соціальну через передачу дітям певної суми знань про взаємини статей, їхнє призначення у різних сферах людського буття.

Якось викладач педагогіки спробував перелічити студентам те, що колись вміли ро­бити підліток-дівчинка та підліток-хлопчик у хаті, на городі, в хліві, по догляду за маленькими дітьми, старими тощо, цитуючи статтю С.Т.Шацького “Селянські діти”: “…чоботи чиню, картоплю набираю, самовар ставлю, пічку розпалюю, коня запрягаю, поросятам стелю, гнізда курам плету,…картоплю чищу, підлогу підмітаю, до рогача роблю ручку, …санки, лижі роблю, дрова пиляю, ножі наточую, солому рубаю, коня напуваю, вікна замазую, на діжку обручі роблю, вішалки прибиваю, … вікна протираю, дрова ношу, столи вичищаю…(Шацкий С.Т. Избр. пед.соч. – М.,1958. – с.324.) Цей перелік господарських умінь 12-13 річних хлопчиків та дівчаток шокував навіть вихідців із сільських родин, які були вражені соціальною “зрілістю” юної жінки та молодого чоловіка початку століття та їхньою готовністю до виконання сімейних ролей.

Статева ідентифікація – це результат, продукт соціалізації, інтеріо-ризації, прийняття системи цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей. Можна сказати, що статева ідентичність – це суб’єктивне осмис-лення, переживання статевої ролі, своєрідна єдність статевого само-усвідомлення та поведінки. На рівні молодшого шкільного віку вона може бути усвідомлювана, наприклад, у такий спосіб:

Косички у дівчаток –

щоб смикати за них!

Так думав я спочатку,

а виявилось – ні.

Вони ростуть для того,

щоб заплітатись довго

та банти в них носити,

великі і красиві,

щоб хтось

про них сказав:

- Ах-ах, яка краса!..

А от мені косичок

не треба.

Я – хлопчак.

А що, я теж красивий -

та це помітно й так.

(А. Костецький. Косички.)

Категорії статевої ролі та статевої ідентичності як психосоціальні тотожності функціонують у процесі соціалізації через систему зворотніх зв’язків, підкріплюючи одна одну. Чим менш зріла особистість за віком та соціальним досвідом, тим слабкіші її відчуття власної статевої тотожності. Хоча дитина у два-три роки вже знає свою статеву належність, не вміючи ще ідентифікувати своє Я, її можна досить легко збити з пантелику запитан-нями на кшталт: “А якщо хлопчикові вдягнути платтячко і зав’язати банти, ким він буде – хлопчиком чи дівчинкою?” У п’ять-шість років і хлопчики, і дівчатка починають усвідомлювати, що їхня стать – невідворотна й назавжди.

Проте в шкільні роки статева ідентичність лишається ще багато в чому підвладною зовнішнім впливам. Вибір лінії статевої поведінки, ідеаль-ного статевого Я часто залежить від того, які взірці, образи, стилі життєдіяльності чоловіків та жінок диктують засоби масової інформації. Відомо, який магічний вплив на підлітків мають популярні музиканти, співаки, модні вокальні групи та кіноактори. Брак внутрішньої самодостатності компенсується наслідуванням зовнішніх взірців, в яких особистість юних чоловіків та жінок утверджує свою ідентичність як для себе, так і для інших. Психологи встановили, що процес формування статевої свідомості хлопчиків та дівчаток в онтогенезі значно відрізняється. У слабкої статі набуття статевої ідентичності розгортається в ширшому й водночас конкретнішому рольовому діапазоні. Бути як мама, бабуся, тітка, означає виносити, народити, вигодувати, доглянути, навчити і т.п. Бути дружиною – означає стати гарною господинею, доброю подругою, привабливою жінкою. Початок менархе активізує інтерналізацію уявлень дівчинки про репродуктивну та сексуальну функції, про тілесне Я як складову статевої, родової ідентичності. У хлопчиків майбутні статеві ролі – захисник вітчизни, чоловік, батько, професіонал тощо більш абстрактні, менше наповнені конкретними вміннями, навичками та якостями поведінки, що, на думку психологів, формує сильну особистість, цілісність, стійкість, самодостатність. Адже статева ідентичність розвивається у хлопців у процесі пошуку власного Я, а не наслідування зовнішніх взірців.

Якщо дівчинку або хлопчика виховують у сім’ї з традиційним розпо-ділом ролей на взірцях статевотипізованої поведінки, то залежність, підлег-лість осіб жіночої статі та домінантність, авторитаризм чоловічої стають соціальною ситуацією розвитку і формують відповідну полярність самоідентичностей. Саме стосунки в батьківській сім’ї породжують у дівчинки синдром майбутньої залежності жінки, а в хлопчиків – позицію володарювання. Слабке, залежне, малоцінне Я жінки упродовж усього її життя слугуватиме тим фоном, який не дасть їй змоги відстоювати свою рівноправну позицію з чоловіками, будувати партнерські подружні стосун-ки, знаходити рівновагу між двома ролями: матері, господині та ділової жінки. Такі жінки стають залежними не тільки від чоловіка, а й від власних дітей, начальника, ними часто маніпулюють, їх часто експлуатують та при-мушують, вони стоять осторонь суспільного життя. З іншого боку, іденти-фікація хлопчика з традиційними ролями та заохочення його статевоти-пізованої маскулінної поведінки призводить до інтерналізації паттернів володаря життя і жінок, прикажчика в сім’ї, грубого, нечутливого коханця та вихователя дітей. В свою чергу, дифузна статеворольова ідентичність та непослідовна поведінка формуються у хлопчиків та дівчаток у тому разі, коли емоційні стосунки, в які було включено дитину в сім’ї, здійснювалися за принципом “Ні риба, ні м’ясо”.

Підтримка тотожності особистості самій собі, становлення суб’єк-тивно значущого статевого Я залежить від самооцінки реальних досягнень, задоволеності (незадоволеності) собою як чоловіком чи жінкою. Саме завдяки розвитку статевої самосвідомості в хлопчиків та дівчаток формується стійке відчуття своєї цінності як чоловіка чи жінки. Протягом життя основні фундаментальні тенденції статевої ідентичності, набуті у дитячі роки, зберігаються, хоча й підвладні змінам, оскільки образ Я – досить пластичне утворення.

Аналізуючи особливості виконання статевих ролей чоловіками та жінками, вихованих на статевотипізованих або статево-нейтральних моделях, психологи дійшли висновку про їхню непродуктивність для розкриття всіх граней індивідуальності людини, про їхню однобічність у процесі соціалізації і як наслідок – нереалізований потенціал соціальних ролей у жінок та батьківських – у чоловіків, бо найважливішою умовою самореалізації особистості є насамперед право бути собою.

Як суспільство сприяє інтерналізації соціальних очікувань, диференціюючи чоловічі та жіночі статеві ролі? Чи може громадська думка змінити їхній характер, якою мірою їй підвладні напрямки формування чоловічої та жіночої психології?

Дослідження проблем засвоєння статевих ролей на сторінках вітчиз-ня­них наукових та публіцистичних видань часто називають “гендерними”. Відомо, що слово гендер (gender) в англомовній літературі означає стать у розумінні соціально-культурних особливостей людини. При цьому термін секс(sex) використовують як еквівалент акушерської, біологічної, паспортної статі.

Чи правомірне вживання понять гендер у роз­витку чи центр гендерних досліджень у вітчизняній практиці? Чи тотожне поняття гендер його зарубіжному аналогові? Ніби підкреслюючи роль соціального фактора у формуванні психіч­ної статі, зарубіжні освітні та наукові центри свідомо уникають застосову­вання терміна гендер у назвах часописів, конференцій, курсів, використовуючи його як робочий. Ось тому частіше зустрічаються “жіночі”, “чоловічі дослідження”, “жіночі студії”, “чоловічий (жіночий) дискурс”, “жіноча література”, “чоловічий світ” тощо. То ж чи не є у нас проявом “дитячої хвороби” вживання де треба і де не треба терміна гендер? Цілком слушним нам видається використання науково виправданих понять: жінка у розвитку, центр досліджень проблем жіноцтва, статеворольовий розвиток, засвоєння чоловічих ролей тощо. Якщо гендер – стать, то не обов'язково маємо казати гендерні дослідження чи гендерні зрізи, можна паралельно вживати і терміни статеві, статеві ролі, соціостатеві стереотипи, статева стратифікація тощо.

Життєво важливими сферами гендерних досліджень в Україні є такі питання, як сприяння збалансованому розподілу робочих та сімейних обов'язків жінок і чоловіків, зміцнення егалітарних стосунків у сім'ї, ліквідація професійної сегрегації та всіх форм дискримінації статей, запобігання насильству щодо жіночої та чоловічої статей, створення рівно-правних умов для соціалізації хлопчиків і дівчаток тощо.

Проведення наукових досліджень з проблем статі, будь-то соціологія, психологія статевих відмінностей чи інші гендерні аспекти, повинно базуватися на певних принципах, розроблених та схвалених провідними науковими центрами, які займаються питаннями життєдіяльністі жінок та чоловіків. Порушення цих принципів може призвести до науково некоректних висновків навіть палких прихильників статевої рівності.

Так, у випуску журналу “Панна”, присвяченого Всеукраїнському конгресу жінок 1998 року, читаємо: “Кожна друга жінка в Україні потерпає від сексуального насильства, насильства в сім'ї”.

Як і в яких регіонах України автори журналу зібрали такі парадоксальні відомості? Чи впевнені науковці у тому, що чоловіче населення не потерпає від психічного, фізичного (в тому числі й сексуального) жіночого насильства?

Думається, що таких парадоксальних ситуацій можна уникнути, якщо керуватися правилами гендерних досліджень. Які з них порушуються найчастіше? По-перше, правило статевої парності вибірки дослідження. От, наприклад, в одній газеті стверджується, що при скороченні робочих місць звільняють переважно жінок, оскільки саме їх більше серед зареєстрованих на біржах працевлаштування. Тим часом виявляється, що чоловіки, яких звільнили при скороченні штатів, не звертаються до послуг бірж, а воліють знайти нове робоче місце або перекваліфікуватися самотужки.

Друге правило: має братися до уваги етнокультурна специфіка обстежу-ваних чоловіків та жінок. Дані, здобуті під час вивчення, наприклад, статеворольової поведінки певного етнічного контингенту чоловіків і жінок, не можна механічно переносити на характеристику іншої етногрупи. Своєрідною “хворобою лівизни” спеціалістів з гендерних досліджень є некритичні запозичення постулатів як із Заходу, так і з Сходу, ігнорування, наприклад, етноспецифіки жінок/чоловіків росіян та жінок/ чоловіків українців.

По-третє, ігнорування методів математичної статистики для обчислення довірчих інтервалів розподілу цифрових даних призводить до ви-кривлення показників, формулювання хибних умовисновків іноді з присмаком політичної істерії.